Автор: Том Ніколс для The Atlantic
Оригінальний допис опубліковано 1 травня 2023 року
Коли країна наближається до битви за свою остаточну долю, демократія і західна цивілізація висять на волосині.
Доленосна весна
На демократії чекає рік прийняття рішень. У наступні 12-18 місяців ми дізнаємося, чи мають американці колективну волю протистояти черговій спробі передати владу потенційному автократу; як не дивно, але одним із ймовірних кандидатів у президенти на виборах 2024 року є людина, яка підбурювала до насильницького нападу на уряд і Конституцію Сполучених Штатів. Ми також дізнаємося, чи має вільний світ (і так, давно пора знову почати використовувати цей вираз) волю протистояти натиску російської м'ясорубки в Європі.
Ці дві битви нерозривно пов'язані між собою. Якщо Америка спіткнеться ще глибше в авторитарну темряву, ніж вона вже є, Україна буде втрачена. Якщо Україна буде втрачена, Європа і Захід зіткнуться з екзистенційною загрозою не лише нашій фізичній безпеці, але й нашій демократичній цивілізації.
Як зазначає Джеффрі Голдберг у своєму редакторському вступі до червневого номера, The Atlantic вирушив до України, тому що війна там «стосується набагато більшого, ніж Україна; вона стосується тих самих тем, які одухотворяють цей журнал: демократія, свобода, справедливість, гуманізм». У Херсоні вони з Енн Епплбаум брали інтерв'ю в українських солдатів, коли росіяни розбомбили стоянку супермаркету, що знаходилася неподалік, - це була невибіркова атака, яка посилює ставки для України і світу. Російська ракета, пише Джефф, «мала на меті вбивати і тероризувати; місія виконана».
І це те, чим стала війна росії проти України: кампанія помсти розлюченого деспота, який сповнений рішучості показати, що демократія схилиться перед диктатурою, навіть якщо йому доведеться розбомбити кожен будинок і вбити кожного українця.
Президент росії Владімір Путін, звичайно, потрапив у вир власних грандіозних прорахунків і стратегічної недолугості. Він очікував, що Україна розвалиться протягом кількох годин після його перших атак більше року тому. Як сказав український міністр оборони Енн і Джеффу, так само думали США і НАТО, які очікували війни між «великою радянською армією, що воює з маленькою радянською армією», і думали, що «велика» радянська армія переможе.
Я припустився такого ж прорахунку у своїх ранніх аналізах конфлікту. Однак, як ми тепер знаємо, російській армії роками вдавалося приховувати свою шокуючу некомпетентність і погану логістику від світу - і особливо від Путіна, вузьке коло підлабузників якого було надто налякане, щоб сказати йому правду. Поринувши у фантазії, він очікував не лише падіння Києва, а й того, що російських солдатів зустрічатимуть як визволителів. Російська кампанія, як пишуть Енн і Джефф, була спрямована на те, щоб «знищити як Україну, так і саму ідею України», але тепер, коли десятки тисяч росіян загинули і російська нація перебуває в шоці від постійних поразок, Путін, очевидно, вирішив, що він повинен зруйнувати те, чим він колись сподівався володіти цілком. Він буде правити тим, що залишилося, а потім продовжить свою спробу просування на захід.
Хоча наш матеріал свідчить про ці нищівні трагедії на місцях в Україні, він не є репортажем безжального песимізму. Насправді, Україна в стані війни викувала ще сильнішу ідентичність як громадянська і демократична нація. Українці рішуче налаштовані на те, що альтернативи перемозі немає. (Українські громадяни, як бачили наші автори, регулярно вживають при прощанні такі вирази, як «Побачимося після перемоги»). Енн і Джефф також відзначають, як багато змінилося з тих перших хаотичних місяців війни. Коли вони поїхали на зустріч із Зеленським навесні 2022 року, Київ був містом у темряві, його керівництво сиділо в бункерах, а підприємства здебільшого були зачинені. Коли вони повернулися минулого місяця, то побачили, що «світло горіло, ресторани були відчинені, а поїзди ходили за передбачуваним графіком. У кав'ярні на вокзалі подавали вівсяно-молочний латте». Навіть Буча, де росіяни провели жахливу кампанію страт цивільного населення, відновлюється.
Безумовно, це хороші новини, але без потужного контрнаступу і остаточної перемоги не може бути ані миру в Україні, ані стабільності в Європі, ані в світі. Що означає «перемога»? Очевидно, що виживання незалежної України є найближчою метою, але тривалий мир має означати більше, ніж життя в умовах послідовних російських завоювань і розділів. Українці, які вже так багато втратили, навряд чи погодяться на таке несправедливе перемир'я, навіть якщо росіяни будуть зацікавлені в його пропозиції. Якщо українці втратять суверенну територію, якщо вони не будуть у безпеці від російського нападу, якщо не буде розплати з російськими військовими злочинцями, то будь-яка українська «перемога» буде лише тимчасовим перепочинком від чергового витка російської агресії.
Але ще важливіше те, що будь-який результат, окрім перемоги України, поставить під загрозу решту світу. Існує причина, як пишуть Енн і Джефф, чому так багато націй, рухів і окремих людей чекають, що станеться:
Якщо Україна, яка вірить у верховенство права і права людини, може досягти перемоги над набагато більшим, набагато більш авторитарним суспільством, і якщо вона може зробити це, зберігаючи свої власні свободи, тоді подібні відкриті суспільства і рухи в усьому світі також можуть сподіватися на успіх. Після російського вторгнення опозиційний рух Венесуели вивісив український прапор на фасаді посольства своєї країни у Вашингтоні. Минулого року парламент Тайваню з ентузіазмом приймав українських активістів. Не всім у світі є діло до цієї війни, але для кожного, хто намагається перемогти диктатора, вона має глибоке значення.
Саме тому світ чекає на український контрнаступ. Американці можуть легко забути про війну, що вирує за морем, але Україна наближається до битви за свою остаточну долю - як і всі ми, хто живе у вільному світі.
