Вступ
Давненько мене тут не було. Але щоденник живий, поповнюватися буде, хоча, імовірно, не тим, на що очікували. Хоча, чому не тим?
Переклади я обіцяла. Цей не зовсім стандартний і розрахований на досить специфічну аудиторію, а саме — людей, знайомих із всесвітом Вархаммера 40k.
Отже, до вашої уваги — Апокрифи Некромунди: банди, авантюристи, генокради, закинуті вулики, пригода – подорож та невеличкий шматочок історії броваря Вілкокса Попеляра (Wilcox Cinderjack). Можливо, знайомство саме із ним дасть вам змогу зіграти не одну цікаву кампанію.
Посилання
Завантажити оригінальний файл із сценаріями місій можна тут.
Прослухати аудіоверсію можна на каналі ГрайТорба:
Тягнути кудись україномовний текст без узгодження зі мною та посилання на сторінку заборонено.
А для тих, хто все ще любить читати — насолоджуйтесь)))
Кров, попіл та вогневуха
Дикі, пустельні та небезпечні землі Некромунди повняться міфами та легендами всіх мислимих відтінків і різновидів. Деякі із них навіть правдиві. Варто лише завітати до будь-якої забігайлівки вулика Прайм та відкоркувати пляшечку «Дикого змія» (або чогось простішого, якщо у тебе біда із грошима), і вже за мить поруч з’явиться суворолиций місцевий житель, готовий поділитися з тобою парочкою історій. Можливо, його закуток підвулика колись був місцем сутички сумнозвісних королев-падальниць і не менш мерзенних рейдерів фронтиру, або ж саме у цьому шинку випивав легендарний мисливець за головами Кел Джеріко, і оповідачу вдалося підібратися до нього впритул і торкнутися краю його плаща. Та куди б не звернула розповідь, слухай уважно — не пропусти сховані у кожному оповіданні крихти правди та застереження, адже, коли наступного разу вештатимешся закинутими землями у пошуках неприємностей, вони можуть врятувати тобі життя.
На Некромунді Дім Орлоків однаково відомий як гірництвом, так і виробництвом спиртного. Сторіччями їхні ґуральні забезпечували настільки стале постачання фірмового напою клану, що більшість висококласної випивки називають Диким змієм (або просто Змієм), незалежно від того, чи вона взагалі торкалася бродильного чана Орлоків. Звісно, інші клани варять щось своє, типу вина Ешер Кроун, Крові святого Кодора або навіть ядучого моторного мастила, яке Голіафи чомусь вважають напоєм, та бухло переважної частини мешканців вуликів позначене броньованим кулаком Дому Орлок.
Громадські заворушення часів Великої пітьми змусили більшість вуликів Некромунди зосередитися на збереженні продовольства та власній безпеці, а клани — згуртуватись. Окремі ж представники Дому Орлоків парилися лише тим, щоб на випадок справжнього кінця світу запастися великою пляшкою їхнього фірмового напою і мати змогу насолодитися видовищем. Серед цих стурбованих був і бровар Вілкокс Попеляр на прізвисько Дикий Змій. Шибайголова, п'яниця, та власник броварень вулика Прайм, Вілкокс періодично очолював експедиції до підвулика і випалених звалищ, у пошуках легендарного Merdena Serpentus, рідкісного, можливо втраченого назавжди, сорту Дикого змія. Коли Велика темрява огорнула Некромунду, до Вілкокса дійшли чутки про схований чан з рідкісним бухлом, бозна-коли звареним на старій ґуральні у мертвій зоні вулика Секундус. Не в змозі стриматися, Вілкокс зібрав загін орлоків і попрямував до мертвого вулика.
Пробившись крізь охоплений хаосом Вулик Прайм, Вілкокс на своїй спеціально переобладнаній вантажівці Карго-8, вантажний відсік якої було споряджено герметичними цистернами для Дикого змія, разом із десятком машин поменше, вирушив із Спайдер Пойнтс Великим горілим трактом. Коли на горизонті замайоріли темні силуети вуликів, Вілкоксова одержимість здобиччю вийшла на новий рівень, і очільниці експедиції та лідерці загону Келі Кіллсвітч під час зупинок на ночівлю доводилося докладати усіх можливих зусиль, щоб нетверезий бровар не продовжив цю подорож самотужки.
Виїхавши на Курний шлях, вони зіткнулися з патрулями силовиків, але змогли продовжити рух завдяки перепусткам Меркатора Гелта. Діставшись Курної стіни, що на південь від Ешграда (і затримавшись лише для короткого туру місцевими генделиками заради дегустації домашнього самогону), Вілкокс легко пробрався у зону відчуження, звісно, завдяки великим хабарям, що гарантували вибіркову сліпоту захисників. Рухаючись старою магістраллю A17 Прайм, що колись вела до західних воріт вулика Секундус, загін оминув по краю руїни, лишивши за горизонтом навислу над вуликом вічну гравітаційну бурю. Нечисленні зустрічні рейдери значно поступалися силою Вілкоксу та його ескорту, тож протистояння зводилося до оглушливого стаберного вогню та парочки влучних гранат, що тримали місцевих голодранців на відстані.
Врешті-решт, перетнувши Старий фронт Секундусу — всіяне обваленими траншеями, потрощеними танками та давно покинутою технікою пустельне поле бою — орлоки дісталися Променевого верховинного шляху. Ця звивиста дорога кілометрами тягнулася вгору пагорбами Нострум, — нагір'ям, що оточувало спорожнілий після війни вулик Секундус. Тижні подорожі увінчалися успіхом. Там, серед зубчастих вершин, орлоки побачили стару ґуральню. Колись ця велична споруда з куполами із бронескла та пласталевими шпилями була регіональним центром виробництва орлокського Дикого змія, і навіть мала свій власний унікальний сорт, відомий як Вогневуха (сорт, який броварі-любителі з Курної стіни намагалися відтворити відтоді, як пав вулик Секундус). Час, бурі та війна не пожалували ґуральню: куполи її були всіяні величезними дірами, а вздовж стін громадилися запилені уламки. Щойно орлокський конвой зупинився перед спорудою, бровар вистрибнув зі своєї машини. Дурнувато всміхаючись, Вілкокс здійняв свій перероблений із хімрозпилювача бухломет, призначений для поливання ворогів надміцним спиртним, і рвонув до зруйнованої броварні. Келі з бійцями довелося за ним поквапитися, проте вона завбачливо лишила на варті кількох стрільців — охороняти транспорт та пильнувати горизонт у пошуках ворогів.
Всередині ґуральні було темно і тихо, навіть слабке сонячне світло із зони відчуження не проникало в заводські приміщення. У світлі ліхтарів орлоків на стінах та стелі танцювали химерні тіні від кульових отворів, а під ногами хрускотіли кістки поколінь грабіжників і дослідників. Про призначення будівлі нагадували лише уламки величезних пивоварних чанів у головній залі.
Проте на ентузіазмі Вілкокса стан будівлі не позначився, оскільки бровар був знайомий із таємницями подібних місць. Розчистивши в цеху ділянку підлоги, він знайшов, здавалося б, нічим не примітну плитку. Після того, як він вистукав пальцями по її краю ритм, відомій тільки майстрам-броварам Дому Орлок, вона з вереском іржавого металу відсунулася, відкриваючи неймовірне видовище: вся нижня кімната була зайнята величезним чаном, на незайманому боці якого був зображений особистий герб сім'ї Мердена.
Під прикриттям Келі та її бійців Вілкокс дотягнув до чана шланг, щоб відкачати Дикого змія до Карго-8. Стискаючи зброю побілілими пальцями, орлоки пильно вдивлялися у чорнильну темряву за границею освітленої зони. Попри гнітюче напруження, Вілкокс під'єднав шланг і, коли із ревом Дикий змій ринув до резервуарів його транспорту, усміхнувся Келі. Кілька хвилин поспіль єдиним звуком, що порушував тишу ґуральні було гудіння насоса, та чирк запаленої Вілкоксом палички лхо. Потім тіні зрушили з місця.
Пролунав придушений скрик — одному з воїнів-орлоків встромили в горло ніж, за ним — здивований видих: іншого збили з ніг і поволокли на голодні леза. Темрява ожила безформними фігурами. Нападники атакували орлоків звідусіль. Лисі голови і пазуристі кінцівки видавали в них служителів якогось мутантського культу. Постріли орлоків розривали морок уривчастими спалахами, висвітлюючи пекельне видовище десятків стрімких, стрибучих та пазуристих людиноподібних істот. Кулі рвали повітря, нелюдський лемент відбивався від стін ґуральні, а Вілкокс нерухомо стояв, захищаючи свій дорогоцінний чан із Диким змієм. Коли півдесятка мутантів спробували перерубати шланг, бровар обернув їх напад на п’яне похитування, спрямувавши на них свій бухломет і поливаючи спиртним, від якого істоти кашляли і кліпали очима. Кинувшись на допомогу Вілкоксу, Келі стрибнула на них, і, ігноруючи п'яні вишкіри та ухиляючись від безладних атак, почала вбивати їх одного за одним жорстокими ударами пиломеча. Та варто їй було розчистити територію навколо чана і крикнути Вілкоксу відступати до машин, як зі стелі щось впало. Безформена маса хітину та пазурів із блискучими темними очима легко відбила удар пиломеча лідерки загону, а потім пожбурила її через усю кімнату.
Коли неприродна потороч кинулася на Вілкокса, що зухвало стояв, спостерігаючи за її наближенням, він здійняв бухломет та спрямував на неї струмінь спиртного, обливаючи істоту спрямованою під високим тиском бурштиновою рідиною. Від удару струменя вона завмерла, проте швидко оговталася і облизала свою опуклу морду довгим фіолетовим язиком. Здавалося, це не завдало їй жодної шкоди. Але Вілкокс іще не закінчив. Не встигла істота атакувати, як він жбурнув у неї вихоплену із рота запалену паличку лхо. Полум'я миттєво охопило тварюку, і, завищавши, вона щезла в руїнах, лишивши по собі тільки запах гару.
Огледівшись, Вілкокс усвідомив складність ситуації: ґуральня кишіла десятками мутантів і чотирируких жахіть. Посмішка сповзла з його губ. Забувши про чан, він розвернувся і побіг до виходу під прикриттям залишків бійців. Біля дверей його обігнала поранена у голову Келі, і вони разом рвонули до машин.
Вивалившись на сліпуче світло пустки, бровар побачив, що деякі машини палають, а інші кишать ворогами, які атакували їх екіпажі. За кілька кроків попереду Келі кричала, наказуючи конвою висуватися, і какофонія бою доповнилася ревом двигунів. Без розбору стріляючи по нападникам, лідерка загону забралася в свій ріджраннер. Водій Вілкокса вже завівся — і вантажівка посунула вниз дорогою. Колона рушила, зусебіч оточенна культистами. З руїн поповзли почвари. Бровар схопився за шланг, що і досі звисав із задньої частини вантажівки, щоб від'єднати його від ґуральні. Він оплакував пролите спиртне навіть тоді, коли шланг збив його з ніг.
Конвой відступав. Карго-8 прискорювалась, і здійнята колесами курява сліпила Вілкокса, який, перебираючи руками, підтягувався до задньої частини вантажівки. П'янючий бровар не відчував, як дорога рвала його одяг і шкіру. Не помітив він і того, як пазуристі кінцівки схопили його бухломет, як розірвалися ремені, а зброю зірвали зі спини. Вже задихаючись, він учепився за платформу і заліз на вантажівку. Кулі рвали навколишню пилову завісу, і в цих розривах він бачив ворогів, що бігли за колоною орлоків.
Помітивши, як двоє мутантів підбираються до його цистерн із Диким Змієм, Вілкокс, люто рикнувши, із подвоєною енергією стрибнув на платформу. Схопивши першого, він із глухим хрускотом розбив його голову об цистерну. Другий розвернувся і спробував вдарити його ножем. Вілкокс блискавично вибив клинок із рук культиста, і той із дзвоном вдарився об вантажну платформу, а потім впав у пил. Перш ніж супротивник встиг схопитися за іншу зброю, Вілкокс зтягнув його з платформи і скинув на дорогу, де той миттєво зник під колесами найближчого автомобіля. Незабаром колона орлоків лишила ґуральню та переслідувачів далеко позаду. І поки машина мчала вниз гірською дорогою до пустельних рівнин, Вілкокс скористався моментом, щоб передихнути та перевірити цілісність цистерн з Диким змієм.
За кілька годин, коли вони вже прямували до далекої Курної стіни, Вілкокс помітив позаду на горизонті стовп пилу. Погляд, кинутий на ранер Келі, підказав йому, що вона теж не лишила це поза увагою. Схоже, так просто відпускати їх культисти – мутанти не збиралися.
Переслідувачі наздогнали орлоків, коли вони майже вибралися на широку верховинну дорогу. Ця грандіозна магістраль простягалася через усю зону відчуження від руїн вулика Секундус до східного краю Курної стіни, і колись була Секундським верховинним шляхом E/W19, що зв'язував вулик зі східною півкулею планети. Однак в останні дні війни вона стала основним маршрутом евакуації для тих, хто втікав із вимираючого вулика, і отримала нову назву — Шлях порятунку.
В'їхавши з півночі, колона звернула на магістраль. Похитуючись з боку в бік, вантажівки, ранери та байки перетнули перехрестя. Видершись відкосом старого верховинного шляху, Карго-8 підскочила у повітря, і, перелетівши бровку, з ревом металу вдарилася колесами об поверхню дороги, здійнявши хмару пилу. Вирівнявшись, вантажівка рвонула до віддалених укріплень стіни. На дорозі колона врешті змогла набрати швидкість, але десятки ворожих машин з червеподібною символікою культистів на грубо броньованих бортах гнали вслід, намагаючись скинути орлоків з дороги.
Машини хаотично врізалися одна в іншу, мутанти відчайдушно застрибували на ранери та байки орлоків. Обидві сторони вели перестрілку впритул. Стоячи в кузові вантажівки Вілкокс гатив із автоматичної гвинтівки мертвого культиста, а коли патрони скінчилися, розстріляв і те, що було у прикріпленому позаду кабіни кулеметі. У подальшій перестрілці, незважаючи на опір, залишки орлоків було розбито. Транспортні засоби обох сторін постраждали від пострілів та вибухів, а екіпажі було зрешечено кулями або розчавлено колесами. У стрільця Келі, яка їхала попереду, закінчилися набої до важкого стаббера, і він безуспішно стріляв з обріза. Здавалося, на місці кожної ворожої машини, що звертала вбік із мертвим водієм або палаючим двигуном, поставало дві нові, а до Курної стіни все ще було далеко. Коли ворожі бойовики стрибнули на машину Келі, Вілкокса накрив жах. Стрілець уже бився ножем, а лідерка загону намагалася втримати прямо роздовбану машину. Він безпомічно спостерігав, як убили стрілка, а Келі, не збираючись гинути від рук цих тварюк, скинула свою машину з дороги. Здійнята ударом хмара піску і попелу огорнула ранер орлоків.
Готовий захищати випивку ціною життя, Вілкокс з ножем у руці стояв на задній частині вантажівки. Ворожа машина наблизилася майже впритул, і її екіпаж уже вив і шипів, готуючись забратися на вантажну платформу. Раптово ранер мутантів розметало дощем палаючого металу і волаючих бійців. Від вибуху Вілкокс похитнувся і ледве встиг оговтатися, як поряд із Карго-8 прогримів наступний, а потім іще один. Озирнувшись, він побачив тепер уже близьку стіну, із зубців якої у переслідувачів летіли випущені гарматними турелями снаряди. Мимоволі скрикнувши, бровар змахнув клинком і заволав на культистів, обсипаючи їх усіма відомими йому прокльонами та образами. І істоти, чи то завдяки брудній тираді Вілкокса, чи то завдяки снарядам стадвадцятиміліметрового калібру, відступили, і, розвернувшись, подалися назад у зону відчуження.
Пізніше, коли було роздано всі хабарі та підроблено всі звіти, Вілкокс Попеляр, влаштувавшись навпроти командира гарнізону силовиків, запропонував тому спробувати Вогневуху — рідкісний сорт Дикого змія. Командир зробив перший ковток і вираз його обличчя сказав Вілкоксу, що воно було того варте...
