Пишу в порожнечу
Усі митці трохи стервятники, ми використовуємо все, що можемо: біль, страхи, власні та чужі, навіть трагедію. Цинічно? Може й так.
Все надто правильно. Йому не гаряче і не холодно, йому тепленько, тобто ніяк. Ілюстрація - допитливий писак (телеграм @worthless_child)
Просто фанфік, який я написав за світом гри Cyberpunk 2077, в яку навіть не грав, тільки читав артбук. Усі персонажі оригінальні. Дивна форма оповідання пояснюється тим, що я писав його на конкурс, де одним із завдань було написати текст, що складався б із одного діалогу.
Просто атмосферна сюрреалістична замальовка про адептів загадкового культу, яким доводиться проходити небезпечну ініціацію - фактично посмертний досвід.
Світ у якому ельфи, гноми та інші нелюдські раси співіснують із людьми і зазнають дискримінації. Світ жорстоких культів та несправедливості. Чи знайдеться хтось, хто покладе цьому край? Хоча б спробує. Історія-експеримент, спроба схрестити фантастику із фентезі.
Хто не мріє про ідеальне кохання з людиною, що ніби була створена саме для тебе? Ось тільки нікого не можна зробити щасливим силоміць і часом мрія може обернутися на довготривале жахіття.
"...з кожною черговою несправедливістю, яку підкидало йому життя, Максим відчував, ніби всередині нього дійсно зростає щось темне, брудне. Нуртує, здіймається, готове хлинути з очей чорнилом восьминога"
Ніхто в нього не вірить, не зводить величні храми на його честь, не звертається з молитвою. Його оракули, найточніші в світі, давно замовкли, більше ніхто не боїться його смертоносних стріл. Чому він досі живий, якщо йому стільки років ніхто не вклоняється?
Про не далеке й не світле майбутнє, де в простих людей відібрали будь-який вибір, навіть між поганим та поганим.
Можновладці з пафосними іменами давніх богів усього лише люди, а людям властиво робити помилки. Іноді ці помилки фатальні та призводять до жахливих наслідків. Так само, як і викривлення істини.
