Цієї суботи мені вдалося відвідати відразу дві важливі для мене події – фестиваль «Шляховий камінь» та Книжковий Арсенал.
Ходили разом із кумом, що на кілька днів вибрався з армії та його дружиною.
Фестиваль уже не вперше робить мій хороший друг і голова клубу «КиївГрад» — Євгеній Рязанцев, він же Лют. Цього року на фесті можна було долучитися до зборів на спорядження для військових, адже клуб веде активну волонтерську діяльність і завжди шукає нові можливості підтримати братів і сестер на фронті.
На фестивалі було як на фестивалі — багато одночасних цікавих подій: майстеркласи, лекції, турніри… Ми, власне, затрималися на відливанні гривні:
Її вів ще один мій друг — засновник майстерні Артель ДЪЛО. Вони з дружиною займаються слов'янською писемністю та карбуванням монет і історією грошової справи Русі. З лекції ми дізналися, як саме карбували монети за часів Володимира, чому вони в результаті виходили з помилками та й взагалі суттєво різнилися між собою, і чому це не було важливо, а також мали змогу роздивитися та прийняти участь у відливання гривні.
Отже, чому багато різних монет і чому це не так важливо?
Все просто. Перші матриці для карбування монет робили майстри-візантійці, спеціально «виписані» для цієї справи. А далі вже до діла стали місцеві умільці, здебільшого неписемні. Як результат, вони переписували літери, як бачили, приблизно як Мойша з анекдоту арію наспівував. Та все це було несуттєво тому, що монети були або золоті, або срібні. І їх покупна спроможність залежала виключно від ваги, а не якості карбування, чи навіть кількості. З цих же причин підпилювати монети було непродуктивно. Якби монети вже на вагу не впізнавалися б як «правильні», покупцеві довелось би додати ще декілька — до потрібної ваги.
А виливали ми гривню:
Ось таку:
Розплющені краї такої гривні свідчать про кількість «пройдених» перевірок. Купець молотком стукав по ній і за пластичністю матеріалу визначав якість срібла. Перевірка була важливою, адже якщо за монету можна було придбати ножа, то купівельна спроможність гривні сягала вже вартості середнього коня.
Сплав, з якого ми лили, звісно срібним не був, але прожити весь процес дозволив. Кум навіть посидів за міхами:
Також на фесті були традиційні лицарські бої:
Лучний турнір:
І танцювальні майстеркласи:
Вела їх моя подруга Влада, яка вже котрий рік опікується танцювальною студією Джойссанс.
Був ще й виступ, наприклад, Танок Мертвих. Було круто бачити, як його довели до сценічного виступу.
З фестивалю ми пішки догуляли до Книжкового Арсеналу, сам фест проходив на Кловському узвозі, тож маршрут був ясний і прямий — вгору і до Лаври.
Як виявилося, заходити швидше, якщо ти не придбав квиток. Черга тих, хто прийшов з квитками розтягнулася метрів на п’ятдесят. Натомість ми просто пройшли до каси, придбали квитки і зайшли — все зі швидкістю пішохода.
Перше, чим Арсенал вразив — це кількістю людей. Не менше, ніж на КомікКоні. Взагалі, цікаво – Ukrainian ComicCon подію перенесли на наступний рік, бо це «скупчення народу». А Арсенал, виходить, вже й не скупчення…
Першим моїм квестом було знайти стенд Арт і Я. Це каліграфічна студія, що займається популяризацією української (і не тільки) каліграфії. Взимку я придбала їхні прописи для усієї сім’ї, але на цей раз ішла прицільно за «Українським скорописом».
Так з ним і дійшла до наступного пункту особистого квесту — стенду «Книги від військових», однією з співзасновниць якого є моя одноклубниця Ганна Скоріна.
Ось ТУТ можна прослухати її лекцію «Книги про війну».
Далі ми вже просту гуляли, роздивлялися, купували... Кількість україномовної літератури, представленої зараз, дещо вражає. Звісно, є купа такого, що я б навіть за оплату не читала б, але є дуже-дуже багато усього, що просто хапала би у дзьобика та несла додому, шоб було.
Загалом нашим походом я лишилася задоволена. Не вдалося придбати «Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелета», бо на третій день продажів її не було вже. Але то нічого, дійду до магазина)))
