Добування корисних копалин із шахт є одним з найдавніших ремесел. Без шахтарів людство навряд змогло б досягнути свого сучасного розвитку. З моменту добування міді та до сьогодення метал є однією з основ нашого суспільства. У цій статті ми розповімо про шахтарів часів середньовіччя.
Коли варвари поклали край Риму, вони нанесли велику шкоду загальному прогресу людства. Сучасні історики схиляються до думки, що саме падіння Західної імперії відкинуло людство на кілька століть. З цим важко не погодитися. Було втрачено технології, культурні надбання, а що найголовніше - стабільну політичну ситуацію. Протягом перших середньовічних століть виробництво металу постійно скорочувалося через обмеження дрібномасштабної діяльності. Шахтарі використовували методи менш ефективні, ніж у римські часи . Руди видобували лише з невеликих глибин або із залишків раніше занедбаних шахт. Близькість шахти до сіл або міст також була визначальним фактором через високу вартість транспортування матеріалів. Лише виробництво заліза незначно зменшилося порівняно з іншими неблагородними та дорогоцінними металами. Така ситуація була аж до VIII століття. Цей факт, пов’язаний із різким зменшенням виробництва міді , може вказувати на можливе витіснення мідних і бронзових артефактів залізними. Важливим фактором для розвитку металургії було створення могутньої Каролінгської імперії, яка гарантувала певну стабільність та розвиток у Європі. До кінця ІХ століття економічні та соціальні умови диктували більшу потребу в металі для сільського господарства, зброї, стремен і прикрас. Отже, умови почали сприяти металургії і розвивався повільний, але стійкий загальний прогрес. Починаючи з часів правління імператора Оттона I у 60-х роках IХ ст., відкривалися нові шахти та родовища. Практикувалося й кар’єрне видобувництво металів, яке зосереджувалось у Східних Альпах, Саксонії, Богемії, Тоскані, Рейнської області, Галлії та Іспанії.
Цікавим є той факт, що видобування вугілля було не дуже популярним. Зазвичай практикувалося отримання деревного вугілля. У середньовічному суспільстві була окрема професія - будники. Ці людини жили в лісі біля річок та займалися випаленням вугілля. Професія була дуже відповідальна, так як особа мала стежити аби дерево не перетворилося попіл. За допомогою технології європейці отримували не тільки вугілля, а й поташ ( необхідний для виготовлення скла та мила) і смоли. Дане ремесло було відоме в Україні й розвивалося на Галичині та Правобережжі, а пізніше й на Лівобережжі та Слобожанщині.
Важливу роль у гірському й металургійному господарстві мали й хрестові походи. В результаті цих війн європейці змогли відновити втраченні технології ще римських часів. Використовуючи інновації та ноу-хау, середньовічні шахтарі та металурги змогли отримувати якісну сировину. Середньовічні шахтарі та металурги повинні були знайти вирішення практичних проблем, які обмежували колишнє виробництво металу, щоб задовольнити ринковий попит на метали. Цей підвищений попит на метал був зумовлений зростанням населення з ХІ по ХІІІ століття. Збільшення добування металу було вмотивовано розвитком сільського господарства, торгівлі та будівництва. Особливо затребуваним метал був при будівництві символів Високого Середньовіччя - готичних соборів. На Русі якість металу була дещо вищою, ніж врешті Європи через контакти з візантійцями, які ще використовували римські технології.
Основною проблемою були неефективні засоби відведення води зі штолень, тунелів та стовбурів. Це призвело до затоплення шахт, що обмежило видобуток руди на невеликих глибинах поблизу поверхні. Другорядною проблемою було відокремлення металовмісних мінералів від марного матеріалу , який їх оточує або тісно змішується з ними. Крім того, були труднощі з транспортуванням руди, що призвело до високих затрат.
Економічна цінність видобутку привела до інвестицій у розробку рішень цих проблем, що мало позитивний вплив на виробництво середньовічного металу. Це включало інновації, а зокрема водяна енергія з використанням водяних коліс для живлення дренажних двигунів, сильфонів , молотів і впровадження передових типів печей, серед яких слід згадати використання доменних. Перші доменні печі були побудовані в Швеції в ХІІІ столітті. Розвиток металургії сприяв не тільки багатству міста, але й могутності війська. Для прикладу, зараз символом якості речі є клеймо “made in Germany”. У часи середніх віків найякісніші мечі робили в містах Золінген та Пассау. Перші клеймили свої клинки вовчком, що було знаком якості. Звісно, були й шахраї, які гірші мечі клеймили вовчками, аби видавати їх за золінгенівські.
Звісно, була й криза гірничої справи та металургії. Причинами цього спаду став Великий голод (період неврожаю з 1315 по 1317рр.) та Чорна смерть ( 1347-1357 рр.). У період чуми видобування свинцю впало до 0 (вперше за 2000 років), особливо великі втрати були серед шахтарів та ремісників. Іншою стороною монети, так би мовити, є початок великих конфліктів, наприклад, Столітня війна. Конфлікт вимагав розширення видобування та виробництва заліза. Лише наприкінці ХІІІ століття були значні капіталовкладення для підземного видобутку. Було встановлено досконаліше обладнання, що дозволило досягти більш глибоких покладів. Для виведення води з глибоких шахт було необхідно застосування водяних механізмів і кінських сил. Окрім того, у ХІV столітті було відкрите кислотне розділення для відділення золота від срібла.
Технологічний процес не оминув й наші землі. На території Королівства Русь з XIV століття було використано передові технології видобування й обробки металів. Вершиною цього розвитку стали рудні. Рудні замінили примітивні сиродутні печі. Особливістю рудні було використання для виробництва металу водяного двигуна. За допомогою водяного колеса приводили у дію міхи для нагнітання повітря у залізоплавильну піч (печі називалися горно, домниця, димарка), ковальські молоти, а також механізми, що подрібнювали залізну руду. Рудня вперше з’явилися на Поліссі, де було достатньо лісів та річок для використання їх сили в обробці металів. Навколо таких підприємств часто утворювалися міста, які мали спільний корінь зі словом “рудня” - Рудня, Руда, Рудники, Димарка, Гамарня.
Наостанок, хотілося б розповісти про роль шахтарів та металургів у середньовічному суспільстві. Металурги зі всієї середньовічної Європи загалом могли вільно пересуватися в різних регіонах. Наприклад, німецькі металурги у пошуках багатих руд дорогоцінних металів взяли на себе лідерство у видобутку корисних копалин і вплинули на хід виробництва металу не лише у Східній і Південній Німеччині, але й майже в усій Центральній Європі та Східних Альпах .
Закономірно, видобуток поступово ставав завданням для спеціалізованих майстрів. Шахтарі мігрували великими групами та створювали поселення поблизу копалень, кожне зі своїми звичаями та правилами. Їх завжди вітала місцева влада, оскільки остання була зацікавлена у збільшенні доходів за рахунок прибуткової експлуатації багатих корисними копалинами надр. Ці органи влади претендували на частину виробленої продукції, а ковалям і шахтарям надавали землю для будинків, млинів, кузень, землеробства та пасовищ , а також дозволяли використовувати струмки та деревину. Шахтарі могли брати участь в боях, хоча це було рідкістю. Така ситуація відбулася в Польщі в 1241 році. Тоді на підмогу польським князям і військово-монашим орденам прийшли рудокопи зі Златой Гожі.
У період високого та пізнього середньовіччя відбулися помітні зміни, коли плавильні заводи отримали географічну незалежність від шахт, що призвело до відділення металообробки від виплавки руди. Розширення міст, яке почалося з Х століття, у поєднанні з ключовим впливом міст надали металургам оптимальні умови для розвитку та вдосконалення своїх технологічних досягнень. У цю епоху систематично утворювалися металургійні гільдії, майстерні яких часто збиралися на околицях цих міських центрів. У середньовічному суспільстві вільні та механічні мистецтва вважалися абсолютно різними дисциплінами. Металургам, як і всім ремісникам, майже завжди бракувало професійної освіти, яка б сформувала методичний інтелектуальний досвід. Натомість вони були піонерами причинно-наслідкового мислення, заснованого на емпіричних спостереженнях і експериментах.
Саме завдяки розвитку видобування металів, Європа змогла пришвидшити свій економічний та технологічний розвиток. Чим більше мателу використовувалося у кожній сфері життя, тим кращими ставали умови для процвітання. Мануфактурне виробництво було малоймовірним без активного розвитку металургії та гірничої справи.
