Автори: By Marc R. DeVore and Alexander Mertens
Переклад: t.me/in_factum
Радники Трампа вважають, що Україна має погодитися на мир будь-якими засобами, аби "припинити вбивства". Цей аргумент передбачає, що Росія здатна підтримувати війну протягом багатьох років. Однак при уважному вивченні фактів наратив про те, що Росія має ресурси для перемоги, якщо вона цього захоче, не підтверджується.
Стійкість російської економіки збила з пантелику багатьох стратегів, які очікували, що західні санкції паралізують військові зусилля Москви проти України. Росія продовжує експортувати величезні обсяги нафти, газу та інших сировинних товарів — результат ухилення від санкцій і лазівок, навмисно створених західними політиками, щоб утримати російські ресурси на світових ринках.
На перший погляд, цифри виглядають напрочуд переконливо. У 2023 році ВВП зріс на 3,6% і, як очікується, зросте на 3,9% у 2024 році. Рівень безробіття знизився з приблизно 4,4% до війни до 2,4% у вересні. Москва розширила свої збройні сили і оборонне виробництво, додавши понад 500 000 працівників до оборонної промисловості, приблизно 180 000 - до збройних сил і ще багато тисяч - до воєнізованих і приватних військових організацій. За повідомленнями, Росія потроїла виробництво артилерійських снарядів - до 3 мільйонів на рік, а також у великих масштабах виробляє планерні бомби і безпілотники.
Натомість досягнення, військова економіка Росії прямує до глухого кута. Ознаки того, що офіційні дані приховують серйозні економічні труднощі, спричинені війною та санкціями, стають все більш очевидними. Незалежно від того, скільки робітників він намагається перевести в оборонну промисловість, Кремль не може розширити виробництво достатньо швидко, щоб замінити озброєння з такою швидкістю, з якою воно втрачається на полі бою. Вже зараз близько половини всіх артилерійських снарядів, які Росія використовує в Україні, походять з північнокорейських запасів. У певний момент у другій половині 2025 року Росія зіткнеться з гострою нестачею кількох категорій озброєнь.
Чи не найголовнішим серед вузьких місць у російському озброєнні є нездатність замінити великокаліберні гармати. За даними дослідників, Росія втрачає в середньому понад 100 танків і приблизно 220 артилерійських гармат щомісяця. Для виробництва танкових і артилерійських стволів потрібні кузні — масивні інженерні споруди вагою від 20 до 30 тонн кожна — кожна з яких може виробляти лише близько 10 стволів на місяць. Росія має лише дві такі кузні.
Іншими словами, Росія втрачає близько 320 танкових і артилерійських стволів на місяць, а виробляє лише 20. Російській машинобудівній галузі бракує навичок для створення ковальських печей на механізмі обертів. Фактично, на світовому ринку домінує єдина австрійська компанія GFM. Росія навряд чи придбає більше ковальських печей і збільшить темпи виробництва, а ні Північна Корея, ні Іран не мають значних запасів відповідних запасних стволів. (!) Лише рішення Китаю надати стволи з власних запасів може запобігти російській кризі.
Для поповнення своїх збройних сил Росія вилучає танкові і артилерійські стволи з величезних запасів, які вона успадкувала від Радянського Союзу. Але з початком війни ці запаси вичерпалися. Поєднуючи поточні темпи втрат на полі бою, утилізації зі складів і виробництва, Росія, схоже, вичерпає гарматні стволи десь у 2025 році.
Росія споживає й інші види озброєнь набагато швидше, ніж здатна їх виробляти. Дослідники підрахували, що з початку війни Росія втратила щонайменше 4 955 БМП, що в середньому становить 155 одиниць на місяць. Російські оборонні підрядники можуть виробляти приблизно 200 машин щороку, або близько 17 на місяць. Так само навіть розширене російське виробництво в 3 мільйони артилерійських снарядів на рік замале, щоб компенсувати поточне споживання на фронті. Хоча ці оцінки нижчі за 12 мільйонів снарядів, які російські війська вистріляли у 2022 році, вони набагато вищі за ті, що може виробити російська промисловість.
Ми не знаємо, коли Росія дійде до кінця шляху з кожним типом обладнання. Але Кремль мало що може зробити, щоб відвернути цей день. Оскільки російська економіка практично повністю зайнята, російські оборонні компанії зараз борються за залучення працівників. Що ще гірше, ці компанії конкурують за той самий персонал, що і російські збройні сили, яким щомісяця потрібно набирати 30 000 нових військовослужбовців для заміни втрат. З цією метою військові пропонують щедрі бонуси при підписанні контрактів і значно підвищену заробітну плату. Виробники оборонної продукції, своєю чергою, були змушені підвищити зарплати в п'ять разів, що призвело до інфляції, яка в жовтні сягнула 8,68%.
Парадоксально, але ті ж самі фактори, які обмежують здатність Росії вести війну, також означають, що вона не може легко укласти мир.
Економічні показники Росії, що характеризуються низьким рівнем безробіття і зростанням заробітної плати, є продуктом військового кейнсіанства. Іншими словами: величезні військові витрати, які є нестійкими в довгостроковій перспективі, штучно підвищують зайнятість і зростання. Майже всі нові робочі місця пов'язані з військовою сферою і не приносять великої користі цивільній економіці, де більшість секторів мають великі труднощі з пошуком працівників.
Витрати на оборону офіційно підскочили до 7% ВВП Росії і, за прогнозами, наступного року поглинуть понад 41% державного бюджету. Справжні масштаби військових витрат значно вищі. Однак скорочення цих витрат на оборону неминуче призведе до економічного спаду. Якщо Кремль скоротить збройні сили до сталого рівня, велика кількість травмованих ветеранів і добре оплачуваних працівників оборонного сектору опиняться без роботи. Досвід інших суспільств — зокрема, європейських держав після Першої світової війни — свідчить про те, що орди демобілізованих солдатів і безробітних працівників оборонного сектору — це рецепт політичної нестабільності.
Масштаби післявоєнної рецесії будуть ще більшими, оскільки цивільна економіка Росії — особливо малі та середні фірми — скоротилася через війну. Це явище добре знайоме економістам: високі витрати на оборону призвели до підвищення зарплат і відтоку робочої сили з невійськових підприємств. Політика російського Центрального банку, спрямована на підвищення відсоткових ставок, які зараз становлять 21%, значно ускладнила для невійськових компаній залучення капіталу шляхом кредитів. У післявоєнній Росії скорочений цивільний сектор не зможе поглинути солдатів і робітників, звільнених з військового і оборонного секторів.
Таким чином, перед російськими лідерами постає непривабливий набір дилем, які вони самі собі створили. Росія не може продовжувати вести нинішню війну після кінця 2025 року, коли у неї почнуть закінчуватися ключові системи озброєнь.
Укладення мирної угоди, однак, створює інший набір проблем, оскільки Кремлю доведеться обирати між трьома непривабливими варіантами. Якщо він скоротить збройні сили та оборонну промисловість, це спричинить рецесію, яка може загрожувати режиму. Якщо ж російські політики натомість збережуть високий рівень оборонних витрат і роздуту армію мирного часу, це задушить російську економіку, витіснивши цивільну промисловість і стримуючи її зростання. Переживши занепад і розпад Радянського Союзу з аналогічних економічних причин, російські лідери, ймовірно, намагатимуться уникнути цієї долі.
Третій варіант, однак, доступний і, ймовірно, привабливий: Замість того, щоб демобілізуватися або збанкрутувати, російські лідери могли б використати армію для отримання економічних ресурсів, необхідних для її утримання — іншими словами, використовувати завоювання і загрозу завоювань, щоб платити за армію.
Існує багато прецедентів. У 1803 році французький імператор Наполеон Бонапарт припинив 14-місячний мир в Європі, бо не міг дозволити собі фінансувати армію лише коштом французьких доходів, а також відмовився її демобілізувати. У 1990 році іракський лідер Саддам Хусейн так само вторгся до багатого на нафту Кувейту, бо не міг дозволити собі утримувати мільйонну армію, яку він відмовився скорочувати. В обох випадках міраж завоювання здавався привабливим для утримання надмірно великих оборонних структур без необхідності платити за них.
Росія також може використовувати свою розгалужену армію для отримання ренти від інших держав. Навіть попри те, що у Росії закінчуються ключові системи озброєнь для тотальної війни проти України, її війська все ще будуть здатні до точкових актів агресії.
У Чорному морі в межах міжнародно визнаних економічних зон України та Грузії були виявлені значні запаси газу на шельфі. Щоразу, коли західні держави відвертаються на інші пріоритети, Росія може відновити агресію проти України, щоб отримати контроль над її сільськогосподарськими, газовими та рідкісноземельними ресурсами. Нарешті, Росія може використовувати погрози силою, а не бойові дії, щоб змусити європейські держави зняти санкції, розморозити російські активи або відновити роботу газових і нафтових трубопроводів.
Звідси випливає кілька важливих уроків. По-перше, російська економіка не може нескінченно довго підтримувати війну проти України. Трудові та виробничі вузькі місця прирікатимуть Росію на поразку доти, доки союзники України підтримуватимуть її після другої половини 2025 року. Всупереч міфу про безмежні російські ресурси, армія Кремля далеко не непереможна. Але поразка Росії вимагає від Заходу певного рівня терпіння і відданості, що складно в умовах коливань західних лідерів і нестабільної внутрішньої політики.
По-друге, припинення повномасштабних бойових дій в Україні не покладе край проблемам Заходу з Росією. Надвеликий військовий сектор Росії стимулює Кремль використовувати свої збройні сили для отримання ренти від сусідніх держав. Альтернативи — демобілізація і рецесія або нескінченне фінансування роздутої військової та оборонної промисловості — становлять екзистенційну загрозу для режиму Путіна.
Незалежно від того, як Росія завершить свою війну, економічні реалії країни самі по собі породжуватимуть нові форми небезпеки для Європи. Далекоглядні політики повинні зосередитися на пом'якшенні цих майбутніх загроз, навіть якщо вони зосереджені на тому, як завершиться нинішній раунд бойових дій в Україні.
