Структура сцени: «Причина» та «Наслідок»

Цей підхід до написання сцен у художньому творі пропонує Кеті Вейланд у своїй книзі «Побудова вашого роману: Ключові елементи для написання видатної історії» (K.M. Weiland, Structuring Your Novel: Essential Keys for Writing an Outstanding Story). На жаль, мені не вдалося знайти переклад її книги українською, тому я вирішила коротко переповісти вам цей метод. Сподіваюся комусь це стане в нагоді.

По-перше, визначимо, що таке «сцена»? Вейланд починає з припущення, що автор пише роман або новелу, або інший художній текст, який:

• більший за мініатюру

• має постійних героїв

• які діють самі, або з ними відбуваються різноманітні події

• у тексті є хоч якась зрозуміла хронологія

Тобто це не збірка психоделічних снів, або уривків філософських розмов, а звична сюжетна література.

У такому випадку відокремлені шматки тексту, з яких складається такий твір, називається сценою. Зазвичай сцена це безперервна частина тексту, у якій місце, час і герої або не змінюються, або змінюються «нерозривно»: якщо в попередньому абзаці герой перебував у США, а в наступному — уже різко в Єгипті, то зазвичай це дві різні сцени, а якщо між цим описується переліт — то це цілком може бути одна сцена.

Але найголовніше те, що сцена зазвичай містить одну думку, одну маленьку суб-історію, ситуацію, яку хоче показати автор.

Що ж таке структура «Причина» й «Наслідок»?

Тож, припустимо, автор хоче писати свої сцени так, щоб, по-перше, вони всі повʼязувалися одна з одною, а, по-друге, не тільки викликати в читача співчуття, але й постійно підтримували зацікавленість, емоційну динаміку. Щоб постійно було відчуття «що там, що там?» і «ще одну сторінку і спати».

І тут Кеті Вейланд пропонує застосувати два типи сцен, які називає «Причина» й «Наслідок».

Причина складається з:

• Ціль (героя)

• Конфлікт (перешкода)

• Катастрофа (розвʼязка конфлікту)

А Наслідок:

• Реакція (героя)

• Дилема

• Рішення

Задум полягає в тому, що ці два типи схем пропонують постійно чергувати між собою: Причина породжує Наслідок, який призводить до нової Причини, і так до самого завершення книги.

Як це працює?

1. Причина

Усе починається із цілі. Герой чогось прагне й діє, щоб цього досягнути. Або він чогось боїться і діє, щоб цього уникнути. Якщо він просто зробить дію і отримує бажане, це буде не дуже цікаво. Напруга не зʼявляється, коли герой йде на кухню заварити собі чаю — і заварює, вона зʼявляється, коли щось йому перешкоджає — наприклад, він чує голос із кімнати, яка мала б бути порожньою.

Конфлікт може бути коротким, складаючись буквально з однієї перешкоди, або ж довгим, з описаннями багатьох рівнів конфлікту та старань героя все подолати; але врешті-решт настає розвʼязка, яку Вейлан називає Катастрофою.

«Людям іноді не подобається слово катастрофа, бо воно створює враження, що кожна сцена має закінчуватися чимось жахливим», — пише авторка. І почасти це правда.

Призначення «катастрофи» в сцені полягає в тому, щоб перекинути місток до подальших подій. Якщо всі проблеми, зазначені раніше, вирішаться і герой буде повністю щасливий, то чому історія взагалі продовжується? Читач може занудьгувати.

Тому катастрофа це така розвʼязка, у якій:

• Або герой не отримує те, чого хоче

• Або його життя стає гірше (чи набагато гірше)

• Або він отримує, але виявляється, що досягнута мета не зробила його щасливим

• Або він вирішив одну проблему, але залишаються ще інші

Наприклад:

Ціль: Пристрасний любитель шахів бере участь у турнірі і мріє перемогти.

Конфлікт: Спочатку все йде непогано, але раптово черговий його суперник виявляється дуже сильним. Герой використовує свої найкращі тактики, пробує найвідчайдушніші ходи…

Катастрофа:… але, зрештою, програє. (Герой не отримав бажане)

Альтернативний приклад:

Ціль: Героїня після багатьох непорозумінь наважується зізнатися своїй коханій у почуттях.

Конфлікт: Але розмова іде не так, як вона очікувала, кохана пригадує героїні старі образи, вони сваряться і обмінюються гостротами.

«Катастрофа»: Врешті вони виснажуються і розуміють, що все одно кохають одна одну — і цілуються. Конфлікт розвʼязано. Але їм ще потрібно подолати спротив батьків головної героїні, які зроблять усе, щоб розлучити закоханих. (Не всі проблеми розвʼязані)

2. Наслідок

Наслідок є прямим продовженням причини.

Катастрофа (або часткова розвʼязка) відбулася, і тепер герой (герої) має відреагувати на це. У такий спосіб ми додаємо балансу — часто авторів заносить: або вони додають дію за дією, так що за сполохами екшену не розібрати живих емоцій, або навпаки занурюються в страждання своїх героїв, присвячуючи цьому більшу частину тексту. І перше і друге теж знаходить свого читача, але в середньому люди шукають певний баланс між дією та почуттям. Ви, напевно, чули скарги на «постійне ниття» в якійсь книзі або насмішки над тим, що «в книзі немає нічого особливого, піф-паф да побігеньки».

Тож, маємо реакцію. Що відчуває герой? Він злий? Засмучений? Він ігнорує проблему? Ваш опис може зайняти кілька сторінок, а може — усього пару слів.

Коли емоції трохи вщухають (або пережити їх просто немає часу), перед героєм встає дилема. Катастрофа щось змінила в його житті — на гірше або на краще, тож тепер він обирає між новими варіантами дій. Часто це вибір між тим, щоб боротися далі або здатися, але ними все не обмежується.

Нарешті, роздуми підводять його до рішення. Причому, навіть якщо він відмовляється обирати щось — це теж рішення, яке буде мати свої наслідки.

(Тут я маю зробити відступ і згадати Джеймса Фрея. Живі люди насправді не дуже люблять приймати рішення, щось змінювати в житті, вони можуть відкладати це роками, ігнорувати проблеми — і не бачити наслідків. Але персонажі зазвичай не можуть собі такого дозволити. Вони або отримають наслідки свого рішення/не рішення одразу, або автор зробить «монтаж», пропустить ту частину, де Системний Адміністратор Марк пʼять років спокійно ходив на роботу, й одразу перейдуть до часу, коли з ним щось сталося).

Продовжуючи приклади:

Реакція: шахіст розбитий і посоромлений. Коли рідні та друзі питають його про результати турніру, він почувається жахливо.

Дилема: через місяць буде ще один турнір, але там знову буде грати той сильний суперник. І, звичайно, можна було б готуватися більше і спробувати, але чи призведе це до перемоги?

Рішення: Сумніви поглинають хлопця і він вирішує закинути шахи.

Другий:

Реакція: Дівчата насолоджуються взаємним коханням, вони влаштовують побачення.

Дилема: Але на побаченні неможливо не згадати про батьків героїні, які нікуди не поділися. Вони обговорюють, чи можуть вони бути разом? Чи приречені вони на розлуку? А, може, їм варто втекти? Чи боротися відкрито? Жоден із цих варіантів не буде легким.

Рішення: Вони вирішують боротися і прямо заявити батькам героїні, що віднині будуть разом.

3. …і знову Причина

Після цього в героїв зʼявляється нова ціль — це може бути активна ціль «переконати батьків», «втекти», «щось отримати». Або, навіть, така ціль, як у нашого шахіста: забути про все, закинути шахи, щоб не стикатися з болем поразки та розчаруванням.

Переслідуючи цю ціль герої знову зустрінуть на своєму шляху перешкоди: пряме протистояння батьків та відчуття порожнечі від втрати улюбленого заняття. І ці нові конфлікти призведуть до нових катастроф… А ті до реакцій, дилем, і рішень, і так далі, допоки всі головні конфлікти історії не будуть вирішені, а книга — завершена.

Слон у кімнаті

А тепер ремарка. Чи обовʼязково в кожному тексті використовувати саме таку структуру? Звісно, ні. Кеті Вейланд пропонує використовувати її завжди і для будь-яких текстів, але це не закон, а думка авторки книги. Це — лише одна з технік, яка може вам допомогти, надихнути, підказати цікавий і корисний хід. Лише ви, як автор(ка) вирішуєте, що має бути у ваших текстах і як.

Ця структура приваблива тим, що з одного боку, проста, а з іншого, її можна викрутити в найрізноманітніші втілення і варіанти. Її можна використовувати серйозно або в жартівливій сцені невдалого збору грибів у лісі, що призначена для відпочинку перед новою серйозною і великою аркою історії.

Пишіть із задоволенням!