Українські сили утримують позиції, але ситуація погіршилася з липня через наростальний тиск наступу. Тут я розглядаю деякі негативні та позитивні тенденції, а також ключові динаміки на фронті.
Автор: Michael Kofman
Переклад: t.me/in_factum
Дрони й надалі спричиняють більшість щоденних втрат, а лінія фронту визначається перекриваючими зонами ураження дронів та артилерії на відстані 20–25 км від передової лінії. Це зазвичай називають «зоною смерті».
Одна з ключових динамік цього року — перетягування каната між російськими силами та Силами оборони за перевагу в “зоні смерті”. Це, своєю чергою, визначає ініціативу на землі та ціну, яку доводиться платити за наступальні чи оборонні операції.
Російські сили поступово зміщують зону
Україна мала перевагу, і її зона нависала чітко над російськими лініями. Тепер зона ураження набагато рівномірніше розташована над російськими та українськими силами, що зменшує попередні переваги України в застосуванні дронів.
Підрозділи дронів працюють над придушенням і витісненням екіпажів дронів противника далі від фронту. Артилерія зазвичай використовується для ураження ближчих точок запуску дронів на 3–5 км, тоді як дрони більшої дальності вражають артилерію, логістику та команди дронів противника глибше в тилу.
З російського боку формування «Рубікон» залишається головною проблемою для операторів дронів — не лише самі роти дронів, а й тому, що вони навчають інші російські підрозділи дронів мультиплікувати свій досвід, орієнтований на порушення логістики Сил оборони, ураження екіпажів українських дронів та перехоплення дронів-розвідників.
Одна зі змін — баланс втрат в Силах оборони змістився від піхоти до інших допоміжних ролей, операторів дронів, логістики тощо. Піхоти на передовій дуже мало, і в багатьох бригадах піхота тепер зазнає менше втрат.
Сили оборони продовжують адаптуватися
Наприклад, через широке використання наземних безпілотних апаратів (НРК) для логістики та в деяких штурмових атаках. Більшість підрозділів тепер мають взвод, роту чи батальйон НРК. Їхнє застосування вимагає більших навичок і підготовки, але вони мають значний потенціал для зменшення втрат.
Повітряний простір став ще більш конкурентним для розвідки великої дальності, оскільки обидві сторони встановили щільне тактичне сенсорове покриття для виявлення дронів та одноразових FPV-дронів. Україна була кращою в цій тенденції 2024 року, Росія намагається скопіювати та масштабувати український досвід.
Артилерія залишається важливою для придушення сил противника та, навпаки, підготовкою до наступу, особливо в погану погоду, яка переважає в цю пору року. Туман, вітер і дощ значно погіршують роботу дронів, дозволяючи російським силам просочуватися крізь українські позиції.
Надмірний акцент на дронах ігнорує той факт, що поточна динаміка зумовлена поєднанням мінування, використання дронів та традиційного артилерійського вогню. Тому забезпечення достатнього постачання артилерійських боєприпасів для України, особливо далекобійних, залишається життєво важливим.
Існує розбіжність у підходах Сил оборони до проведення контратак. Деякі підрозділи застосовують дорогі тактики, подібні до російських штурмових груп, інші — традиційні комбіновані озброєння з підтримкою дронів, а ще інші акцентують на дронах у поєднанні з піхотою.
Успішні українські штурми виграють від систематичної розвідки, придушення екіпажів дронів і артилерії противника, а також ефективної координації зі штурмовою піхотою. Ці елементи видно в контратаках Сил оборони біля Куп'янська.
На землі війна й надалі визначається не окопами та суцільними оборонними лініями, а позиціями з 2–3 осіб з великими прогалинами між ними. Фронт всепроникний, тому присутність піхоти ще не означає контролю території.
Російські сили проводять інфільтрацію, розділяючи взводи на групи по 1–2 особи, намагаючись проникнути між українськими позиціями. Вони намагаються просуватися якомога далі за українські позиції, закріпитися, а потім накопичуватися. Багато гине, але деякі проникають.
Результат — значна сіра зона, де ніхто не впевнений, хто що контролює, що ускладнює картографування поля бою. Російські та українські позиції змішані в містах і лісосмугах. Отже, ситуація може бути набагато кращою чи гіршою, ніж «виглядає на карті».
Темпи загиблих російських військових значно зросли цього року, але співвідношення поранених зменшилося, оскільки рівень виживання набагато нижчий. Поранених набагато важче евакуювати з зони смерті. Російські здобутки цього року коштували дорогої ціни в безповоротних втратах особового складу.
Російські безповоротні втрати (25 тис.+) поступово наближаються до місячного рівня набору (30–35 тис.), тож у 2025 році їм довелося зосередитися на замінах втрат, а не на розширенні сил. Якість продовжує падати. Дезертирство в російських лавах також зросло.
Підхід російських сил дозволяє підтримувати тиск, поступово просуваючись крізь фронт, але не генерує імпульсу чи оперативно значущих проривів. Саме тому «літній наступ» — це радше справа на один рік.
Водночас зима не сприяє тактиці інфільтрації. Немає укриття, підтримка з повітря та ефективність ФАБ з УМПК росіян зменшується, просуватися важче. Отже, фронт може стати стабільнішим цієї зими, як це було минулого року.
Погана погода допомагає й обмежує обидві сторони. Україна може проводити ротації, поповнювати запаси та посилювати сили. Однак зараз це більше на користь російських сил, оскільки вони в наступі, а оборона України значною мірою базується на зоні ураження дронів.
Останнім часом російські сили відновили механізовані штурми. Вони переважно неефективні. Навіть так, «штурмові» танки потребують 30–40 FPV-дронів для зупинки, якщо не більше (70 в одному недавньому випадку). Міни залишаються найкращим способом іммобілізації бронетехніки та зупинки таких атак.
Розглядаючи фронт, основні проблемні ділянки — Покровськ і Костянтинівка, район від Гуляйполя до Покровського на кордоні Запорізької - Дніпропетровської - Донецької областей, а також район навколо Лимана, де російські сили повільно просуваються до Святогірська та дороги Ізюм - Слов'янськ.
Щодо Покровська: ситуація погіршувалася з часом, оскільки російські сили продовжували просочуватися крізь бригади Сил оборони, які утримують південну частину міста. Українські позиції ставали дедалі тоншими. Погіршення погоди дозволило російським військам ввести більше людей до міста в останні тижні.
Якщо Покровськ впаде, то ж саме станеться з Мирноградом, і “кишеня” закриється. Негайний результат — російські сили запускатимуть дрони з Покровська, використовуючи місто для витіснення підрозділів Сил оборони ще на ~15 км або більше. Натомість Україна має оборонні лінії для відходу та може перезавантажити оборону.
Україна ввела підкріплення для стабілізації флангів, але цього може не вистачити, зважаючи на ступінь російської інфільтрації на цьому етапі. Контратака на цьому етапі коштує дорого та має наслідки для інших секторів, як Запоріжжя, які залишаться без резервів.
Покровськ не оточений, але проблема в тому, що дрони тепер забезпечують вогневий контроль у глибині, ускладнюючи відведення техніки чи евакуацію людей з кишені. Отже, пізній вихід, подібний до Авдіївки, тепер є більш проблематичним.
Місто має оперативне значення. Його втрата відкриває шлях для російських сил продовжувати просування до кордонів Донецької області та розширити вісь наступу на захід від Краматорська. Однак це не оголяє інші великі міста Донецької області для швидкого захоплення, тож значення Покровська не варто перебільшувати.
Просування Росії цього року було слабким, особливо вздовж осей, які вони визначили за пріоритет. Витрати також високі відносно здобутої території. Але Покровськ може стати прикрим постскриптумом цієї історії, особливо якщо призведе до непотрібних втрат.
Значна частина російського просування відбулася далі на південний захід на кордоні Запорізької - Дніпропетровської - Донецької областей і прискорилася в останні тижні. Українська оборона навколо Гуляйполя виглядає дедалі менш злагодженою. Натомість цей район здається меншим пріоритетом для Росії та України.
Брак резервів означає, що Сили оборони мусять застосовувати підхід пожежогасіння. Контратака в Покровську означає, що мало сил доступно для стабілізації ситуації деінде, як у Запоріжжі. Отже, російські сили можуть досягти більших здобутків вздовж цієї осі.
