Сьогодні небо важче, ніж зазвичай,
І в кожнім звуці — відгомін тривог.
Але крізь сльози, крізь солоний звичай,
Я бачу світло, що дарує Бог.
Нехай земля здригається від болю,
І шрами міст печуть, немов вогонь, —
Я відчуваю незламну нашу волю
У теплому стисканні двох долонь.
Це щастя — знати: ми іще триваєм,
Що навіть в укритті цвіте життя.
Ми кожен ранок вірою вінчаєм,
В якій немає місця забуття.
Я посміхнусь, хоч погляд ще вологий,
Бо в кожній краплі — райдуга ясна.
За кроком крок, до самої перемоги,
В моїй душі вже оселилася весна.
Ми — світло, що не згасне під вітрами,
Ми — спокій серед гуркоту гармат.
Бо щастя є, поки ми є братами,
І поки кличе нас квітучий сад.
Автор: Брунько Ярослав Олександрович
Жанр вірша: щаслива поезія
Щаслива поезія — це поетичний жанр, у якому головною ідеєю є радість життя, внутрішній спокій, надія та світло, навіть якщо твір торкається складних або болісних тем. Це поезія не втечі від реальності, а перемоги над нею. Засновник - Брунько Ярослав Олександрович.
