-ЧОРТ !!!
Велика тарілка вислизнула з рук і скельця розлетілися по усій кухні. Тільки взялася їх збирати, як у передпокої роздався надривний телефонний дзвінок. Перечеплюючись через поріг, мало не падаючи, кинулась відповідати. За лічені секунди у голові промайнуло все, що вона йому скаже…
І СКАЖЕ ТАКИ !!! За весь тиждень, що не чула. Головне зараз стриматись, вдати холодну байдужість, а ще краще нудьгу – хай трохи помучиться… Так… для профілактики…
От якби ще губи накопилити і так глянути, щоб одразу – нокаут, але ж не побачить… Ну нічого, ЩЕ ВСТИГНЕ…
Алло? – неприступна скеля загубила серце десь у п'ятках.
- Здрастуйте, а Сашу можна?
ПРИЇХАЛИ ! Дівочий голос ХОТІВ САШУ…
-Ні, його не має.
- Вибачте, а коли він буде?
Вона тільки зціпила зуби, однак стрималася.
- Не знаю.
- А ви не могли б йому передати.., -
Дівчина не винна…дівчина не винна… – повторювала собі,-
… що дзвонила Марина?
Марина… Іра… Юля… Віка…
НАЇВНА ДІВЧИНА!
-Так, звичайно.
-Дякую.Вибачте.
-Нічого.
Поклала слухавку.
Господи, як важко інколи бути тактовною.
ЦІКАВО, І КОЛИ ВСТИГАЄ?
Я на місці будь якої з них убила б, якби дізналась. І тут, згадавши його товстий записник, їй вперше стало страшно за життя брата.
Глянула на себе в дзеркало. Довгі чорні пасма волосся вибились з-під заколки. У своєму робочому халатику, пов'язана фартушком, трохи розхристана від бігу, мала вигляд типової домогосподині.
- Прекрасна перспектива! – хмикула вона, - але ж не зателефонує.., - миттєво промайнула думка і в очі закрався неспокій.
НЕ ЗАТЕЛЕФОНУЄ!
Раптово почула характерне шкварчання. Побігла назад до кухні рятувати те, що донедавна мало бути обідом.
"А це для повного щастя ?!"
Поспіхом відсуваючи каструлю, забула прихватити її рушником та обпекла пальці.
- НЕНАВИДЖУ !!!
Вимкнула газ і безсило опустилася на підлогу, впершись поглядом у незібрані скельця тарілки.
- Сьогодні явно не мій день…
І “не мій день” затягнувся вже на цілий тиждень, відколи його не бачила. Та хіба могла визнати, бодай сама перед собою, що саме він тому причина? Що саме він породжує в ній такі суперечливі відчуття?
В одну мить їй хотілося обняти цілий світ, ладна була любити всіх і кожного, в іншу – перестріляла б усіх з не меншим задоволенням, особливо його… ПЕРШОГО !
Невже це так важко, просто набрати телефонний номер і привітатися? Лише одне коротке слово, народжене його тихим, лагідним і таким рідним, що аж до болю, голосом.
Цей одвічний солодкий біль, який весь час прагнеш знайти, відчути, а відчувши, молишся, аби не минав ніколи.
Одвічна загадка…
І вони говорили загадками, один був таємницею для другого. Гра двох, де кожен хотів бути у виграші, не здаючи позицій. Ось і зараз вона не зробить першого кроку. НІ ЗА ЩО! НІКОЛИ В СВІТІ!!!
Але чому все так складно? Чому все не як у людей?
Зустрілися останнього разу, щоб просто побути вдвох, сказати одне одному все, що залишалося досі несказаним…
НАГОВОРИЛИСЯ… сліпий з глухонімим.
Їй хотілося на стінку лізти від цієї думки. Ні, краще потрощити, рознести, пробити головою стелю, що завгодно, аби тільки не так…
- Дідька лисого! – гепнула кулаком по підлозі.
Рвучко схопилася. Зараз вона йому таки все вискаже! Що він собі думає? Теж мені – цебе !
Метнулася до кімнати перебратися і вже невдовзі мало не бігла широкою вулицею великого міста.
Дивно, але вже геть забула все те, що збиралася сказати, кудись поділися усі епітети, якими збиралася щедро його нагородити. Все це залишилось десь там… у чотирьох стінах. Просто навколишній світ раптово перестав існувати для неї, принаймні, не той - метушливий, засніжений і холодний. Уява малювала світ інший – спокійний, теплий, лагідний.
Квітучий світ весни, подих якої вже відчувала у повітрі. Світ , у якому вона так просто промовить:
- Я КОХАЮ ТЕБЕ !
А десь там, у забутій реальності надривався телефон… Хтось так і не скаже,як скучив…
Втім, день тільки починався.
P.S. Писано у ту далеку і дивну епоху, коли мобільний телефон був розкішшю, а смартфонів ще не існувало.
(С)
#проза
