Знаєте, мене завжди дратував цей вислів із Біблії: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог».
Щойно я чую цю, як мені здається, примудрену нісенітницю (від когось, десь чи просто краєм вуха), я одразу вимикаю слух.
Ще з дитинства я була переконана, що логіки тут немає жодної. Яке слово? Чому раптом слово — це Бог? І що означає «на початку було слово»? Як це взагалі?
Розтлумачте! Ну хоч хтось, розтлумачте мені цю маячню!
Але ніхто так і не розтлумачив. Ні в церкві, ні на курсі релігієзнавства в університеті, ні жоден духовний наставник, що траплявся на моєму шляху. Та й узагалі жоден віруючий, з яким я говорила, не міг до пуття пояснити, що ж таке, вибачте, верзе Біблія.
Думаю, саме тому в багатьох людей із критичним мисленням і не виникає бажання братися за Біблію. Якщо ніхто не здатен пояснити очевидний абсурд, навіщо витрачати на нього час?
Та найбільше мене дивувало навіть не те, що я не отримувала відповіді. Дивувало те, що в усьому релігійному середовищі, з яким я стикалася, ця фраза просто існувала сама по собі, без жодного зрозумілого пояснення.
І всім усе ок. Ну, Слово й Слово. Хто того Бога розбере.
Сьогодні, коли під рукою інтернет, пошукові системи й штучний інтелект, знайти пояснення значно простіше. Та й існує воно давно. Дивує інше: як так сталося, що одна з найвідоміших фраз Біблії для багатьох досі лишається загадкою?
Тож для тих, кого ця абракадабра теж дратує, спробую її пояснити.
Відповідь веде нас до давньогрецької філософії, до духовної та інтелектуальної культури, що існувала задовго до появи християнства.
А що там в оригіналі?
Ось відома нам фраза: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Ів. 1:1).
А тепер приберімо оце «Слово» й подивімося, що насправді написано в давньогрецькому тексті Євангелія.
Там стоїть λόγος — Логос.
Це не просто слово в нашому буденному розумінні. Це давньогрецьке поняття з багатою історією та цілим спектром значень.
Якщо залишити його без перекладу, ми прочитаємо:
«На початку був Логос, і Логос був у Бога, і Логос був Бог».
А трохи далі в тому самому Євангелії Іоанн пише:
«І Логос став плоттю» (Ів. 1:14).
Що ж це за Логос, який існував на початку, був у Бога, був Богом, а потім став плоттю?
Чому автор Євангелія обрав саме це поняття?
І чому в наших перекладах замість нього стоїть звичайне «Слово»?
Одразу уточню: перекладати «Логос» як «Слово» не помилка. Давньогрецьке λόγος справді може означати і слово, і мовлення, і висловлювання, і пояснення, і розум, і міркування.
Але чи вистачить одного буденного «слова», щоб передати весь зміст поняття, над яким розмірковували покоління давньогрецьких філософів?
Щоб це зрозуміти, спершу познайомимося із самим Євангелієм від Іоанна: коли його написали, якою мовою і для кого.
Євангеліє від Іоанна. Для кого воно було написане?
Отже, перш ніж з'ясовувати, що означав Логос для давніх греків, давайте познайомимося із самим Євангелієм від Іоанна. Коли воно з'явилося, якою мовою було написане і до кого звертався його автор?
За поширеним серед істориків датуванням, Євангеліє від Іоанна було написане наприкінці I століття нашої ери, приблизно у 90–100 роках. Хоча існують і прихильники ранішого датування.
Традиційно його автором вважають апостола Іоанна, одного з учнів Ісуса Христа. Проте сучасні біблієзнавці не мають одностайної відповіді щодо авторства. Тому в науковій літературі часто використовують визначення «автор четвертого Євангелія».
За ранньою церковною традицією, написання Євангелія пов'язують з Ефесом — великим містом на території сучасної Туреччини, одним із важливих культурних і торговельних центрів Римської імперії. Проте точне місце написання також залишається предметом дискусій.
А тепер найважливіше для нашої історії: Євангеліє від Іоанна було написане давньогрецькою мовою — койне.
Це була поширена мова спілкування, торгівлі, літератури та міжкультурного обміну у східній частині Римської імперії.
У цьому світі жили греки, юдеї діаспори, римляни, сирійці та представники багатьох інших народів. Вони могли розмовляти різними рідними мовами, але грецька дозволяла їм спілкуватися між собою.
Саме в такому культурному середовищі поширювалося раннє християнство.
Ми не знаємо напевно, хто саме становив першу аудиторію Євангелія від Іоанна. Серед його ймовірних читачів були грекомовні християни як юдейського, так і неюдейського походження.
Ці люди жили у світі, де грецька філософія вже мала багатовікову історію.
Серед освічених представників цього суспільства були люди, знайомі з працями філософів, зокрема з поняттям Логосу.
Коли автор Євангелія починає свою розповідь словами «На початку був Логос», він використовує поняття, яке вже існувало в інтелектуальній культурі його часу.
Водночас він звертається й до юдейської релігійної традиції, з якої виросло християнство.
Тобто перед нами текст, написаний на перетині двох великих культурних світів.
І тому, щоб зрозуміти, що хотів сказати автор Євангелія, нам потрібно хоча б трохи познайомитися зі світом, у якому він жив і писав.
Зокрема, з'ясувати, що означав Логос у давньогрецькій філософії задовго до народження Христа.
Логос. Задовго до християнства
Отже, що ж таке Логос?
Давньогрецьке λόγος (logos) — слово багатозначне: мовлення, розповідь, пояснення, міркування, розум, підстава, закономірність. Походить воно від дієслова λέγω (легō), яке спершу означало «збирати, складати докупи» і лише згодом «говорити». У самому корені Логосу закладена ідея порядку: зібрати розрізнене в осмислене ціле.
На той час, коли писалося Євангеліє від Іоанна, Логос уже кілька століть був одним із центральних понять античного мислення. Ним позначали розум, порядок, вищу закономірність, на якій тримається світ.
Це не був вузький термін для кількох філософів. Це була спільна мова епохи. Нею говорили філософи, оратори, вчителі, нею думали освічені люди від Афін до Александрії.
Подивімося, як так сталося.
Геракліт. Слово, що стало порядком
Усе почалося приблизно 500 років до нашої ери в Ефесі. Це, до речі, те саме місто, з яким рання церковна традиція пов'язує появу Євангелія від Іоанна.
Там жив філософ Геракліт. Він дивився на світ, у якому все тече й змінюється. День змінює ніч, холод переходить у тепло, живе народжується, росте й помирає.
Але чи означає постійна мінливість, що світ хаотичний?
Геракліт вважав, що ні. За всіма змінами стоїть спільна закономірність, і її можна пізнати. Цю закономірність Геракліт пов'язує з Логосом.
Саме слово не було новим: греки щодня вживали його в значенні «слово», «розповідь», «міркування». Але Геракліт наповнив його новим змістом. Для нього Логос — прихований порядок світу, який людський розум здатен осягнути.
Геракліт скаржився, що цей Логос існує вічно, а люди його не розуміють. Логос спільний для всіх, але більшість живе так, ніби кожен має свій окремий розум.
Так звичайне слово вперше стало назвою вищого порядку.
Від Платона до Аристотеля. Логос як розум людини
У наступні століття логос став ключовим словом усієї грецької думки.
Для Платона знати щось означало вміти «дати логос», тобто розумно пояснити й обґрунтувати. Логос протиставляли міфу, чуткам і сліпій думці.
Аристотель пішов далі й визначив саму людину як «живу істоту, що має логос». Тобто розум і мова — це те, що відрізняє людину від решти живого.
Тепер логос став уже не лише порядком світу. Він став мірилом людини.
Стоїки. Логос як Бог і душа Всесвіту
Найбільше значення Логос отримав у стоїків. Ця філософська школа виникла на межі IV–III століть до нашої ери, її засновником вважають Зенона з Кітіона.
Для стоїків Всесвіт — єдине живе ціле, пронизане божественним розумом. Цей розум вони називали Логосом і прямо ототожнювали з Богом.
Логос організовує матерію, пронизує космос і тримає його порядок. Стоїки мали для цього живий образ: λόγος σπερματικός (логос сперматикос), «насінний Логос». Божественний розум розсіяний у світі, наче насіння. У кожній речі є свій «зародок розуму», закладена програма того, чим ця річ має стати. Так у жолуді вже закладений дуб, а в зерні колос.
Людина має розум, отже, носить у собі частку цього Логосу. Звідси головний стоїчний принцип: жити згідно з природою, тобто в злагоді з розумним устроєм Всесвіту.
І ось що важливо для нашої історії: у I столітті нашої ери стоїцизм був найпопулярнішою філософією Римської імперії. Про божественний розум, що керує світом, писали Сенека й Епіктет. Мандрівні філософи проповідували ці ідеї просто на площах. У Діяннях апостолів навіть розповідається, як апостол Павло в Афінах сперечався зі стоїками (Дії 17:18).
Тобто Логос як божественний розум світу був не рідкісною ідеєю, а загальним місцем, майже здоровим глуздом освіченої людини того часу.
Філон Александрійський. Логос поруч із Богом
Наостанок наблизимося до часу появи християнства.
Філон Александрійський (приблизно 20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) жив в Александрії, одному з найбільших інтелектуальних центрів античності. Він був сучасником Ісуса, хоча, наскільки відомо, нічого про нього не знав.
Філон був вихований на грецькій філософії і прагнув пояснити віру в єдиного Бога її мовою. Головним поняттям для цього він обрав саме Логос.
У Філона Бог перевершує світ, і людський розум не може його осягнути. А Логос стоїть поруч із Богом і є посередником між Ним і творінням. Через Логос Бог творить і впорядковує світ.
Філон називав Логос образом Бога, первородним Сином Божим, а в одному місці навіть «другим Богом».
Погляньте, що виходить. Ще до Євангелія від Іоанна грецький Логос уже стоїть поруч із Богом, через нього створено світ, і його називають Сином Божим.
Бракує лише одного кроку.
Зберімо все разом
У Геракліта Логос — прихований порядок світу.
У Платона й Аристотеля — розум, що відрізняє людину й дає змогу пізнавати.
У стоїків — божественний розум, що пронизує Всесвіт і живе в кожній речі, мов насіння.
У юдейській Біблії — творче Слово Бога.
У Філона — посередник між Богом і світом, Його первородний Син.
Це різні системи думки, і їхні уявлення про Логос не тотожні. Але всі вони говорять про одне: Логос — це вищий розум і порядок, на якому тримається світ.
Це моя гіпотеза, але мені здається, що наприкінці I століття нашої ери чимало грекомовних людей, особливо в освічених колах, були добре знайомі з поняттям Логосу в його божественному, філософському значенні.
Адже на той час це поняття мало за собою кілька століть розвитку. Про Логос говорили філософи, його осмислювали різні філософські школи, воно було частиною інтелектуальної культури елліністичного світу.
Тому я припускаю, що для багатьох тогочасних читачів початок Євангелія від Іоанна не був загадковою абракадаброю. Вони могли впізнавати в ньому знайоме поняття — і саме завдяки цьому краще розуміти, що автор хотів сказати про божественну природу Христа.
А тепер повернімося до нашого вислову:
«На початку був Логос, і Логос був у Бога, і Логос був Бог».
Тепер він звучить зовсім інакше. Для людини того часу це було не нісенітнецею, а цілком зрозумілим твердженням: на початку всього був божественний Розум, Порядок, що тримає світ.
Тут Іоанн говорив мовою своєї епохи.
Але далі він робить те, чого до нього не робив ніхто:
«І Логос став плоттю».
Вселенський Розум, що пронизує весь космос, раптом став однією конкретною людиною. Для грецького філософа це могло звучати майже немислимо.
І ось тут починається вже християнська історія Логосу.
У чому новизна
Отже, до часів Іоанна Логос був знайомим поняттям: вищий Розум, порядок, на якому тримається світ. Перший рядок Євангелія освічений читач I століття сприймав цілком природно.
Але далі Іоанн робить те, чого до нього не робив ніхто:
«І Логос став плоттю».
Наскільки відомо дослідникам, такого твердження до Іоанна не було: ні в грецькій філософії, ні у Філона Александрійського.
Звісно, античний світ знав ідеї, які на перший погляд здаються схожими. Але придивімося, чим вони відрізнялися.
У стоїків Логос живе в кожній людині як частинка божественного розуму. Але це частка в усіх, а не весь Логос в одній людині.
У грецьких міфах боги з'являлися в людській подобі. Зевс чи Гермес перевдягалися в людей і ходили між ними. Але це була маска, тимчасова поява, а не справжнє людське життя з народженням і смертю. До того ж це боги міфу, а не філософський Розум світу.
Філон називав Логос Сином Божим. Але для нього Логос лишався посередником між Богом і світом, а не людиною з плоті й крові.
Іоанн каже зовсім інше: весь вселенський Розум став однією конкретною людиною.
Варто звернути увагу й на саме слово, яке він обирає. Іоанн не пише «став людиною» чи «прийняв тіло». Він пише σάρξ (саркс), тобто «плоть»: м'ясо, кров, тлінне, смертне.
Для грецького філософа плоть була чимось нижчим, тим, що минає. А Логос вічний. Поставити їх поруч, сказати, що вічний Розум став тлінною плоттю, було найсміливішим, що тільки можна було сказати.
Наскільки це вражало, видно з того, що вже за кілька десятиліть з'явилися християнські течії, які не могли з цим змиритися. Їх називають докетами, від грецького δοκεῖν (докейн), «здаватися». Вони вчили, що Христос лише здавався тілесним, а насправді плоті не мав. Настільки неймовірною виглядала думка, що Логос справді міг стати людиною.
І ось у цьому, на мою думку, і полягає вчення і проповідь Іоанна.
Він говорить мовою, знайомою кожному освіченому слухачу того часу, але каже нове. Він бере поняття, яке всі розуміли, і робить з ним те, чого ніхто не чекав.
Це не нова картина будови всесвіту. Це нове бачення того, як Бог стосується світу і людини. Вищий Розум, що від початку пронизує світ, не лишається десь над ним і не розсіюється в ньому безособово. Він приходить у світ сам, як людина: Ісус із Назарета.
Проповідь Іоанна
Тут важливо зрозуміти, що саме робить Іоанн.
Він не пише філософський трактат про Логос, але й не просто переказує події з життя Ісуса. Він тлумачить. Він пояснює своїм слухачам, хто такий Христос.
І пояснює мовою, яку вони розуміють.
Уявімо грекомовного читача кінця I століття. Він чув про Ісуса з Назарета: мандрівного проповідника з далекої Галілеї, страченого римлянами. Хто він? Ще один пророк? Мудрець? Чудотворець?
Іоанн відповідає поняттям, знайомим кожному освіченому читачеві: це Логос. Той самий вищий Розум, який від початку був у Бога, через якого все постало і на якому тримається світ.
А потім додає те, чого цей читач ніколи не чув: цей Логос став плоттю і жив серед нас.
Тобто Іоанн з'єднує дві речі: давнє, загальновідоме вчення про Логос і нове вчення про те, що Логос втілився в Христі. Перше дає читачеві опору, а друге — звістку.
Сам Іоанн наприкінці Євангелія прямо називає мету свого тексту: «А це написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий» (Ін. 20:31). Отже, перед нами не хроніка, а пояснення й проповідь.
І ще одна промовиста деталь. Як суть Христа слово «Логос» з'являється в Євангелії лише в першому розділі, у так званому Пролозі. Далі Іоанн його так не вживає. Пролог — це ключ, який Іоанн дає читачеві на самому початку: ось хто той, про кого піде мова. А далі вже сама історія.
А чому ж тоді «Слово»?
Тут треба бути чесними: перекладачі не вигадали «Слово» на порожньому місці.
У звичайній грецькій мові λόγος справді означав «слово», «мовлення», «вістку». І в такому буденному значенні він часто трапляється в Біблії, зокрема й у самому Євангелії від Іоанна.
Наприклад:
«І повірили Писанню та слову, яке сказав Ісус» (Ін. 2:22).
«І ще більше увірували через слово Його» (Ін. 4:41).
«Хто збереже слово Моє, той не побачить смерті повіки» (Ін. 8:51).
«Слово Твоє є істина» (Ін. 17:17).
У всіх цих місцях у грецькому тексті стоїть те саме λόγος. Але тут воно означає слово: те, що Ісус сказав, Його вчення, Його вістку. Це не космічний Розум.
Тобто одне грецьке слово в одному Євангелії працює в різних значеннях. У Пролозі це, на мою думку, Логос — божественне начало, що стало плоттю. А далі по тексту логос може означати просто слово, мовлення чи вчення.
Юдейська лінія: слово, що творить
У Танаху, священних писаннях юдаїзму, Бог творить світ словом. «І сказав Бог: Хай буде світло. І сталося світло» (Бут. 1:3).
Бог не будує світ руками. Він каже — і сказане стає дійсністю.
А Псалом підсумовує цю історію одним рядком:
«Словом Господнім створене небо» (Пс. 33:6; за грецькою нумерацією — Пс. 32:6).
І в давньогрецькому перекладі Танаху — Септуагінті, яким користувалися юдеї діаспори, — тут також стоїть λόγος: τῷ λόγῳ τοῦ κυρίου — «Словом Господнім».
Як Логос став «Словом» у перекладах
Звернімо увагу на хронологію.
Євангеліє від Іоанна було написане наприкінці I століття нашої ери грецькою мовою. Але слов'янські переклади з'явилися лише у IX столітті — приблизно через вісімсот років.
I століття — грецький оригінал Євангелія: λόγος, Логос.
IV–V століття — латинська біблійна традиція, зокрема Вульгата, використовує слово Verbum — «Слово».
IX століття — Кирило й Мефодій започатковують слов'янську перекладацьку традицію, у якій Логос передається як «Слово».
Тобто між грецьким текстом Євангелія та його поширенням слов'янськими мовами пролягли століття розвитку християнського богослов'я.
І ось тут ми зустрічаємо особливо цікавого свідка — Августина Блаженного, християнського мислителя IV–V століть.
Августин знав, що грецьке λόγος може означати не лише слово, а й розум. Він розглядав можливість передати його латинським Ratio — «Розум», але пояснював, чому в цьому біблійному контексті обирає Verbum — «Слово».
Августин вважав, що Verbum («Слово») краще передає не тільки відношення Логосу до Бога-Отця, а й його діяльну, творчу силу.
Тобто сам переклад «Слово» не помилковий. Але чи достатньо його для сучасного читача, який нічого не знає про античне розуміння Логосу?
Це не одне й те саме
Для мене між цими двома значеннями велика різниця.
«Бог сказав, і сталося» — це дія Бога, спосіб, у який Він творить.
«Логос став плоттю» — це вже про саму сутність, божественне начало, яке стало людиною.
Слово-наказ, яке промовляє Бог, і Логос, що втілився в Христі, — різні речі. Але переклад «Слово» з'єднав їх в одне. А згодом богослови остаточно сплавили ці лінії в єдине вчення.
Ось чому, читаючи «На початку було Слово», ми чуємо лише одне значення: щось сказане. А втрачаємо головне: Розум, Порядок, вищий вимір буття, який прийшов у світ як людина.
Підсумую
Коли я дізналася, що в грецькому оригіналі стоїть не просто «Слово», а Логос, усе стало на свої місця.
Фраза, яка дратувала мене з дитинства, раптом набула сенсу. А разом із нею й усе Євангеліє від Іоанна.
Адже коли знаєш, що означав Логос для давніх греків, починаєш розуміти, що, найімовірніше, хотів передати Іоанн.
Для мене самої поняття Логосу було знайоме зовсім не з Біблії. Я знала про нього з історії Стародавнього світу та історії релігій, які вивчала в університеті.
І ось моя гіпотеза.
Якщо давні греки слухали проповідь Іоанна так, як сьогодні читаю її я, — уже знаючи про багатовимірність поняття Логосу, його філософський і божественний зміст, — вони розуміли що хоче сказати Іоанн.
Для них Логос не був просто словом, яке хтось вимовив. За ним стояли століття філософської думки, уявлення про вищий Розум, божественний порядок і природу Всесвіту.
Тому я і припускаю, що частина освічених грекомовних слухачів і читачів Іоанна могла одразу впізнавати знайоме поняття й розуміти, до чого він звертається.
Я побачила за текстом живу проповідь. Іоанн говорить грецькою з людьми свого часу, з тими, хто виріс серед філософії, богів і розмов про Логос. Він пояснює їм, хто такий Христос, і пояснює їхньою власною мовою. Ви знаєте Логос, вищий Розум, що від початку тримає світ? Так ось: цей Логос став людиною.
Для читача I століття це була зрозуміла проповідь.
А для нас, якщо не знати, що означав Логос у ті часи, це лише мертві букви без сенсу.
