твоя історія складається з пробілів.
у тебе її немає.
а ти сидиш у затіненій кімнаті і мрієш:
«колись все зміниться.
колись я припиню заповнювати квартиру спогадами та водоймами».
але не зараз.
зараз тобі комфортно у своєму гнилому кріслі.
бо все зрозуміло.
все легко і передбачувано.
зараз ти знаходиш спокій у своєму жалю.
тобі потрібно знайомитися лише з комахами, які нізвідки з‘являються у твоїй квартирі.
тобі і з ними добре,
бо ти запевнюєш себе, що, допоки, вони не шкодять.
вони ще не почали вигризати твої очі і залазити під шкіру.
ти знаєш, що колись це станеться. але колись-це далеко.
і допоки ріки не почали затоплювати твою кімнату, а крісло не зігнило до кінця, ти залишишся у власному жалю,
бо ріка ще не настільки глибока, щоб захлинатись,
а у крісла ще залишилось дві ніжки.
але, насправді, ти не припинеш і не вийдеш назовні.
бо однакові дні проживати легше.
історію без подій зрозуміти простіше.
спілкуватися з комахами, які не відповідають і не осуджують спокійніше.
звичайно, ти б хотів вибратися!
можливо колись.
пізніше.
коли ззовні все стане по-іншому.
коли на це будуть час і сили.
якось потім.
