Коли підручник не лише навчає, а й визначає, яким має бути життя. Розглядаємо, як шкільні матеріали висвітлюють призначення людини, гендерні ролі та суспільні очікування.
Скорочену версію можна прочитати тут.
Питання призначення людини є насамперед питанням особистого вибору. Кожна людина самостійно визначає свої життєві цілі, цінності та те, що надає її життю сенсу. Тому твердження, що головним призначенням усіх людей є продовження роду, є надто категоричним і не враховує різноманіття життєвих шляхів та переконань.
Батьківство і материнство є важливим та цінним вибором для багатьох людей, однак не єдиним можливим. Так само заслуговує на повагу вибір тих, хто не планує мати дітей або бачить своє покликання в інших сферах життя. Важливо формувати в підлітків розуміння, що різні життєві рішення можуть бути однаково гідними поваги.
Говорячи про батьківство, варто об’єктивно висвітлювати як його позитивні сторони, так і труднощі та відповідальність, які воно передбачає. Повна й збалансована інформація допомагає молодим людям у майбутньому ухвалювати свідомі рішення відповідно до власних бажань, можливостей і життєвих цінностей.
Те, що призначення інше, не означає, що воно менш цінне. Більшість підручників подає «основне призначення людини — стати мамою чи татом» так, що це видається єдиним правильним рішенням (підручник Воронцової, 2025; Василенко, 2025; Поліщук, 2025; Бех, 2021). З огляду на це, все, що відрізняється від «основної» моделі побудови життя й стосунків, — неправильне, ненормальне, помилкове. І лише одиниці (підручник Задорожної, 2025) нагадує, що «тільки людина може приймати усвідомлене рішення про планування сім'ї, час народження дітей та їхню кількість».
Продовження роду як біологічна функція важлива, але навіть у такому формулюванні з уваги втрачається усвідомленість цього рішення. Вибір мати дітей не повинен заключатися у страху перервати родову лінію, а в тому, щоб дати життя іншій людині, заради тієї людини, і з бажання бути мамою чи татом.
У суспільстві є безліч однаково важливих соціальних ролей. І кожен має право в своєму житті вирішувати самостійно, яку роль надалі обирати і яку відповідальність за неї нести. Особисте рішення людини не повинне піддаватися критиці інших, а психологічний й соціальний тиск взагалі має бути недопустимим. Але він існує.
Гендерні стереотипи – спрощені, часто неправильні уявлення про те, якими мають бути чоловіки й жінки, які соціальні ролі виконувати, як поводитися, не враховуючи індивідуальність людини. Як говориться у звіті британської організації The Children’s Society, 44% дівчат вважають, що бути гарними найважливіше, а кожен восьмий молодий хлопець говорить, що жорстокість – важлива якість для чоловіків.
Цікаво, що автори підручників з основ не важають гендерні стереотипи проблемою. А гендерну рівність розуміють не як рівну зарплату для жінок і чоловіків за ту саму роботу, не як можливість вибирати власний життєвий шлях, замість «традиційно» визначеного, і не як доступ до бажаної професії для всіх, незалежно від статі й гендеру. Натомість в одному із завдань як приклад гендерної рівності вони пропонують спорт. А все тому, що ним можуть займатися як хлопці, так і дівчата. «Обговоріть ідеї щодо гендерної рівності (наприклад, обгрунтуйте, чому спорт однаково важливий для хлопців і для дівчат» (з підручника Беха, 2021). Чистити зуби теж важливо для хлопців і для дівчат, і що? Це вже гендерна рівність? Гендерною рівністю можна вважати доступ жінок до спорту. А прикладом гендерної НЕрівності – те, що зарплата професійних баскетболісток у десять разів(!) менша, ніж у баскетболістів. Також у підручниках не згадують, що до гендерної нерівності призводять стереотипи, обмежуючи у виборі професій, підтримуючи сексистські жарти, створюючи психологічний тиск та сприятливі умови для дискримінації.
У підручниках гендерні стереотипи зовсім не засуджують. Їх описують як важливий, практично завжди позитивний чинник у формуванні рис характеру, які притаманні конкретній статі. Коли ж риси характеру статі не відповідають, що не дивно, автори це пояснюють унікальним поєднанням в одній людині «традиційно жіночих і чоловічих рис характеру», які роблять її «повноцінною і надзвичайно дієздатною особистістю», чий стиль поведінки «не обмежується тим, що відведено для її статі». А що ж тоді не відведено, хотілося б знати?
Підручники з основ здоров’я зосереджуються лише на одному тематичному напрямку, що часто викривлює поняття загалом. Наприклад, «традиційні» соціальні ролі є лише однією гілкою гендерних стереотипів. Так само як і поняття гендеру набагато ширше за поняття «статевої ролі», хоча в параграфі про них пишуть, як про синоніми. Згідно з підручником Беха (2016 і 2021), гендер (статева роль) – поняття культурне і соціальне, що визначає риси характеру та особливості поведінки, які вважають характерними для чоловіків і жінок у певному суспільстві. Далі автори пишуть про те, що жінкам зазвичай приписують турботливість, поступливість, емоційність, а чоловікам – лідерство і стриманість. Певна річ, вказують, що такі уявлення не завжди відповідають дійсності. А от чому вони тоді продовжують існувати і чому можуть становити загрозу – окрема тема, яка, вочевидь, не входить в коло інтересів авторів. Тобто, з одного боку, тему гендерних стереотипів таки порушили, але тільки для того, щоб зайвий раз нагадати про їхню «користь», натомість нічого не сказавши про шкоду, яку ті завдають значно частіше.
Тиск на жінок є однією з причин, чому потрібно говорити про шкідливі стереотипи. Особливо він проявляється у темі репродуктивного здоров’я, де відповідальність найбільше лягає саме на жіночі плечі. Тож якщо в попередніх параграфах десь і були проблиски рівномірної відповідальності для чоловіків та жінок, то тут складається досить негативний образ дівчини – начебто несвідомої, нерозумної, незрілої.
Соціальні очікування щодо жінок виникають і в темі збереження здоров’я. Незважаючи на те, що в попередніх темах говорилося про здоров’я дітей як наслідок якості здоров’я обох батьків, у цьому ж говориться про те, що дівчата з підліткового віку мають берегти своє здоров’я навіть не так заради себе, як заради майбутніх дітей.
Без сумніву, своє здоров’я потрібно берегти усім людям незалежно від статі, але наскільки правильно наштовхувати на думку про “незаперечний” зв’язок між здоров’ям матері та здоров’ям дитини, коли, крім них, є ще чимало чинників, що впливають на здоров’я новонароджених дітей, деякі з них - не залежать від бажань людей (екологія, якість повітря та води, рівень медицини, генетика тощо). Схожі наративи впливають на соціальну думку про жінок, у відсутності дітей суспільство найперше звинувачує їх, хоча причин цьому є значно більше. Наприклад, свідоме рішення самої пари.
Досить цікаво, що автори підручників спершу формують у читача уявлення про прямий зв’язок між здоров’ям матері та дитини, а потім застерігають, що така асоціація не завжди є коректною.
А просування навмисно викривленої інформації, щоб застерегти підлітків від необачності та можливих наслідків, шляхом не свідомого розуміння ситуації, а залякуванням, зароджують питання щодо об'єктивності та достовірності підручників загалом.
У тему також заклали надмірну ідеалізацію нашої культури щодо здорового способу життя, що шкодить і споживачам інформації, і самій культурі. Адже те, що події довгий час замовчували, зовсім не означає, що їх взагалі не було. Сучасні дослідження та література, зокрема нонфікшн Ірини Ігнатенко «Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях», спростували б ідеалізовані уявлення про деякі українські культурні традиції минулого. А такі емоційно забарвлені вислови на грані з драматизмом як «розплата настає пізніше» та «трагедія всього життя» важко назвати раціональними аргументами, чому потрібно берегти здоров’я. Вони, скоріше, слугують “страшилками” (так, деякі з них - правдиві), однак, чи такими мають бути уроки з основ здоров’я?
«З уроків біології ви вже знаєте…» часто починається тема. Тим часом самі автори: «організм жінки має певні пристосування для виношування дитини, нормальних пологів, грудного вигодовування немовлят». Такий лексичний вибір слів наводить на думку, що жінка скоріше об’єкт для виношування й народження, аніж повноцінна особистість.
Перше речення стверджує: «Обидві статі біологічно рівноцінні». Проте наступне речення зі словом «пристосування» одразу це заперечує. Іменник «пристосування» позбавляє жінку суб'єктності, у словниках це слово найчастіше стосується технічного контексту, коли говориться про механізми і пристрої. Також формулювання наводить на думку, що жіноче тіло ніби створене виключно для виконання однієї задачі дітонародження — схожі наративи раніше використовували, зводячи соціальну роль жінки лише до дому і дітей, без права вирішувати щось у власному житті.
Крім того, важливо, щоб діти знали, що називати речі своїми іменами нормально, а от шукати їм замінник, наче це щось, про що не можна говорити прямо, - ні. Тим паче, що й термін "пристосування" використано неправильно, в біології це — результат формування нових ознак організму у відповідь на зміни в навколишньому середовищі, що немає нічого спільного з жіночим організмом, хіба що автори хочуть сказати, що чоловіче тіло - природний стандарт, а жіноче - стало таким після "пристосування до змін середовища".
Науковий підхід шкутильгає і коли пишуть про інстинкти.
У підрозділі «культури стосунків» один з абзаців починається зі статевого інстинкту, який ще й збагачений інтелектом та уявою. Цей феноменальний інстинкт, що наче поєднує в собі непоєднуване, надалі якимсь чином перевтілюється вже в кохання. Але ж кохання майже те саме, що й інстинкт, хоч і інтелектуальний, тож він потребує контролю. «Людині іноді буває складно впоратися з тим, що закладено природою, інстинктами, особливо таким, як статевий, тобто потягом до протилежної статі» — нагадують нам. Але ви мусите триматися, говорять автори, не дайте цинізму й вульгарності перемогти чисті почуття. Адже незайманість - це не тільки фізичне, а й моральне поняття.
Воно взагалі-то соціальне, але це не те, що мають знати підлітки. Так само, як і аборти не є лише хірургічними, але ж це вже справляє не той ефект.
Підручники мають мету, щоб підлітки в своєму “інстинкті кохання” не зайшли надто далеко, тож недомовити з одного боку й перегнути в іншому, здається, зовсім не сприймається авторами за викривлення фактів. Усе в інтересах дітей.
А єдине, що мають знати діти, це як убезпечити себе від вагітності, захворювань, що передаються статевим шляхом, а також від психологічних стресів. І за підручником Задорожної (2025), єдиним способом уникнути цього всього є утримання від раннього статевого життя. Дуже влучне підсумовування параграфа, яке можна вмістити в одне речення. Бо що ще треба. Але якщо хтось хоче дізнатися більше, то у підручнику Воронцової навіть є посилання на безкоштовний, постійно доступний курс зі Сексуальної освіти на «Прометеусі». За це дуже-дуже великий плюс.
Шкода тільки, що сама програма книги не складалася з цього ж курсу. Та принаймні в учнів з’являються альтернативні джерела — неупереджені і професійні. Тому що підручники з основ, які мали б стати основним джерелом знань учнів, це як краплина в морі, поки обіцяні знання маячать на горизонті в чеканні дорослішання. Бо досі зарано, досі табуйовано, досі замовчано. Інформація “на виріст” ще може почекати.
Шп.
