Універ(моя сторі)

Якщо коли небудь ви могли подумати, що викладачі університету дуже порядні люди, то ви не зовсім праві. Звісно на роботі вони ведуть себе досить правильно, але в них же є і життя присвячене собі. Але деякі дуже захоплюються, і це зовсім не в гарному контексті.

От наприклад Олександр Миколайович, дуже порядна людина, завжди тактовно ставиться до будь-кого, стежить за своїм зовнішнім виглядом, та до всеру розумний. Між іншим у нього нагород, грамот та подяк більше ніж років життя. Так от, Олександр Миколайович, як викладач пречудовий, саме Олександр врятував свого студента від серцевого нападу, домігся звільнення старого збоченця, та саме він може закрити очі на пропуски. Ну янгол.

Але є Саня. І Саня – йобар терорист, алкаш, та регулярний гість різних лікарень, відділків поліції та лавок у парках. Також люди з бару, колеги, та інші цікаві особистості можуть приголубити у себе на ніч. Так це звучить не дуже приголомшливо, але знайте, якщо побачите у своєму дворі щось схоже на людину у досить гарному та сексуальному одязі, з темними кучерями, але це щось–напів мертве то не лякайтеся то Саня.

І якщо, ви думаєте що це жарт, то саме так почалася найбільш дивна історія кохання нашого Сані Миколайовича.

***

Це був дуже гарний день. Сонце зігрівало своїми променями, а легкий вітерець не давав йому занадто розгулятися  зі своїм теплом, напевно це був найбільш прохолодний день липня. Останні екзамени вже перевірені, вже пройшла  старомодна урочиста хрінь та можна поринути з головою у літо.

Олександр сидів за документами, та тихо лаявся собі під ніс, ну хто так заповнює звіти. Залишилось ще трохи і тоді вже можна навідатись у найкращий бар міста, тим паче останній візит був майже 2 місяці тому.

Ще одна папка і... Стукіт у двері, у щілині з'являється пляшка гарного віскі, за нею огрядний чоловік з кривою усмішкою.

– Олександре Миколайовичу, працюєте? – наче так складно помітити гору роботи та зайо..., втомленого викладача.

– Так, пане, як бачите, – він тягне найбільш привітну усмішку, акторисько, – якщо вам не важко, можете почекати? Залишилось трохи.

– Для тебе, милий, почекаю скільки завгодно, – тягне чоловік, гидотно. А він, бідний, вірить що це звучить пречудово.

Напевно ситуацію треба прояснити, отже Олександр Миколайович – Саня, як зазначено вище іноді дозволяє собі деякі стосунки з людьми з роботи. А зовсім іноді, з деканом університету, в якому він працює. І звісно тут не має ніякого значення посада його партнера, його гроші і влада (чиста брехня). Тут лише чиста пристрасть і бажання, так думає пан гаманець. І не треба казати Сані, як це погано, він знає. Але коли сам декан приділяє таку увагу молодому викладачу-новачку, то вибачте але гріх не використати це.

І якщо ви вже встигли подумати, що Олександр обманює свого "партнера", але він ще на початку цих стосунків зауважив, що не треба надавати їм надто великого значення. І звісно його ніхто не слухав...

Коротше Саня насправді не такий поганий, а декан не такий розумний. Але алкоголь у нього завжди хороший, тому випити склянку в останній робочий день зовсім не погана перспектива.

На щастя, остання папка з документами була від старої головної бухгалтерки, а вона завжди робить свою справу ідеально.

–Я закінчив, – він гучно відкинув стіну з паперу у бік та пожав повільно підходити до дивану, на якому старий чоловік вже розливав алкоголь по стаканах.

–А я тільки починаю, милий, – він потягнув свою, не знайому з манікюром, руку до талії молодшого хлопця, – навіщо тобі так багато одягу з таким гарним тілом? – він смикнув жилет від костюму. Так ви правильно прочитали, костюм, у липні, просто вибачте але Олександра зовсім не приваблювали футболки з тупими принтами та тісні джинси, хоч в них він виглядав так само гарно.

Довгі бліді пальці з ледь помітними вигорівшими волосками він почав розстібати (сам колор) тканині ґудзики:

–Не можеш дочекатися побачити мене без одягу? – він залишився лише в сорочці з послабленою краваткою, рука потягнулась за стаканом з холодною та палячою рідиною. Віскі приємно зігрівав горло, ставало жаркіше. Можливо за такої температури штани вже не так потрібні. Він тихо знімає їх, інший чоловік тягнеться охопити талію та можливо трохи опустити ру...

І стукіт, такий неприємний, надто гучний та непотрібний. Звісно він був звичайний, навіть тихий, наче постучали майже не торкаючись дверей, але зараз...

Якби ви знали скільки ця ситуація повторювалась, тому і Саня і пан декан все вивчили всі свої дії: стрибнути  у штани, закинути алкоголь під стіл, натягнути жилет, та закинути по одній жуйці до рота.

–Так, заходьте.

–Доброго вечора, – хлопець, схоже не найуспішніший студент, явно не пам'ятає не одного викладача, – ви казали, що сьогодні ще можна забрати диплом, – Господи, ну нащо така натягнута посмішка, наче вони ідіоти, і ніколи не розуміють коли учні не хочуть навіть бачити тих професорів.

–Ім'я прізвище, будьте ласкаві, – у гру з посмішками можна грати удвох. Так звісно, Олександр навіть не згадає ,як його звуть вже через секунду. Та звісно папірець про те що він все-таки випускник викладач вручить своєму підопічному, та найдобрішим голосом скаже щось гарне і відправить його, нарешті, на вихід.

– Наступного разу, будь ласка, закривай двері, – Олександр знімає ті кляті окуляри, що вже забілили від духу випивки.

–Добре-добре, але це вже наступного разу. Вибач але мені написала дружина, треба забрати дочку з плавання.

–Тоді їдь, – він м'яко, наче справді з любов'ю, цілує свого партнера у губи та проводить поглядом до дверей.

І може здатись, що Саня засмутився, але ні. Насправді він навіть не хотів сьогодні нікого бачити, особливо цього старого збоченця. Можливо тільки гарні коктейль та цигарки.