Для України військова операція проти Ірану, яку розпочали Сполучені Штати та Ізраїль, безумовно, стала одним із головних чинників послаблення стратегічної кампанії зі знищення нафтового й економічного потенціалу ворога.
Послаблення економічного тиску на Росію та нафтовий фактор
Багато експертів уже говорили про те, наскільки слабшою була б Росія економічно, якби Дональд Трамп і Беньямін Нетаньягу не втрутилися в ситуацію навколо Ірану та не спровокували стрімкого зростання цін на нафту.
Адже ще донедавна фіксувалася вкрай складна ситуація в російській економіці: нафта дешевшала, українські санкції кінетичного характеру працювали, а економічні перспективи Росії ставали дедалі гіршими. Ми чудово розуміємо, що за збереження цих тенденцій російська економіка могла б не витримати такого навантаження вже цього року.
Але сталося те, що сталося. Тепер для нас важливо зрозуміти, чому Трамп усе-таки наважився на операцію, яка навіть у суто теоретичному розгляді сприймалася як надзвичайно ризикована.
Мемуари Роберта Гейтса та давні плани Нетаньягу
У пошуках відповіді на це запитання нам дуже допоможуть мемуари Роберта Гейтса — міністра оборони США за президентства Джорджа Буша-молодшого та Барака Обами.
Це надзвичайно цікава книга. Якби ми прочитали її кілька років тому, то, можливо, значно раніше зрозуміли б одну важливу обставину: Беньямін Нетаньягу давно марив військовою операцією проти Ірану. Він наполегливо переконував адміністрацію Барака Обами провести її ще у 2009 році, щоб знищити можливості Ірану для створення ядерної зброї.
Варто зазначити, що Гейтс досить жорстко критикує Нетаньягу, фактично характеризуючи його як політичного провокатора. І це попри те, що за час своєї роботи на посаді міністра оборони Гейтс зробив дуже багато для посилення військової співпраці між Ізраїлем і Сполученими Штатами. Тобто його точно не можна зарахувати до тих, хто прагнув би послаблення співпраці між двома країнами.
Однак саме політичний стиль Нетаньягу, його манера комунікації з Білим домом і підходи до формування відносин зі Сполученими Штатами викликали серйозне неприйняття.
Суперечка 2009 року: «Жодних атак, я вам кажу»
Для об’єктивності наведемо пряму мову Роберта Гейтса з його мемуарів:
«Перший візит Нетаньягу до Вашингтона після його чергового повернення на посаду прем’єр-міністра відбувся в середині травня 2009 року. Програма візиту передбачала зустріч за обідом у Білому домі та робочий обід зі мною в Пентагоні. Ми зосередилися на військовій співпраці, а також обговоренні Ірану та його ядерної програми.Наша перша суперечка щодо Ірану, яка точилася навколо принципової позиції "жодних атак, я вам кажу", розгорілася під час мого візиту до Ізраїлю наприкінці липня. Тоді ще були свіжими враження від фальсифікації іранських виборів і подальшого придушення "Зеленої революції" в червні.Бібі переконував мене, що іранський режим хитається, а удар по іранських ядерних об’єктах, найімовірніше, призведе до народних повстань і повалення екстремістського уряду. Я рішуче заперечував, оскільки був упевнений: напад іноземної держави згуртує іранський народ і змусить його всіляко підтримувати власний уряд.Нетаньягу також вважав, що відповідь Ірану на удар буде суто формальною. Можливо, іранці запустять кілька десятків ракет по Ізраїлю та здійснять кілька залпів із Лівану, де діяла спонсорована ними "Хезболла". Він стверджував, що іранці — реалісти й категорично не хочуть провокувати масштабне військове втручання Сполучених Штатів...Я знову заперечив, зазначивши, що Бібі, очевидно, вводить в оману відсутність відповіді Іраку на знищення Ізраїлем реактора "Озирак" у 1981 році та вкрай нечітка реакція Сирії на бомбардування її реактора у 2007 році. Я сказав, що іранці-перси суттєво відрізняються від іракців і сирійців. Нетаньягу припускається великої помилки, розраховуючи на м’яку реакцію Ірану. Найімовірніше, атака на іранські ядерні об’єкти обернеться повномасштабною війною в регіоні».
Ознайомившись із цією цитатою Роберта Гейтса з його мемуарів, ми маємо зрозуміти одну важливу річ: недолугість у питаннях зовнішньої політики, нездатність мислити стратегічно й оцінювати наслідки власних рішень — це вада не лише української політики, на жаль, а й найбільших та найвпливовіших гравців сучасного світу.
Енергетичний чинник перед виборами та стратегічна невизначеність
Чому ми звертаємося до мемуарів Роберта Гейтса, оцінюючи якість американської зовнішньої політики саме напередодні виборів?
Насамперед варто розуміти, що енергетичний чинник, зокрема ціни на пальне у Сполучених Штатах, має надзвичайно важливе значення для американського президента напередодні виборів. Економічні наслідки зовнішньополітичних рішень безпосередньо впливають на внутрішньополітичні позиції адміністрації.
Але найцікавіше в наших обставинах — це стратегічна невизначеність американської зовнішньої політики. Розпочати військову операцію проти Ірану можна було відносно швидко. Можна було навіть знищити все його керівництво. Але як вийти з цієї іранської авантюри за умов хаотичного підходу Дональда Трампа до зовнішньої політики — це вже надзвичайно складне завдання.
Саме тому, коли ми говоримо про проміжні вибори у Сполучених Штатах, то мимоволі повертаємося до Ірану та оцінки поточного стану військової операції. Ці два питання сьогодні нерозривно пов’язані.
Ризик внутрішньої кризи: Політичне протистояння за зразком часів В’єтнамської війни
На перший погляд може здаватися, що республіканці програють вибори, як прогнозують чимало фахівців, які спеціалізуються на американській політиці. Проте для нас важливіше інше: що станеться з американською зовнішньою політикою після виборів, якщо Трамп втратить підтримку, а демократи отримають контроль над обома палатами Конгресу?
У такому разі Сполучені Штати можуть увійти в період ще більшої внутрішньополітичної конфронтації. Зовнішня політика ризикує стати заручницею внутрішніх суперечностей, а стратегічна невизначеність Вашингтона може спровокувати масштабні проблеми не лише за межами країни, а й усередині самих Сполучених Штатів.
Ще під час президентської кампанії багато фахівців звертали увагу на те, що друга перемога Трампа стала надзвичайно важливим індикатором глибокого розколу американського суспільства. Сам характер цієї виборчої боротьби, рівень антагонізму між політичними таборами та суспільна поляризація продемонстрували, наскільки серйозними є внутрішні суперечності в американській демократії.
Однак найголовніше полягає в тому, що перемога Трампа не усунула цієї слабкості. Внутрішній розкол Америки не зменшився — він продовжує поглиблюватися.
І якщо ми побачимо не лише перемогу демократів на проміжних виборах, а й початок масштабного політичного наступу на команду Трампа та особисто на президента, то можемо стати свідками формування зовсім іншої політичної реальності у Сполучених Штатах. За рівнем суспільної напруги та політичного протистояння така Америка може певною мірою нагадувати Сполучені Штати часів В’єтнамської війни — періоду глибокої внутрішньої кризи, масових протестів і гострого суспільного розколу.
А це вже виклик для всього світу і для України зокрема.
Як поводитимуться Китай і Росія, якщо Сполучені Штати будуть повністю зосереджені на власних внутрішніх проблемах? Чи спробують вони скористатися послабленням американської уваги до міжнародних процесів? І чи матиме Вашингтон достатньо політичної волі та стратегічної послідовності, щоб одночасно долати внутрішню кризу й реагувати на зовнішні загрози?
Ці запитання стають особливо важливими на тлі війни проти Ірану, наслідки якої можуть виявитися значно масштабнішими, ніж розраховували ті, хто ухвалював рішення про її початок.
