Так. Анархія не утопія, не “ідеальне” суспільство. Анархія – людське суспільство, з усіма звідси проблемами, надіями й страхами людей. Анархісти не вважають, що люди мають стати ідеальними, щоби анархія могла наступити. Однак вони мають стати вільними. Крісті та Мельтцер писали, що:
“Згідно з однією з найпоширеніших помилок, нібито революційний соціалізм [тобто анархізм] “ідеалізує” робітників, передбачається, що спростувати класову боротьбу можна простим докладним перерахуванням їх наявних недоліків... вказується на неможливість існування вільного суспільства... без морального чи етичної досконалості. Але поки що процес знищення наявного суспільства не розпочато, ми можемо проігнорувати факт недоліків людей та їх упереджень, особливо через те, що суспільство їх інституціоналізує. Можна не турбуватися про те, що робітники почнуть керувати своїми підприємствами до того, як вони набудуть соціальної пристойності “інтелігентів” або втратить усі упередження наявного суспільства від сімейного диктату до ксенофобії. Все це втратить значення, коли вони зможуть керувати своєю індустрією без власників! Упередження в'януть у волі, але процвітають, коли соціальний клімат сприяє їм... Ми говоримо про те... що одного разу життя продовжиться без нав'язаної влади згори, а нав'язана влада не зможе пережити втрату трудових сил своєї обслуги, тоді всі авторитарні упередження зникнуть. Немає жодного іншого лікування, окрім вільного процесу освіти”. (The Floodgates of Anarchy, част. 36-7)
Ми вважаємо, що у вільному суспільстві люди розвиватимуться в гармонії зі своїми та з чужими індивідуальностями та потребами, таким чином знищуючи особистісний конфлікт. Нерозуміння, що залишилося, вирішувалося б розумними методами, наприклад, використанням суду присяжних, залученням третіх осіб, або через спільноти та збори робочих колективів (дивіться главу I.5.8 про те, як могли б каратися антигромадські дії або вирішуватися суперечки).
Так само як і у випадку з аргументом “людської натури” (див. розділ A.2.15), противники анархізму зазвичай вважають “ідеальними” таких людей, які не розбещені владою і дивним чином не торкнулися негативних ефектів ієрархії, привілеїв тощо. Однак анархісти ніколи не стверджували, що людина ідеальна. Ми просто вважаємо, що зосередження влади у руках однієї людини чи елітної меншини – погана ідея саме тому, що люди не ідеальні.
Слід зазначити, що аргумент нібито анархізм вимагає “нової” (ідеальної) людини часто підіймається противниками анархізму для його дискредитації (і, таким чином, виправдати існування ієрархічної влади, особливо капіталістичних) відносин на виробництві). Адже люди не ідеальні та навряд чи колись стануть такими. Крім того, вони хапаються за кожен приклад падінь урядів і наступних за ними хаосу з метою звинуватити анархізм у нереалістичності. ЗМІ мають традицію проголошувати, що країна впадає “в анархію” щоразу, коли відбувається збій у їх “законності та порядку”, і починається грабіж і мародерство.
Анархістам, безперечно, є що відповісти на цей аргумент. Зовсім трохи подумавши, можна зрозуміти, що основна помилка обвинувачів у тому, що вони за анархічне сприймають суспільство без анархістів! (Одна з варіацій цього аргументу використовується правими “анархо”капіталістами для дискредитації реального анархізму. Проте, їхня “контраргументація” дискредитує лише їх самих як анархістів, оскільки вони беззастережно закликають до анархічного суспільства без анархістів!) Само собою зрозуміло, що якби “анархія” складалася з людей, які все ще потребують ієрархії, власності та етатизму, то таке суспільство скоро знову стало б авторитарним (тобто не анархічним). Адже навіть якщо уряд зник би завтра, то така сама або аналогічна система відразу замінила його, оскільки “сила уряду не в собі, а в людях. Тиран може бути ідіотом, а не генієм. Його сила не в його особистості, а в забобонах людей, які вважають, що тирану треба беззаперечно слухатися. Поки це забобон існує, даремно рубати голову такої тиранії декільком визволителям: люди створять іншу тиранію, бо вони не звикли сподіватися на себе”. (George Barrett, Objections to Anarchism, стор. 355)
Олександр Беркман додає, що:
“Наші громадські інститути ґрунтуються на певних уявленнях, і доки вони приймаються, інститутам нічого не загрожує. Влада уряду зберігається, оскільки люди вважають, ніби політична влада та примус у вигляді закону необхідні. Капіталізм зберігається до тих пір, поки ця система сприймається як розумна та правильна. Послаблення ідей, які несуть свою частку відповідальності за погані та гнітючі умови життя в наш час, веде, зрештою, до краху системи уряду та капіталізму”. (What is Anarchism?, стор. 13)
Інакше кажучи, анархії потрібні анархісти для її створення та повноцінного існування. Ці анархісти не повинні бути ідеальними, але повинні звільнити себе від забобонів необхідності відносин командування-і-покори та капіталістичної власності. Уявлення, що нібито для анархії потрібні “ідеальні люди” має на увазі подаровану, а не взяту свободу, з чого робиться висновок, нібито неідеальні люди не готові такому подарунку. Але цей аргумент ігнорує потребу в самостійних діях та самозвільнення як засобів створення вільного суспільства. На думку анархістів, “історія – це боротьба між правителями та керованими, гнобителями та пригнобленими”. (Peter Kropotkin, Act for Yourselves, стор. 85) Ідеї перетворюються у боротьбі й, отже, у боротьбі проти придушення та експлуатації ми не тільки змінюємо світ, ми змінюємо і нас самих. Тому боротьба за свободу вчить людей брати на себе відповідальність за їхні власні життя, громади та планету. Люди, здатні жити у рівності у вільному суспільстві, роблять анархію можливою.
Також, хаос, який часто виникає через падіння урядів, не є анархією і не є аргументом проти анархізму. Він означає, що передумов для створення анархічного суспільства немає. Анархія має бути результатом колективної боротьби у суспільстві, а не результатом впливу зовнішніх сил. Ми маємо зазначити, що анархісти не вважають, що таке суспільство з'явиться раптово. Навпаки, з погляду, створення анархії – це процес, а не подія. Найдрібніші подробиці та деталі того, як вона функціонуватиме, розвинуться протягом довгого часу у світлі досвіду та об'єктивних обставин, а не з'являться відразу в ідеальній формі (дивіться розділ H.2.5 про те, чому ця марксистська маячня ні чим не виправдана).
Анархісти не приходять до висновку, що анархізм міг би існувати тільки в суспільстві ідеальних людей, тому що анархіст “не визволитель, який прийшов з божественною місією звільнити людство, але він частина людства, який шукає свободи… Допустимо, завдяки деяким зовнішнім силам Анархічна Революція відбулася якщо можна так висловитись, дарована людям, тоді, швидше за все, вони не приймуть такого дару і відновлять старі форми суспільних відносин. Якщо, з іншого боку, люди розвинуть свої ідеї свободи й самі позбудуться останнього оплоту тиранії – уряду – тоді справді революція зміцниться назавжди”. (George Barrett, там же, стор. 355)
Це не означає, що анархістам слід чекати, доки кожен стане анархістом. Зовсім ні. Наприклад, багаті та владні точно не побачать раптово несправедливість свого становища і не відмовляться добровільно від своїх привілеїв. Зіткнувшись із великим і зростаючим анархічним рухом, панівна еліта завжди використовувала репресії для захисту своєї влади. Фашизм в Іспанії (дивіться розділ А.5.6) та Італії (дивіться розділ А.5.5) добре показує, на що готові піти капіталісти. Анархізм повинен створюватися у вигляді опору панівної меншості й, отже, має бути здатний захистити себе від нього (в розділі H.2.1 спростовується марксистське твердження, що нібито анархісти відмовляються від боротьби проти контрреволюції).
Отже, анархісти стверджують, що ми маємо зосередити нашу діяльність на переконанні жертв насильства, придушення та експлуатації в тому, що вони здатні чинити опір і, зрештою, подолати свої проблеми, руйнуючи соціальні інститути, які їх породжують. Як Малатеста стверджував, “оскільки нам необхідна підтримка мас, якщо ми хочемо створити силу достатньої потужності й нарешті досягти нашої конкретної мети радикального перетворення суспільства шляхом прямої дії, ми повинні наблизитися до них, прийняти їх такими, якими вони є, і з їхніх лав намагатися підштовхнути їх уперед якнайдалі”. (Errico Malatesta: Його Життя та Ідеї, част. 155-6) Це створило б умови, що уможливлюють швидкий розвиток анархізму, як спочатку і замислювалося революційною меншістю. “Ідеї анархізму проникнуть у свідомість мас і залучать їх на свій бік”, і “меншість стане більшістю. Народ, переступивши через приватну власність та державу, прийде до анархічного комунізму”. (Kropotkin, Words of a Rebel, стор. 75) Отже, анархістам дуже важливо сьогодні поширювати наші ідеї та доводити необхідність анархізму. Це створить свідомих анархістів з-поміж тих, хто ставить під сумнів справедливість капіталізму і держави.
Цьому процесу допомагає природа ієрархічного суспільства та опір йому, що природно поширюється серед найбільш пригнічених. Анархічні ідеї розвиваються спонтанно у боротьбі. У розділі I.2.3 ми пояснюємо, що анархічні організації часто створюються як частина опору проти придушення та експлуатації, вони виникають у кожній ієрархічній системі та потенційно можуть стати основою нового суспільства. Саме собою створення лібертарних установ можливе у різних ситуаціях. Події, що відбуваються, і отриманий з них досвід можуть призводити людей до анархічних висновків, а саме, до розуміння того, що держава існує для захисту багатої й панівної меншини та придушення більшості, а значить її потребує панівний клас і ієрархічне суспільство, але воно не здатне організувати суспільство справедливим і чесним способом на користь всіх. Так буває. Однак без свідомої анархічної присутності будь-які лібертарні тенденції, швидше за все, будуть використані, зганьблені, і, зрештою, знищені партіями або релігійними групами, які прагнуть отримати владу над масами (російська революція найвідоміший приклад). З цієї причини анархісти повинні організовуватись, щоб впливати на боротьбу та поширювати наші ідеї (див. підрозділ J.3). Тільки тоді, коли анархічні ідеї “придбають переважний вплив” і будуть “прийняті досить великою частиною населення”, ми зможемо “досягти анархії чи зробимо крок до неї”. Анархія “не може бути нав'язана всупереч волі народу”. (Malatesta, там же, стор. 159 та стор. 163)
Підіб'ємо підсумок сказаного. Анархія не залежить від наявності ідеальних людей, але залежить від значної більшості, яка підтримує анархічні ідеї та бажає реорганізувати суспільство в лібертарній манері. Революція не усуне конфлікт між людьми та не створить повністю сформоване анархічне людство раптово, але закладе основи для поступового усунення будь-яких забобонів та антигромадської поведінки, які, безперечно, залишаться після того, як боротьба за зміну суспільства змінить самих бунтівників.
