Кіріель швидко крокувала Храмовою Вулицею. З туману їй назустріч виринали химерні фігури. Ось випливла тоненька дівчина, вся біла: волосся, шкіра, величезні крила за спиною. Вона могла б зійти за янгола, якби з лоба не стирчали роги на кшталт оленячих. Зеленошкірий хлопець із гострими, мов у хижої риби, зубами, відпустив на адресу Кіріель сороміцький жарт та підморгнув криваво-червоним оком. Якби вона мала трохи більше часу, змусила б його пошкодувати про це, але в неї важлива справа, треба поспішати. Всі ці істоти із зайвими кінцівками та очима, крилами, рогами, мацаками, дикобразячими голками та павичевим пір'ям, пазурями та іклами, насправді, лише люди, які модифікували свої тіла так, щоб вони відповідали сучасній моді. І он та дівчина, така схожа на Кіріель, з такою самою асфальтово-сірою шкірою та сріблястим волоссям — лише підробка, яку вона ніколи не переплутає зі своїми. Кіріель з першого погляду виявляє їх: шкіра трохи блискуча і тон її занадто рівний, так не буває. Вуха надто довгі та гострі. А ще є щось у погляді, суто людська впевненість у власній перевазі. Люди — хазяї цього світу. Зараз у них модно бути фріками, потворами, зображати з себе чарівних істот. При цьому до справжніх ельфів, гномів, гоблінів вони як ставилися, так і ставляться, як до нижчих рас, зневажливо називаючи «недолюдками». Вони завжди були такі непослідовні.
Серед майдану височить титанічна статуя богині Калі. Позбавлена сумнівів, одягнена в намисто з черепів, однією зі своїх чотирьох рук вона робить захисний жест, іншою благословляє цей пістрявий натовп, що прямує до храму біля її ніг, або з нього. Три її ока світяться неоном, а фарба на кривому мечі така схожа на свіжу кров. Релігії зараз також у моді. Будь-які: прадавні, старі, нові, на будь-який смак. Люди стають релігійними, коли все погано. Судячи з цього розквіту найрізноманітніших культів, зараз усе геть кепсько. Культ Калі ще не найдеструктівніший. Скажімо нижче за вулицею розташувалася східчаста піраміда Уіцліпочтлі, де адепти його культу практикували людські жертвоприношення. Цілком законно і легально. Жертви були добровольцями. Когось до цього спонукали невиліковні хвороби, хтось не бачив іншої можливості забезпечити родину, комусь просто набридло жити в цьому «чудесному новому світі». Хай там як, нестачі в жертвах ніколи не було. Навпаки, право згодувати своє серце Уіцліпочтлі ще треба було вибороти в умовах жорсткої конкуренції. Заради справедливості слід зазначити, що добровольці не страждали — підчас церемонії їх так накачували якимось найновішим синтетичним наркотиком, що вони щасливо всміхалися, коли їм кам’яним ножем розтинали грудну клітку.
Блідий чоловік у чорному, крислатому капелюсі, якось навіть незвично звичайний після всіх цих фріків, заступив Кіріель шлях та взяв її за руку.
— Дитя, ти випромінюєш невдоволення. Його підхоплюють інші й транслюють далі. Невдоволення шириться світом. Створюється ланцюгова реакція невдоволення. Але з цього замкнутого кола є вихід! В нашому храмі всеблагого Февронія Велелюбного ти знайдеш спокій і розраду.
Кіріель грубо вирвала руку, вилаялася крізь зуби й пришвидшила ходу. «Оце вже дякую!» «Всі ми — листя з дерева Калі Юги!», волав інший вуличний проповідник. «А цей з храму Калі». Кіріель ненавиділа всі релігії без винятку, якщо навіть існують якісь боги, вона не бажає вклонятися тим, хто припускає, схвалює таке поклоніння і навіть вимагає його. Тим, з чиєї волі чи потурання світ став таким. Хоча, в культі Калі, наприклад, їй імпонувала ідея знищення старого, без якого неможливий початок чогось нового. Чи не цього прагне її організація?
Кіріель обійшла храм та прослизнула у вузький непримітний провулочок. Двері майже зливалися зі стіною, якщо не знати де вони, то й не помітиш. Вона приклала вказівний палець до сенсорного зчитувача, тепер лишалося чекати, поки Барт не побачить її на екрані відеоспостереження та не впустить всередину. «Ну ж-бо, ворушися! Відривай свою дупу від крісла та відчиняй» Кіріель нервувала, їй геть не подобалося стирчати тут. Нарешті, двері від’їхали вбік.
— Проходь-проходь, дорогенька.
Барт — кремезний гном з рудою бородою та міцними передпліччями, що були геть вкриті візерунками чудернацьких татуювань, зачинив двері за Кіріель та не гаючи часу перейшов до справи.
— Ну, що ви там намудрували?
Кіріель дістала з кишені крихітний клаптик паперу, згорнутий квадратиком та поклала його в широку гном’ячу долоню. Барт розгорнув його і миттєво сфотографував штучною зіницею, тепер список зберігався в пам’яті його імпланта і витягти його звідти можна було тільки разом з оком. Від контакту з повітрям аркушик розсипався білим пилом і за мить від нього нічого не лишилося. Якийсь час гном мовчав, вчитуючись у список, який тепер міг бачити тільки він, потім паскудно посміхнувся.
— Ну й запити в вас! Лазерний випаровувач — одразу ні. Навіть якщо ви всі продасте свої бебехи на біоімпланти, вам усе одно не нашкребти грошей на таку цяцьку.
— Багато ти про нас знаєш. Може й нашкребемо.
— Сумніваюся. Портативний дезінтегратор — навіть не мрійте. Його просто неможливо дістати. Навіть за всі гроші світу ніхто вам таке не продасть.
— Але…
— А андронний коллайдер не хочете на додачу?
Кіріель обдарувала гнома зневажливим поглядом своїх майже білих кришталевих очей. «Людський посіпака, який забув, що таке бути гномом, він ще сміє жартувати зі мною! Коли ми встановимо новий порядок, ми тобі це пригадаємо, бариго».
— Щодо всього іншого, то це вже реальніше, може не в такій кількості.
— Нам треба в такій! Це — мінімум з того, що нам насправді треба. — Кіріель підвищила голос і розсердилася на себе за це. Зараз не час давати волю емоціям, треба опанувати себе. Вдих, видих. — Ціна питання?
— А це я тобі, дорогенька, скажу за тиждень. Приходь в такий самий час. І дивись, щоб хвоста мені не привела. В мене, звісно, є чимало корисних зв’язків, але з деяких халеп навіть мені непросто буде вибратися. Тебе я точно не вигороджуватиму, так і знай.
Двері розчинилися, впускаючи до майстерні Барта холодне повітря з вулиці, Кіріель вже зробила крок назовні.
— Стій.
Вона обернулася і їй здалося, що Барт дивиться на неї з… жалем? Принаймні його живе око виражало щось схоже.
— Ви розумієте, що це — безумство? Ви ж нічого цим не доб’єтесь. Вас усіх просто переб’ють задарма.
— А ось це нехай тебе не обходить, — сказала Кіріель і зникла в сутінках.
Назад вона йшла швидше і їй весь час здавалося, що величезна, моторошна Калі пильно дивиться їй у спину. Нехай дивиться. Скоро в них буде зброя. І боєприпаси. Нехай їх мало, нехай вони приречені і не мають жодного шансу докорінно щось змінити, вони, принаймні розпочнуть. Хтось має розпочати. Вони вкажуть шлях, яким згодом підуть інші, їхня жертва, на відміну від жертв богам, не буде марною. Як там казав той псих, невдоволення розповсюджується? Ланцюгова реакція? Якщо боротися з несправедливістю в цьому світі можна лише шляхом терору, най буде терор. Ця Калі Юга надто вже затягнулася, настав час покласти їй край.
