У вівторок головний фіскалізатор країни Данило Гетманцев виступив з доволі неочікуваною заявою: а давайте спрямуємо частину доходу українців у ОВДП, а не просто в податки. Ну і підкріпив цю пропозицію подібним ізраїльським досвідом та апеляцією до інших прикладів з історії.
У цьому довгочиті пройдемося по цій пропозиції і продовжимо публічну дискусію щодо цієї пропозиції.
Втрачені можливості та несформована довіра
Ми на ОК з року в рік повторювали думку про необхідність запровадження обов’язкового накопичувального рівня пенсійної системи. На жаль, попри зростаючий тиск на солідарну пенсійну систему, всі минулі Уряди успішно ігнорували ці заклики. Якби ми почали запроваджувати її ще у 2014-2015 (що було малоймовірно, зважаючи на інші виклики для держави), чи у 2019 році - в українців вже був би досвід накопичувальних рахунків і терміни “інвестиція”, “накопичувальний фонд” були б знайомими для простих громадян.
Імплементація скандального “податкового” закону №11416-д зустрілася із тиском з боку суспільства, він вразив тих, хто працює в білу. А це переважно бюджетники, ФОПи, працівники великих західних компаній. Тож не дивно, що закон досі не підписаний Президентом.
Але потреба у фінансуванні дефіциту бюджету нікуди не поділася. За останній місяць Мінфін збільшив обсяг розміщення ОВДП, проте це відбулося через зміну політики резервування банків з боку НБУ. Проте, це лише тимчасовий костиль, не вихід із ситуації.
Зміна парадигми від просто "общупати гусаків" до "запропонувати щось з доходом" - це позитив. І ми раді, що пан Гетманцев вирішив актуалізувати це питання та розпочати публічне обговорення нової стратегії державних фінансів. Окрім цього, ще одним плюсом є те, що ми бачимо, як наші можновладці потихеньку починають мислити стратегічно і розглядати Україну як суб'єкт геополітики, а не просто тапалку "дай грошей".
Насамперед мова йде про розуміння ризиків і готовність до всіх можливих сценаріїв, покладання відповідальності за майбутнє перш за все на себе.
Лише запровадження обов'язкового накопичувального рівня пенсійної системи за наявних змінних робітників та сплаченого ЄСВ могло б надати 35 мільярдів гривень на рік, більшу частину з яких зможе акумулювати оборонний фонд бюджету. Як для вирахування 1% з ЄСВ та ПДФО (тобто, ЄСВ на солідарку - 21%, ПДФО - 17%) - це був би хороший поштовх.
Шкода, що на цю проблему урядовці звернули увагу лише зараз, оскільки за 3 роки до повномасштабного вторгнення, з монобільшістю, можна було б спокійно запустити відповідні механізми та інституції.
Наразі, навіть якщо ухвалення законопроєкту про ІІ рівень пенсійної системи відбудеться у 2024-2025 роках, він запуститься не раніше 2026 року (і одного місяця із закінчення воєнного стану).
Ізраїльський кейс
Важливо примітити, що згаданий Гетманцевим ізраїльський кейс стосується важких перепетій в ізраїльському Уряді, який ще тоді був переважно за лівими.
Тоді у 1970 роках Ізраїль стикнувся з доволі подібними проблемами. Величезний дефіцит платіжного балансу, інфляція. В ті часи в Ізраїлі друкували багато грошей, щоб покрити зростаючі потреби і оборони, і населення. Це призводило до збільшення видатків споживання, що збільшувало імпорт і зменшувало експорт продукції.
Наразі, Україна не друкує грошей. Але проблема платіжного балансу у нас є. Через зменшення пропозиції товарів через посуху, енергокризу, прискорюється інфляція. Та сказати, що в Україні якесь дуже сильне споживання - також неможливо. Війна завдала потужного удару по найбіднішим верствам населення та середньому класу.
Згадана Гетманцевим обов'язкова купівля облігацій за кошти із зарплати - це трішки інший кейс. Тоді, на фоні дефіциту бюджету, валюти, зростання інфляції та споживання, Міністерство фінансів Ізраїлю провело тривалі перемовини з представниками бізнесу, профспілок та влади.
Ідея спрямувати частину зарплат на облігації належала підприємцям. Натомість, Гістадрут (федерація профспілок) почала протестувати проти неї.
Переломним був виступ міністра фінансів Пінхаса Сапіра, який вказав на перелік податків на споживчі товари, що він збирався запровадити у випадку ігнорування пропозиції зі сторони профспілок.
Побачивши, що запроваджені податки просто "з'їдять" підвищення зарплат, що вимагав Гістадрут на фоні інфляції, останній погодився на запропоновані умови.
Тому, після 1970 року, більшу частину збільшення зарплат з'їдав оцей обов'язковий фонд облігацій, що дозволяв перерозподілити зростання національного доходу в оборону.
При цьому, цей "обов'язковий фонд" дійсно індексувався до інфляції. Відповідно, він мав реальну дохідність. Головною філософією цього фонду було відкладення споживання на сприятливіші часи і швидке залучення коштів для підкріплення обороноздатності.
Від інфляції Ізраїлю втекти не вдалося, а ось зменшити дефіцит платіжного балансу - так. Зростання інфляції було неминучим за лівих диспропорцій в економіці Ізраїлю (ще існували кібуци, доцільність яких у відносно мирний час була сумнівною).
Кейси Великобританії та США
Під час Другої Світової у Великій Британії не було обов'язкової купівлі облігацій. Проте, через мережу громадських організацій, пропаганди та на відчутті патріотизму, британському уряду вдалося залучити багато ресурсів.
Окрім цього не варто забувати про високий рівень капіталізації британської та американських економік. У них був потужний середній клас вже тоді, ну і також багаті еліти з відчуттям патріотизму та відповідальності за долю власної держави.
Щодо України
Запровадження такого обов'язкового фонду дійсно є цікавою пропозицією. Проте, зважаючи на низький рівень капіталізації вітчизняної економіки, ця пропозиція має бути для людей із середніми та великими доходами.
Наразі, багато бюджетників (мова не про прокурорів та суддів) стикаються із відсутністю індексації своїх зарплат. Мова йде як про вчителів, так і про лікарів. Відсутність індексації освітньої субвенції та суттєвої індексації НСЗУ зв'язує медичній та освітній системі руки.
Натомість, людям із середніми та високими доходами дійсно є сенс запропонувати цю альтернативу, проте ці облігації мають мати реальну дохідну дохідність, тобто враховувати інфляційний ризик.
Механізм цього фонду має бути максимально прозорим, і спрямувовуватися напряму до ЗСУ, і в майбутньому, на державне оборонне замовлення.
Щодо відсотків - оскільки в Україні досі зберігається великий розрив ВВП, а також досі не розкрито потенціал багатьох нових галузей, то це не має лякати урядовців. Завершення активних бойових дій дасть великих поштовх як і доходам бюджету, так і національній економіці.
При цьому, Україні не варто розслаблятися навіть у випадку закінчення бойових дій. Ми не маємо повторювати помилок минулого і не вдаватися у популізм. За нехтування фінансування ЗСУ протягом років ми дуже гірко розплатилися.
Державне оборонне замовлення може стати стимулом до реіндустріалізації України та побудови великого прошарку середнього класу.
Враховуючи контекст малого прошарку людей із середніми та великими доходами, запровадження такого фонду взамін прогресивної шкали оподаткування буде хорошим кроком, оскільки дозволить українцям збільшити свої капітали, а державі підвищити рівень довіри до себе.
Таким чином держава сама посприяє збільшенню капіталів українців.
Прикінцеві положення
За грамотного бюджетного планування такий крок призведе до зростання як і капіталів українців, так і середнього класу, що є vital для будь-якої ринкової економіки.
Під "грамотним" маємо не роздачі тисяч, а інвестиції у державне оборонне замовлення з прозорими закупівлями, науку та освіту, інфраструктуру.
У будь-якому випадку, якщо буде провалено збільшення доходів оборонного фонду бюджету, то Україні доведеться підвищувати податки на споживання, що зачеплять усіх українців, у тому числі з найбідніших верств населення.
Тому, пропонуємо продовжити дискусію.
