Автор: Benjamin Hart | Intelligencer
Переклад: t.me/in_factum
Іран, а не Україна, наразі перебуває в центрі американської зовнішньої політики. Але поки Сполучені Штати перемикнули увагу на інший регіон, Україна не просто тримається, а й поступово бере ініціативу у свої руки. Українська армія все активніше діє на сході країни, де невеликі групи російських і українських військ ведуть виснажливу дронову гібридну війну. Україна продовжує завдавати російським силам значних втрат і в деяких випадках навіть повертає невеликі території, втрачені за останні роки, хоча серйозних проривів наразі не очікується.
Ще важливішим є те, що Україна змогла завдавати ударів дронами та ракетами по території Росії, включно з Москвою. Це вже серйозно непокоїть Путіна та виснажене війною російське суспільство. Водночас нафтова криза, спричинена війною з Іраном, тимчасово дала Росії економічний кисень.
Попри це, Росія продовжує масовані обстріли Києва та інших українських міст. Два з найінтенсивніших ударів сталися лише за останні дні, зокрема руйнівний обстріл у минулу суботу ввечері.
З моменту повномасштабного вторгнення Росії я періодично спілкуюся з Майклом Кофманом — старшим науковим співробітником Фонду Карнегі за міжнародний мир і, ймовірно, одним із найкращих американських експертів з цього конфлікту. Минулого тижня ми знову поговорили про покращення позицій України, її найбільші вразливості та про те, чи можна очікувати завершення війни найближчим часом.
В інших інтерв’ю ви нещодавно зазначали, що бойові дії в цій війні стали більш хаотичними та розрізненими, ніж будь-коли. Як виглядає фронт зараз?
Майкл Кофман: Ситуація на полі бою стала значно складнішою для аналізу, оскільки там уже майже немає суцільних оборонних ліній. Часто позиції сторін перемішані, особливо в містах, і між ними існує досить широка «сіра зона», де обидві сторони заявляють про свою присутність. Однак присутність на цій війні далеко не завжди означає контроль.
Щільність піхоти на лінії фронту, особливо з українського боку, досить низька. Тому поширений образ, що війна нагадує Першу світову з траншеями плюс дрони, вже давно не відповідає дійсності — принаймні протягом останнього року-півтора.
Є оборонні позиції та рубежі, але їхнє головне призначення — це створювати перешкоди для піхоти та техніки, яку потім знищують дрони, артилерія та міни. Це не суцільні траншеї, наповнені великою кількістю людей. Справжня боротьба зараз точиться за перевагу в так званій «зоні смерті». Сторона, яка має якісну та кількісну перевагу в дронах, може диктувати ініціативу та витісняти дронові й артилерійські підрозділи противника.
Контроль над територією змінюється не через піхотні атаки на позиції іншої сторони, а через те, хто ефективніше придушує та витісняє дронові й артилерійські підрозділи супротивника.
Чи може Росія взагалі досягти серйозного прогресу в умовах такої війни?
Майкл Кофман: Це дуже малоймовірно. Цього року російська армія діє помітно гірше, ніж минулого. Темпи просування становлять менш ніж половину від того, що було на цей час у 2025 році. Росіяни не втрачають контроль над територією, але й не захоплюють її у скільки-небудь значних обсягах, попри дуже високі втрати.
Спосіб, яким російська армія веде бойові дії вже тривалий час, має фундаментальний недолік. Тактика інфільтрації та легкі моторизовані атаки з невеликою кількістю піхоти не здатні забезпечити оперативно значущий прорив. Навіть коли виникає локальний прорив української оборони, російські війська не можуть його розвинути, набрати темп і перетворити на щось більше, бо українські сили встигають стабілізувати ситуацію і все частіше проводять контрудари.
Те, що це дозволяє росіянам робити, — це дві речі. По-перше, вони можуть вести наступальні дії майже безперервно — з кінця березня до грудня. Всупереч поширеному уявленню, у Росії немає окремої «весняної», «літньої» чи «осінньої» наступальної кампанії. Це одна тривала наступальна кампанія, яка лише коротко переривається взимку.
По-друге, російські втрати минулого року приблизно зрівнялися з темпами щомісячного поповнення. Тобто вони вже не можуть створювати резерви чи нарощувати сили. Українська армія, своєю чергою, постійно адаптується до російської тактики, тому росіяни, які намагаються воювати в 2026 році, так само як у 2025-му, отримують значно нижчу ефективність.
Ви неодноразово говорили про нестачу особового складу в українській армії як про одну з головних проблем. Чи змогли дрони компенсувати цю нестачу?
Це поєднання кількох факторів. По-перше, ситуація з особовим складом в українській армії дещо покращилася. Взимку вона стабілізувалася, і українське угруповання на фронті більше не скорочується, як це було минулого року. Це не кардинальне покращення, але помітне.
По-друге, Україна мала час підготувати оборону протягом минулого та цього року. У поєднанні зі зростаючою кількістю українських дронів це створює для російської армії досить серйозну і важко подолану «зону смерті». Попри те, що українська присутність безпосередньо на лінії фронту досить розріджена, українські сили здатні контролювати територію за допомогою дронів, артилерії та підготовлених оборонних рубежів.
Крім того, Україна почала активно розвивати так звані «середньодальні [middle strike] удари» — здатність вражати цілі значно глибше за лінією фронту, у російському тилу, де російські війська раніше почувалися відносно безпечно. Це створює все більше проблем для російських операцій.
Останні оцінки говорять про приблизно 350 тисяч убитих російських військових. Яка ваша оцінка?
Більше. Я не маю точних цифр, але моя оцінка — понад 400 тисяч.
Це вже має впливати на ситуацію на фронті? Кого ще Росія може мобілізувати, не оголошуючи нову хвилю призову, якої Путін, як відомо, хоче уникнути?
Протягом останніх місяців російський набір дещо знизився порівняно з 2025 роком, хоча зазвичай узимку він і так падає, а влітку та восени зростає. Попри це, минулого року Росії загалом вдалося виконати план з набору завдяки поєднанню високих виплат, бонусів та примусових заходів. Наприклад, поліціянтам дають премію за кожного затриманого, який замість суду обирає підписати контракт на війну.
Однак система поповнення, яку Росія створила, все гірше справляється зі своїми завданнями. Кількість людей, готових підписувати контракти, ще залишається, але якість цих людей постійно падає. Російська армія воює шляхом постійного оновлення шару штурмових підрозділів, які формуються з людей, що пройшли буквально два тижні підготовки або менше.
Росія вже кілька років тероризує українські міста ракетними та дроновими ударами і продовжує це робити. Водночас Україна дедалі частіше прориває російську протиповітряну оборону дронами глибоко на території Росії. Чому це стало можливим саме зараз?
Причин кілька. По-перше, Україна суттєво збільшила кількість далекобійних дронів, які виробляє та застосовує щомісяця. Групи дронів стали значно більшими, і в них входить багато дронів-обманок, що ускладнює роботу російської ППО.
По-друге, українські удари стали значно складнішими якісно. По-третє, активні дії українських дронів уздовж лінії фронту виснажують російські засоби ближнього радіуса. Росія просто не має достатньо засобів ППО, щоб одночасно прикривати величезний фронт, захищати Москву та розосереджену енергетичну інфраструктуру.
Через величезну територію Росії українським дронам і крилатим ракетам відносно легко «прорізати» коридори в російській системі ППО.
У попередніх розмовах ми обговорювали, що Америка не дозволяла Україні бити західною зброєю глибоко по Росії. Нинішні удари — це переважно українська зброя, чи не так?
Так, це справедливо. Наразі переважна більшість, якщо не всі удари, здійснюються українськими дронами або українськими крилатими ракетами. Західний капітал, безумовно, відіграє важливу роль — саме завдяки європейським кредитам та фінансуванню Україна змогла наростити виробництво. Також, імовірно, є певна розвідувальна підтримка. Але безпосередньо удари проводять українські підрозділи.
Наскільки війна з Іраном вплинула на постачання зброї Україні, зокрема ракет до Patriot?
Поки що я не чув про прямі скорочення постачань в Україну. Однак серед американських союзників уже лунають побоювання, що на різні види озброєння, які вони замовили в США, доведеться чекати багато років через необхідність поповнювати власні запаси після війни з Іраном.
Якщо Росія й надалі зазнаватиме невдач, чи є в неї інші тактики, які вас непокоять?
Російський спосіб ведення війни все очевидніше дає зменшення віддачі. Це було помітно вже минулого року. Ставка російського керівництва полягала в тому, що якщо вони постійно тиснутимуть на широкому фронті, то зрештою доб’ються його прориву. Цього не сталося і, судячи з усього, малоймовірно, що станеться.
Натомість зростає загроза з боку російської ударної кампанії проти української критичної інфраструктури. Минулої осені та взимку Росії завдала дуже серйозних ударів по енергосистемі України. Це була найважча зима за багато років. Частину пошкоджень не можна відновити, і це ставить серйозні питання про те, як Україна проходитиме наступну зиму, якщо війна триватиме.
Я впевнений, що Україна переживе ще одну зиму. Але важливо не фокусуватися виключно на тактичній ситуації на фронті і не ігнорувати іншу війну — війну ударів між двома країнами. Бо країна — це її люди та економіка. Усе, включно з оборонним виробництвом, залежить від наявності електроенергії, води та людей, які можуть працювати.
Росія, очевидно, робить ставку на те, що навіть якщо їй не вдасться досягти успіхів на фронті, вона зможе зламати Україну через удари по тилу. Це погана ставка, бо історія показує: без успіхів на полі бою бомбардувальна кампанія рідко буває ефективною.
Водночас мене непокоїть зростання кількості російських дронів-камікадзе (в середньому 6500 на місяць) у поєднанні зі збільшенням кількості балістичних ракет, які важко перехоплювати і проти яких досі немає дешевого засобу протидії.
Ви багато часу проводите в Україні. Коли ви були там востаннє?
У лютому – березні.
Коли кілька років тому Україна перебувала у складному становищі, багато хто з українців був більш відкритий до ідеї припинення вогню, можливо, навіть з деякими територіальними поступками. Зараз позиція України краща, але Росія продовжує вбивати цивільних. Який зараз настрій щодо переговорів?
Україна об’єктивно перебуває у кращому становищі, ніж рік-два тому. Політичне керівництво досить реалістично оцінює військову ситуацію, тому немає поспіху укладати угоду на важких чи несправедливих умовах.
Щодо настроїв населення, то, на мій погляд, воно одночасно виснажене і рішуче. Ніхто не хоче, щоб війна тривала й надалі, але так само ніхто не готовий здаватися і віддавати Росії те, що вона вимагає. Проблема в тому, що російська позиція на переговорах залишається відірваною від реального стану справ на фронті.
Якщо Росія й надалі висуватиме абсолютно нереалістичні вимоги, а Україна не готова на поступки, чи означає це, що ми ще на довго застрягнемо в ситуації «ні війни, ні миру»?
Ця війна вже перейшла зі стадії виснаження ресурсів у стадію виснаження волі. Обидві сторони певною мірою грають на час. Я вважаю, що з минулого року час дедалі менше працює на Росію.
Росія розраховувала на свою перевагу в мобілізаційному потенціалі, матеріальних ресурсах, підтримці з боку Китаю та Північної Кореї, а також на те, що або український фронт зламається, або Захід втомиться підтримувати Україну. Жодна з цих ставок не спрацювала.
Найімовірніший сценарій — ще один рік війни, тобто перехід війни у 2027 рік.
Чи є у вас уявлення, яка угода могла б бути прийнятною для України?
Проблема підходу адміністрації Трампа полягає в тому, що переговори зводяться переважно до обміну «земля в обмін на гарантії безпеки», з фокусом на тій частині Донецької області, яку ще контролює Україна. Проблема в тому, що ця війна ніколи не була лише про Донецьку область і не може бути вирішена лише обміном територій.
Більше того, Росія вимагає не лише території, а й суттєвого обмеження українського суверенітету — від обмеження чисельності української армії до заборони на вступ до НАТО та низки інших умов. Тому фіксація лише на території не вирішує головної проблеми.
Також часто недооцінюють технічні складнощі реалізації будь-якої угоди — послідовність виконання пунктів, хто і що робить першим, тощо. Саме ці «технічні» питання часто визначають, чи буде угода життєздатною.
Чи є ще щось, що ви хотіли б додати?
Єдине, про що варто пам’ятати: війни — це принципово нестабільні системи. Ми схильні екстраполювати майбутнє війни з того, як вона виглядає зараз. Але тактика і технології в цій війні змінюються кожні три-чотири місяці. Крім того, існують зовнішні фактори — наприклад, війна США з Іраном, — які можуть суттєво вплинути на хід подій, і їх важко передбачити.
Ніякий інший конфлікт не чекатиме, поки ця війна закінчиться. Єдине, що ми можемо сказати напевно, — це те, що все продовжуватиме змінюватися.
