Коли я жив у великому місті, то я постійно шукав собі роботу, і ніде надовго не затримувався. Я писав тексти, та трохи заробляв собі на життя. Інколи я брав із собою гітару, та йшов у парк, і грав для перехожих. Мені це приносило радість. Одного разу до мене підійшли двоє дівчат, і я скоро зав’язав з ними знайомство. Ми змовилися піти до караоке, трохи поспівати пісень.
Коли ми прийшли до торговельно-розважального центру, то я зняв усі гроші, що мав на картці, у банкоматі. Ми пішли на верхній поверх. Караоке було закрито, тому ми рушили до більярдної, трохи пограти. Як виявилося дівчата ніколи не грали, тож я грав на неповну силу та трохи піддавався. Вони замовили собі пива, та почали палити цигарки.
Я грав у парі із Юлею проти Каті. Гра не йшла, а час минав достобіса швидко. Ще у парку Катя дала ясно зрозуміти, щоб я не покладав на неї великих надій, тож всю свою увагу я приділив Юлі. Під час гри я намагався якомога більше доторкнутися до неї. Це не залишилось непоміченим, і вона сказала мені, щоб я збавив оберти.
Час виділений на гру минув, пиво було допите, а у попільничці красувалися недопалки. Все завершилося дружньою нічиєю, тому ми зав’язали розмову.
- Давно граєш? – спитала Катя.
- Ще з університетських років. Ми часто збиралися з друзями покатати шари.
- Ти піддавався.
- Та ні, - збрехав я.
- Не бреши, це було видно, - посміхнулася Катя, - я бачила як ти хвацько загнав кулю на початку гри, а потім чомусь збавив оберти.
- Не любиш коли піддаються?
- Та ні, річ не в тому, просто ви чоловіки завжди піддаєтесь слабшій статі.
- Буду мати на увазі.
Юля весь час мовчала, та стояла осторонь. Вона була невеликого зросту та худенька. Колір її очей я не запам’ятав. Як виявилося потім, вона працювала касиром у Сільпо. Катя ж була адміністратором у тому ж магазині. Їх пов’язувала дружба і робота, мене ж з ними пов’язувала ця ніч. Якщо подивитися на моє життя: то в ньому багато незнайомок, з котрими мене пов’язувала ніч.
Було близько півночі, тому дівчата поквапились потрапити додому. Ми пішли ловити маршрутне таксі. В маршрутці ми дізнавалися один про одного більше, проте Юля все ніяк не хотіла давати номеру власного телефону, мабуть, в неї був пункт на цю тему.
Доїхавши до місця зупинки, я взяв Юля за руку, і так не відпускав аж до самого дому. Дорога до неї виявилася довгою, у паузах я читав їй вірші. З Катею ми розпрощалися десь після п’яти хвилин після висадки. Тож на цей момент у мене була ніч, юліна рука в моїй руці та бажання зав’язати нові стосунки.
Біля її дому вона почала легенько гамселити своєю сумкою, явний знак того, що вона не проти, щоб її поцілували. Тільки ми стали, як тут же вимкнули ліхтарі. На поцілунок я не відважився, хоча його потрібно було зробити. Чомусь подумав, що поцілую на третьому побаченні. Проте в любові потрібно брати своє одразу, ризикувати та брати. І ніколи нікого не питати: чи можна. Я ж як йолоп, натомість спитав номер її мобільного. Вона відмовила, і ми розсталися.
Тієї ж ночі я поліз у соцмережу, та почав шукати її. Це було зробити не важко, оскільки вона була родом з невеличкого містечка. І я добавив її у друзі. На наступний ранок купив їй букет квітів та написав записку, що я знаю для чого мені її номер. Все це я залишив біля дверей її будинку. На вечір мене чекало повідомлення, що вона дякує за квіти, тож я запросив її на побачення.
В той день коли ми мали зустрітися, йшов дощ. Ми пішли в кафе, і я замовив два амерікано. Я приніс їй книгу, яку потім і подарував. Розмова не клеїлась, вона була здивована тим, як я знайшов її у мережі. Я відповів, що маю хист до комп’ютерів, і мені це зробити було не важко. Коли довго не розмовляєш, то втрачаєш навик, тож ми просто пили каву.
Ми вийшли з кафе, і попрямували до центру міста. Дорогою я знову хотів взяти її за руку, проте вона цього не схотіла. Дійшовши до місця зупинки маршрутки, вона залізла у середину, та, мабуть, подумки обізвала мене олухом. Тож я ні з чим поплівся додому.
Того літа я поїхав до родичів у інше місто. Треба було підзарядити батарейки та трохи відволіктися. Та я, як олень, знову почав з нею переписку. Все кінчилося тим, що я купив квитки на потяг, та мчав до рідного міста, щоб знову зустрітись.
Я купив пляшку мартіні, та був готовий приїхати до неї. Однак вона сказала, що вже пізно, а їй завтра на роботу. Мені залишилося одне – знову писати тексти, та читати книги.
Вона багато разів змінювала акаунти, або ж просто їх видаляла. Проте кожного разу, як тільки заводила нову сторінку, вона додавала мене у друзі. От чого вона так робила? Чому не дала свій номер телефону?
Якось вона написала мені перша. Ми домовилися попити чаю у Дафі. Бритий та напарфумлений я приїхав на зустріч. Чекав її хвилин п’ять-десять. Потім я розповідав їй про своє дитинство, про те як вчився в університеті, та кинув навчання, як почав писати. Але і цього разу все не заладилось. Останні слова, які я чув від неї були:
- Триндець.
