«-За Перекопом землі немає, — відповіла я кримською приказкою.
— За Перекопом землі немає, — повторив він. І, сміючись, запитав: — А немає — з якого боку Перекопу?»
Вже 10 років у серці кожного українця живе невгамовний біль. Там оселилась тужлива порожнеча, наскрізний слід від кулі, який зарубцювався, та періодично кровоточить… Крим - раніше названа гангрена, яка виявилася чи не найбільшою раною у мільйонах українських душ. Переважна більшість відчуває шалену тугу за Кримом. Це заклалося в ДНК українців 27 лютого 2014 року, коли над будівлею «Пентагону» ( насправді ж, Верховною Радою АРК ) замайорів триколор. Ми сумуємо… відвідувавши Крим щоліта або ж не бувши там жодного разу… Однак чи багато з нас пізнав справжній Крим? Саме для цього ми сьогодні на цій сторінці… Аби почати свою особисту подорож до нього разом із книгою «За Перекопом є земля. Кримський Роман»… Не до Євпаторії, Сімферополя та Севастополя, але до Кезлеву, Акмесджиту та Акʼяру. Подорож під рядки з пісень Асіє Саале, під звуки езану, під жовто-блакитним кримськотатарським прапором…
Анастасія Левкова - українська письменниця, культурологиня, редакторка, журналістка, менеджера та засновниця багатьох літературних проектів, членкиня українського ПЕН-клубу, літредакторка “The Ukrainians Reporters“, викладачка УКУ. Також Анастасія Левкова є володаркою премій “Дитяча книга року BBC 2017”, “ЛітАкцент 2017” та ін. Авторка книжок “Старшокласниця.Першокурсниця.”, “Ашик Омер”, “Спільна мова:як народжуються і живуть слова”, “За Перекопом є земля”.
Анастасія Левкова: “У романі я змогла висловити речі, які мене давно бентеили”
Отож уродженка Угорщини Анастасія Левкова ніколи не була кримчанкою, та звідки така глибока проникливість, якою просякнуті сторінки “Кримського роману”? Не вперше майбутня авторка “антропологічного роману” про Крим, що його знають наші сучасники, відвідала описані місця, проте вперше 2012 року поглянула на них інакше. В інтерв’ю для часопису “Громадське радіо” Анастасія згадувала свій візит із неприхованим теплом та деяким хвилюванням, що торкнулося серця письменниці. “Ідея написати книжку про Крим з’явилась у мене у 2012 році після того, як я відвідала Бахчисарай. У Криму до того я бувала в різних місцях, але не в Бахчисараї. Тоді, влітку 2012-го, я мешкала в кримськотатарському будинку і захоплювалася жанром художнього репортажу. На той час це були переважно польські репортажисти в перекладах українською, і я подумала, що класно було б написати художній репортаж про Крим. Коли повернулася, написала невелике оповідання. Воно не мало входити у книжку, але згодом, коли задум трансформувався з репортажу у фікшн, деякі уривки з оповідання я включила в роман.” Також авторка згадувала свій день народження, випадково відсвятковане за усіма кримськотатарськими звичаями, оскільки власники орендованого житла у Бахчисараї ненавмисне підслухали привітання від родичів письменниці. Книга “За Перекопом є земля” побачить світ лише за 11 років, а поки Анастасія відвідує Чуфут-Кале та Хансарай, їсть кримські інжири та сарму, слухає щоденний ранковий езан ( варіація слова “азан” на кримськотатарський манір ), досліджує творчість Хана Менглі Герея та Ашика Омера й пізнає справжню землю за Перекопом.
Як вже було зазначено вище, робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману. “За Перекопом є земля” побачила світ у 2023 році.
Отож поговоримо про сам “Кримський роман” та розпочнімо ( безумовно, вже за традицією ) з анотації:
Задовго до анексії Криму вона зрозуміла, що українка. Ані дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стала цьому на заваді. Дитяча дружба із кримською татаркою і знайомство з цією культурою стало зерном, яке згодом переросте у пошук себе і власної національної ідентичності.
У романі переплелися кримськотатарська культура, українська література і родинні таємниці. Разом з головною героїнею і її подругами киримли Аліє й українкою Альоною читач проходить довгий шлях від дитинства дівчат аж до анексії Криму Росією.
Серед кримчан побутує приказка: «За Перекопом землі немає», мовляв, байдуже, що діється за перешийком, на материку. Роман Анастасії Левкової показує, що земля є з обох сторін Перекопу. Тільки варто її пізнати і зшити — відкрити материк для Криму, а Крим для материка.
“Кримський роман” зображує історію даного унікального регіону, на думку авторки довгочиту, найліпшим чином - через історії його мешканців. Бо ж чого вартує земля без людей? Та…яких людей? Авторка підіймає критично важливі наразі для українців теми. Говорить про цю “рану” так, що непересічна доля головної героїні-росіянки ( яка виявилась українкою душею та кров’ю, та не забігатимемо наперед ) чомусь здається знайомою, близькою та навіть “своєю”. Оксана народилася, зростала, виховувалася у зразковій радянській сім'ї тогочасного Криму. Та ще змалечку вона приречена була стати інакшою, її доля зробила крутий поворот на 180 градусів ще у віці 5 років. Її ДНК переплелося з іншим, проте таким своїм… Її власницею стала маленька Аліє, яка сама того не відуючи, вказала путівну yìldìz до самопізнання, усвідомлення ідентичності та формування національної свідомості Оксанці. Зрештою пізнання та вкорінення кримськотатарської частинки у душу охопить своїм духмяним виром душу головної героїні.
Цей роман не тільки про духовне, піднесене та позачасове, а й про цілком реальне, про те, з чим усім нам свого часу довелося зіштовхнутися. Про вибір. Якою мовою говорити, який прапор вивішувати на весільній автівці, яких письменників читати, яким змі вірити та яку культуру прославляти. На якій “землі за Перекопом” лишитися…Не існує тут правильних виборів. А що ж існує? Поклик серця, долі людей та наслідки зроблених виборів.
«За Перекопом є земля» про національну свідомість; усвідомлення власної ідентичності та того, з ким ми ділимо цю ідентичність. Цей роман - він про історію та історії. Десятки, сотні, тисячи… Події роману напряму переплітаються ( відображають ) історію останніх ≈30 років ( особливо трагічно він розкриває тему наслідків депортації кримських татар 1944 року, Євромайдану, анексії Криму, війни на Сході України тощо ), тож яскравою складовою його сюжету є згадки про реальні історичні постаті. Авторка знайомить читачів із непересічними долями Мустафи Джемілєва, Олекси Боженка, Олега Сенцова та багатьох інших. Трагічність їх чіпляє ту приховану місцину десь у серці кожного з нас, немов обливаючи холодною водою та вигукуючи “Гей, розплющ-но очі та поглянь! Усе це коїться насправді, а ми усі мовчимо!”. Цим письменниця наголошує на важливості пам'ятати, знати, пишатися й шанувати, робити висновки. Сприйняття та усвідомлення самої ж головної героїні формується протягом життя, дорослішання, національних подій, що формують її принципи. Певним “провідником” для Оксани стає трагічний роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський”, що справив на юну дівчину неабияке враження та зламав її тогочасний ( створений просякнутим пропагандою суспільством та власною родиною ) світогляд.
Роман “За Перекопом є земля” покликаний говорити про те, про що усі звикли мовчати. А також про те, про що вже усі одне одному «прожужали» вуха. Він стане відкриттям для кожного, хто наважиться взяти до рук блакитну книжечку з невеличким півостровом у правому кутку обкладинки. Кожен читач знайде в ній щось своє, частинку або ж уривок, який відгукнеться та закарбується у пам'яті надовго. Раз-по-раз спливаючи миттєвою згадкою, яка викликатиме якісь нечувані відчуття тепла у сонячному сплетінні.
