Цей текст я написав після того, як послухав випуск «Звучить!» з Сашею Чемеровим. У розмові про українську музичну критику прозвучало знайоме: «Та хто ти такий?». Ця фраза насправді цікава, не скільки через те, що вона образлива, а через питання, яке за нею стоїть. Тому я вирішив трохи розібратися, що таке музична критика, чому багато хто хибно її розуміє, та чому професійний бекграунд музиканта чи продюсера сам по собі ще не робить людину критиком.
Цікаво що у нас люди, в тому числі й музиканти, взагалі не викупають що таке критика та яка її задача. Наприклад музиканти, чомусь хочуть собі «безкоштовних продюсерів» які будуть давати їм поради «як зробити краще». Проте задача критики взагалі полягає в іншому. Це оцінка реалізації мети конкретного твору в контексті жанру, сентименту та аудиторії для якої він був зроблений. І що найголовніше, це визначення цінності самої мети, що може бути естетичною, культурною, моральною, інтелектуальною, та в кінці-кінців розважальною.
Тобто критика не має на меті порад по покращенню акордових прогресій чи мелодії. Ба більше, вона взагалі не розглядає їх в вакуумі, а завжди відносно втілення творчого задуму, та визначення його цінності. До чого я це все? А до того, що наявність бекграунду музиканта, продюсера, чи навіть музичного журналіста ще не робить з людини критика автоматично.
Критика та оцінка яка з неї випливає може бути переконливою лише за наявності відповідних аргументів, в основі яких лежить інтерпретація та контекстуалізація. І для того аби користуватися цими інструментами вміло, та знаходити за їх допомогою аргументи, людина має розуміти, як твір вписується в певний жанр або стилістичний період, вплив на нього культурного чи політичного середовища, як твір співвідноситься з іншими роботами автора, посилання до інших музичних творів, та які унікальні чи новаторські елементи він має.
Якщо ми подивимося на весь цей список уважно, то зрозуміємо, що це здебільшого класифікація. І це не дивно, бо без неї, ми не зможемо знайти «опорні точки» для оцінювання та визначити будь-яку цінність. Звісно що кожен музичний твір унікальний, проте це не означає, що між ними неможливо знайти достатню кількість речей, аби віднести до якоїсь категорії. Вона умовно й є тим «середовищем» в рамках якого, така субʼєктивна річ як оцінка мистецтва наближається до обʼєктивності. Тобто певні речі стають властивостями самого твору, які може побачити кожен, хто знає контекст, а не існують виключно як сприйняття субʼєкта.
Проте я все ще вважаю, що повністю обʼєктивною критика бути не може, бо визначення чи виконує твір свою мету, та зрештою його цінності, все одно покладається на наше сприйняття. Тому правильніше називати критику «інтерсуб’єктивною», тобто тою що виходить за межі окремого «я», та означає спільні знання, цінності та досвід між різними суб’єктами (людьми).
Тож, що робить вищезгаданий контекст? При визначенні сформованого контексту та інтерпретації в його рамках, наші емоції стають когнітивними та перетворюються на аргументоване судження. В якості найпростішого прикладу можна взяти такий заїжджений жанр як любовна балада. Від пісні в цьому жанрі у вас є відповідні очікування, та при її прослуховуванні ви прагнете відчути відповідний спектр емоцій, зворушення, глибоку емпатію, можливо ностальгію, або легкий сум. Якщо ж пісня демонструє награний сум, ви вважаєте її не вдалою, не зважаючи на технічність аранжувань та правильність вокальної техніки. І що важливо, ви можете пояснити чому, бо знаєте як в цьому жанрі звучить «щирий сум», та маєте з чим порівняти те що чуєте.
Звісно що цей приклад навмисно спрощений, та в реальному світі цікавої музики, ідеї часто складніше. В них буває багато шарів, посилань та зрештою й самих ідей, класифікувати які може бути не так просто для звичайного слухача який не занурюється в світ музики, в її історію та наявні роботи (яких безліч) занадто глибоко. Саме тут і стають доречними музичні критики, що можуть допомогти з розумінням цінності музичних творів та вказати на речі, що варті уваги. Стати провідниками слухачів у вищезгаданий контекст та пояснити його.
Виходячи з цього, яка ж професійна навичка є головною для музичних критиків? Як ми вже зрозуміли це далеко не знання музичної теорії чи композиторський досвід. Звісно, що ці навички не завадять, аби краще розуміти як працює музика «під капотом», але вони не є визначальними.
Головним є вміння визначити, які властивості твору мають значення для поставленої їм мети. А вищезгаданий контекст допомагає пов’язати ці властивості з задумом, жанровими очікуваннями та способом реалізації твору, бо тільки за допомогою цих зв’язків можливо пояснити не лише власну реакцію, а й підстави для своєї оцінки.
Підсумовуючи все вищезгадане, мені хотілося б знову повернутись до претензій людей щодо «професійного бекграунду» музичних критиків в Україні. На жаль, у нас таким речам не вчать, принаймні коли мова йде про сучасну музику, що давно вийшла за межі «правил» естетичного судження, які були сформовані для класичної музики. Тому умовно навчання в консерваторії не допоможе вам навіть оцінити хіп-хоп, не кажучи вже про такі речі як індастріал, шумову музику, екстремальний метал, та «навмисно недбалу» інді-музику, як то бедрум поп чи слакер рок.
Як і багато інших галузей, музична критика в Україні починається з ентузіастів, що постійно розширюють знання про світ сучасної музики та прагнуть його глибокого розуміння. Зараз таких людей у нас дуже не багато, а ті що були до них, на жаль, не сформували «школи української музичної критики», яка б зберігали знання та навички для наступників.
Тож коли хтось починає зауважувати на професійному бекграунді того чи інакшого музичного критика, запитайте цю людину, що вона має на увазі та яких професійних навичок очікує. Бо часто подібні репліки це звичайна спекуляція, ціллю якої є банальні приниження та образа.
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
