Чи бувало у вас так? Відправляєте ви другу новий розділ роботи, мініатюру чи уривок і, човгаючись від нетерпіння, очікуєте його вердикту. Або ж ви публікуєте новий розділ, і щохвилинно оновлюєте сторінку. Минає хвилина, дві, десять. Ви в напруженні, з голови не виходить те що прямо зараз ваш текст хтось ч-и-т-а-є.
І тут — є. Ви отримуєте повідомлення. А в ньому коментар. До тексту, в який ви вклали почуття, дію, загадку або внутрішню філософію.
“В тебе тут одруківка”.
“Кома зайва”.
“Дієприслівниковий зворот заплутаний, не зрозуміло про що тут”.
“Оце канцеляризм”.
І на цьому коментар завершується.
Чудовий відгук, згодні? Купу авторів після такого можна виносити вперед ногами.
Нажаль, це дуже поширена практика. Що б ви не писали і в яких би спільнотах не оберталися, майже точно вам будуть траплятися саме такі відгуки і люди, схильні до них. Можна припустити, що це підхоплено ще в школі: колись вчителька брала червону ручку, щоб відмічати помилки учнів, а тепер ми — дорослі і ми самі кому захочемо можемо стати тією самою вчителькою. І можливо саме в школі люди на своєму досвіді вивчають, що в тексті головне визначити помилки, а що ще з ним можна робити і що про нього писати — незрозуміло.
Багато хто так робив. І я. Можливо і ви теж. Всім нам за це на Святого Миколая ще покладуть різку замість подарунку.
Є очевидна причина, чому так робити не варто: скоріше за все автору буде просто боляче. Звісно, є й ті, кому буде ніяк або байдуже, але переважна більшість просто засмутиться. Творчіть майже ніколи не буває байдужою автору. Коли кажуть про “вкладення душі” скоріше за все мають на увазі, що автор гостро відчуває і критику, і схвалення, і взагалі будь-яку думку про його роботу, що сама сутність його особистості буде беззахисно виставлена перед читачами.
І тут, звісно, варто зауважити різницю між двома прикладами, наведеними на початку: між читачами та друзями. Звісно, неприємно автору може бути в обох випадках. Але читачі все ж отримують готовий продукт і ставляться до нього відповідно, коли між друзями це більш особиста історія. Більш вразлива.
Одна справа, якщо ви бета, і текст вам віддають на вичитку або правку. В такому випадку подібний коментар більш ніж доречний. Та частіше за все невимовлене запитання авторів в цьому випадку: “що ти думаєш?”, “як тобі?”, “чи варто мені продовжувати?”. Для когось це буквально питання, палити своє творіння в пічці чи хай живе. І, якщо в тексті все жахливо, якщо він нецікавий, прісний тощо, то виправлення граматики йому не допоможе. Тільки бензин та сірники.
Але і відгуки читачів, повністю зосереджені на помилках, зовсім не “нейтральні”. Якщо читач в коментарі лише перелічує коми, русизми та одруківки, то автор прочитає там ще одне повідомлення: “ти написав нікому не потрібне лайно, про яке і сказати нічого”.
Зазвичай коли я починаю про таке говорити, чую декілька заперечень:
“Я не маю на увазі нічого поганого, нічого собі надумувати” — хочете ви того чи ні, але відсутність хоча б маленького схвалення в таких ситуаціях багатьма людьми сприймається як критика та покарання. Це психологія.
“Якщо мені муляють око помилки, я що не маю права їх виділити” — звісно, маєте. Просто якщо ми будуємо гармонійну спільноту, де автори будуть старатися для вас, як для читача, то було б справедливим, щоб і їх почуття враховувалися.
“Автор має бути вдячним за те, що йому допомагають” — розмови про те, хто кому що завинив і як має реагувати, роблять тільки гірше. Добровільність працює в обидва боки, якщо ви з душею і добрим словом до автора — то буде чесно, щоб і він віддячив вам за допомогу; якщо ж ви не хочете навіть трішки ввічливіше сформулювати свої думки, то і він може реагувати як завгодно.
“А що, мені тепер тільки лестити і підлабузничати щоб випадково не образити надчутливого письменника?” — а невже існують тільки два варіанти? Або сухо написати про помилки або “ти в мене найгеніальніший та найкращий”?
Насправді все не так складно. І не так складно написати більш приємний, більш екологічний відгук без перегину у брехню та беззмістовні лестощі — так, щоб ви сказали те, що хотіли, а автор почувався у безпеці. Уявіть, що письменник — це людина, що щойно зізналася вам у коханні і, затамувавши подих, чекає на вашу відповідь; людина, що стрибнула з літака, смикнула за кільце — і чекає, як розгорнеться над нею парашут. А розгорнеться він в тому випадку, якщо автор дізнається, що ви думаєте про його уривок, мініатюру, розділ, роботу вцілому. Що ви відчуваєте.
Тобто на першому місці у відгуку варто ставити ваші думки і враження. І вони можуть приймати різну форму: хтось описує свої емоції, хтось асоціації, хтось виділяє окремі епізоди, які йому впали в серце. Це може бути навіть визнання, що робота вам не сподобалася — якщо ви хочете сказати це в більш мʼякій формі, то можна написати щось штибу:
“Це зовсім не мій жанр”
“Нажать, мені не зайшло (хоча були і позитивні моменти)”
“Мені важко оцінювати (жанр, такий тип історій), бо я більше читаю (зовсім інше), але (тут можна відмітити момент, який в автора вийшов гарно)”
Якщо ви друг, в якого особисто спитали, чи текст взагалі має право на життя, то оцінки можуть бути відвертішими, для когось допустимо і “мені не сподобалося”, “не знаю, інший шматок був кращий” і навіть “лайно якесь”.
(Як конкретний автор буде реагувати на саме негативний відгук, ввічливий чи ні, я прогнозувати не буду — в цьому всі дуже різні).
Якщо вас не вразило і не зачепило прочитане, або якщо ви просто людина не багатослвіна, ви не маєте витягувати з себе відгук розміром зі шкільний твір по літературі — можна обійтись одним-двома реченнями. Але завжди буде краще, ящо ви ці два речення таки напишете.
“Мені здалася цікавою ідея, що…” або “Ситуація в уривку нагадала мені…” або “Весь час поки читав(ла) відчував(ла) назва емоції” або ще 100500 варіантів. Особисто я б пораділа навіть: “Робота в цілому не моє, хоч і непогана” (ахаха, “непогана”, багато хочеш, Тетяно)
І вже після цього додавайте виправлення. Можна з коментарем: “Я помітив(ла) декілька помилок”.
Звісно, не всі будуть раді і такому, але це вже покращення порівняно з тим, щоб просто вивалити їх на автора як камаз піску на дорогу.
Сподіваюся, ваше літературне спілкування буде приємним та взаємокорисним!
Дисклеймер: я переклала (і трохи оновила) з російської мови власну статтю, яку писала для свого пабліку. Тож якщо ви десь побачите її російською мовою — то або мій старий паблос або хтось вкрав і тягає по інтернетах.
