Чи підтримують анархісти ідею “абсолютної свободи”?
Ні. Анархісти не думають, що кожному дозволено робити все, що він захоче, оскільки деякі дії неминуче обмежують свободу інших.
Наприклад, анархісти не підтримують “свободу” ґвалтувати, експлуатувати чи пригнічувати. Також ми не толерантні до будь-яких форм влади. Навпаки, відколи влада стала становити загрозу для свободи, рівності та братерства (і це не згадуючи ще людську гідність), анархісти усвідомили необхідність опору та знищення влади.
Усі прояви влади – це не свобода. Ніхто не має “права” керувати іншими. Як Малатеста уточнював, анархізм підтримує “свободу кожному... з єдиною умовою такої ж свободи всім; це не означає, що ми визнаємо та поважаємо свободу експлуатувати чи наказувати; те, що є гнобленням – звичайно ж не свобода”. (Errico Malatesta: His Life and Ideas, стор. 53)
У капіталістичному суспільстві опір всім формам ієрархічної влади – відмінна риса вільної людини, чи то приватної (тобто босу), чи публічної (тобто державі) ініціативою. Як Генрі Девід Торо вказував у своєму есе “Громадянська непокора”:
“Непокора – це справжня підстава свободи. Підкорені будуть неминуче звернені в рабство”
У чому сенс рівності анархістів?
Як згадувалося, анархісти переконані у необхідності соціальної рівності, оскільки у ньому необхідне середовище для процвітання свободи особистості. Проте існує багато безглуздих стереотипів про “рівність”, і більшість із них досить сумнівна з погляду. Тому перед обґрунтуванням того, що анархісти дійсно мають на увазі під рівністю, ми повинні описати те, що ми точно не маємо на увазі під ним.
Анархісти не вірять у “рівність здібностей”, така “рівність” не тільки неможлива, а й вкрай не бажана. Кожна людина є унікальною. Біологічно певні людські відмінності не лише існують, а і є “причиною для радості, а не страху чи жалю”. Чому? Тому що “життя серед клонів було б жахливим життям, нормальна людина буде тільки радіти, що інші мають здібності, яких вона позбавлена”. (Noam Chomsky, Marxismo, Anarchism, and Alternative Futures, стор. 782)
Деякі серйозно вважають, що для анархістів “рівність” – це коли всі люди ідентичні, але це лише сумний наслідок впливу сучасної державної інтелектуальної культури, це спотворення слова, підтасовування, мета якої відвернути увагу від несправедливої та авторитарної системи організації суспільства, затьмарюючи її біологічними міркуваннями про виживання видів. “Унікальність кожної особистості аж ніяк не суперечить принципу рівності – зазначав Еріх Фромм. – Теза, що люди народжуються рівними, означає, що всі вони мають основні людські якості, всі поділяють спільну трагічну долю і всі мають однаково невід'ємне право на свободу та щастя. Крім того, ця теза означає, що відносини людей мають визначатися солідарністю, а не пануванням та підпорядкуванням. Але принцип рівності зовсім не припускає, що всі люди однакові”. (The Fear of Freedom, стор. 228) Ось чому було б справедливіше вказати, що анархісти прагнуть рівності, тому що ми визнаємо, що всі різняться і, отже, прагнемо найбільшого утвердження і розвитку цієї унікальності.
Також анархісти не підтримують так звану “урівняловку”. Ми не бажаємо жити в суспільстві, де всі користуються одними й тими самими благами, живуть в однакових будинках, носять однакову уніформу тощо. Навпаки, анархісти протестують проти капіталізму та держави, зокрема й тому, що вони стандартизують життя. (Дивіться роботу Дж. Рейтцера “МакДональдизація Товариства” (George Reitzer The McDonaldisation of Society).За словами Олександра Беркмана:
“Дух авторитету, закони, писані та неписані, традиції та звичка змушують нас коритися загальним шаблонам і перетворюють людей на безвільні автомати, які не мають незалежності та індивідуальності. Це моральне та інтелектуальне рабство сильніше, ніж будь-який фізичний примус, що руйнівно впливає на нашу людяність і наш розвиток. Всі ми – його жертви й лише неймовірно завзяті розбивають його ланцюги, але навіть вони не можуть повністю скинути їх”. (What is Anarchism?, Стор. 165)
Анархісти не хочуть розповсюджувати цю “шаблонізацію” ще далі. Навпаки насамперед ми хочемо знищити це явище та соціальні відносини чи установи, які створюють уніфікацію людей.
“Урівняловка” може бути введена і підтримуватися лише силою, але така ситуація в жодному разі не може бути рівністю, бо для її існування одні повинні мати більше влади, ніж інші! “Урівняловка” особливо ненавидима анархістами, тому що ми вважаємо, що кожна людина має свої потреби, здібності, бажання та інтереси. Примушувати всіх споживати те саме – це тиранія. Очевидно, якщо одна людина потребує лікування, а інша ні, то вони не повинні отримати “рівну” кількість медичної допомоги. Те саме вірно і щодо інших людських потреб. Як писав Олександр Беркман:
“Не робитимемо помилку, змішуючи рівність у волі з примусовою рівністю в концентраційному таборі. Справжня анархічна рівність означає вільне користування, а не однакову кількість. Воно не вимагає, щоб усі їли та пили одне й те саме, носили однаковий одяг, виконували одну й ту роботу і вели той самий спосіб життя. Не насправді зовсім навпаки”.
Потреби та переваги окремих людей так само сильно відрізняються один від одного, як і їхній апетит. Справжня рівність полягає у рівній можливості задовольняти їх”.
Саме така рівність, далека від урівняловки, відчиняє двері для максимального розмаїття у діях та розвитку людей. Оскільки їхні характери різні...можливість безперешкодно виражати свою індивідуальність і жити відповідно до цього дає простір розвитку природних відмінностей та варіацій”. (Там же, част. 164-5)
Для анархістів поняття “рівність” у сенсі “урівняловки” чи “рівності здібностей” абсолютно безглуздо. Проте, в ієрархічному суспільстві, “рівність можливостей” та “урівняловка” взаємопов'язані. За капіталізму, наприклад, можливості кожного наступного покоління залежать від результатів діяльності попередніх. Це означає, що з капіталізмом “рівність можливостей” без “урівняловки” (у сенсі прибутку і ресурсів) неможливо, оскільки немає реальної рівності можливостей між нащадками мільйонера і нащадками прибиральника. Наводити докази на користь “рівності можливостей”, ігноруючи бар'єри, створені попередніми поколіннями, означає не розуміти (чи свідомо ігнорувати!) те, що можливості в ієрархічному суспільстві залежать не лише від доступності соціальних ліфтів, а й від рівного старту. З цього очевидного факту виникає непорозуміння, ніби анархісти домагаються “урівняловки” для всіх, але він справедливий лише до ієрархічної системи, а у вільному суспільстві все буде інакше (як ми простежимо далі).
Рівність, в анархічній теорії, не означає обмеження індивідуального розмаїття чи унікальності. Як зазначав Бакунін:
“Але коли рівність переможе й утвердиться, чи не буде більше ніякої різниці в здібностях і в мірі енергії людей? Буде відмінність, не такою мірою, можливо, як існує тепер, але безперечно буде відмінність. Істина, що перейшла в прислів'я, і яка, мабуть, ніколи не перестане бути істиною, свідчить, що немає двох листків на тому самому дереві, які б абсолютно схожі один на інший. Тим більше це вірно стосовно людей, які є набагато складнішими істотами, ніж листя. Але ця відмінність не тільки не складає зла, а навпаки, за вірним зауваженням Фейєрбаха, становить багатство людства. Завдяки цій відмінності, людство є колективна одиниця, в якій кожен член доповнює всіх інших і сам потребує всіх; так що ця нескінченна відмінність людських особистостей є самою причиною, головною підставою їхньої солідарності, є сильний аргумент на користь рівності”. (“All-Round Education”, The Basic Bakunin, част. 117-8)
Рівність для анархістів означає соціальну рівність, або, використовуючи термін Мюррея Букчина, “рівність нерівних” (Малатеста використовував аналогічний термін “рівність умов” для вираження подібної думки). Він хотів сказати, що анархістське суспільство враховує відмінності у здібностях і потребах людей, але не дозволяє цим розбіжностям перетворитися на владу. Індивідуальні відмінності, інакше кажучи, “були б несуттєвими, бо фактична нерівність втрачається сама собою в колективності, якщо вона не знаходить у ній нічого, ніякої фікції чи законного встановлення”. (Michael Bakunin, God and the State, стор. 53)
Якщо знищити ієрархічні соціальні відносини та сили, які створюють їх, замість них побудувати відносини на принципі “одна людина – один голос”, тоді природні відмінності не можна було б перетворити на ієрархічну владу. Наприклад, без капіталістичних прав власності не було б коштів, якими меншість могла б монополізувати засоби виробництва (машини та землю) та збагачувати себе коштом чужої праці за допомогою системи найманої праці та прибутку. Так само, якби робітники керували б своєю власною роботою, то не було б і ніякого класу капіталістів. Прудон пише:
“Отже, що може бути джерелом цієї нерівності?” Як бачимо… його джерело – реалізація у суспільстві цієї абстрактної тріади: капіталу, праці та таланту”. Воно походить від того, що суспільство розділило себе на три категорії громадян, що відповідають трьом умовам формули… як тільки ці кастові відмінності позначалися, одна частина людства завжди поневолила іншу… !… щоб зробити кожну людину одночасно, рівно та однаково капіталістом, робітником та експертом чи артистом”. (No Gods, No Masters, Т. 1, част. 57-8)
Як і всі анархісти, Прудон вважав об'єднання функцій ключем до рівності та свободи та пропонував самоврядування як засіб досягнення цього. Таким чином, самоврядування – ключ до соціальної рівності. Соціальна рівність на робочому місці, наприклад, означає, що кожен має рівне право вирішувати, як організувати роботу. Анархісти – прихильники принципу “те, що стосується всіх, мають вирішувати все”.
Це не означає, звичайно, що спеціальні знання зникнуть або кожен вирішуватиме все. Оскільки в різних людей різні інтереси, таланти та здібності, то очевидно, що вони захочуть навчатися різних предметів і виконувати різні види роботи. Також очевидно, що коли люди хворі, вони консультуються з лікарем – експертом у медицині – який також керує власною роботою, замість того, щоб збирати громадські збори та колективно вирішувати, чим лікуватися. Нам шкода, що доводиться докладно описувати такі речі, але як тільки теми соціальної рівності та самоврядування робітників підійматися, деякі люди починають говорити відверту нісенітницю. Достатньо здорового глузду, щоб зрозуміти, що в лікарні, керованій методом соціальної рівності, немедичний персонал не повинен голосувати, як лікарям слід поводити операцію!
Фактично, соціальна рівність та свобода особистості невіддільні. Без колективного самоврядування у питаннях, які зачіпають групу (рівність) на додаток до індивідуального самоврядування у питаннях, що зачіпають особистість (свобода), вільне суспільство неможливе. Без цих умов одні матимуть владу над іншими, приймаючи рішення за них (тобто керуючи ними), тобто одні виявляться насправді вільнішими за інших. Що передбачає (формулюючи очевидне), що анархісти прагнуть рівності у всіх аспектах життя, як у значенні багатства. Анархісти “вимагають для кожної людини не тільки її [або її] повної міри багатства суспільства, але також і її [або її] частини соціальної влади”. (Malatesta і Hamon, No Gods, No Masters, Т. 2, ст. 20) Таким чином, самоврядування необхідне заради свободи та рівності.
Соціальна рівність потрібна людям для самоврядування та самовираження, але самоврядуванню, своєю чергою, необхідно, щоб “люди, які працюють разом зі своїми товаришами, могли привнести власні унікальні можливості у розв'язанні спільних проблем та для досягнення спільних цілей”. (George Benello, From the Ground Up, стор. 160) Така рівність дозволяє виражати індивідуальність людини та тому в ньому необхідна підстава для свободи.
Текст взято з A.F.A.Q.
