Рабовласництво в Америці та відношення до аборигенів
В Новому Світі в іспанців все йшло не так гладко, як вони того очікували. Комерційні можливості, які відкривало плантаційне сільське господарство та видобуток цінних металів, були пов'язані безпосередньо з кількістю робочих рук, яких дуже не вистачало через епідемії серед місцевого населення та місцями недалекоглядну політику самих іспанців. У XVI столітті іспанці почали масово викрадати у рабство мешканців Гондурасу та Нікарагуа. Вони також заохочували конфлікти між племенами з метою захоплення людей у рабство. Схожі процеси відбувалися у Західній Африці і у результаті люди масово перетворювалися на товар.
Формально рабство скасовували т.зв. Лейєс Нуевас (Leyes Nuevas; «нові закони») 1542 року, однак знаходячись далеко від метрополії, місцеві землевласники зачасту просто ігнорували їх. Раби з-поміж корінних жителів були, як і раніше, дуже потрібні в Північній Мексиці і в тих прикордонних регіонах, куди африканських рабів везти було далеко. Проте в інших місцях, з урахуванням усіх плюсів і мінусів, купівля рабів у Західній Африці та їх відправлення через Атлантику представлялася все ж таки більш вигідною справою і з середини XVI століття Африка стає основним джерелом постачання рабів до обох Америк.
Працю місцевого населення на контрольованих(!) іспанцями територіях регулювали королівські закони, які враховували тиск із боку духовенства. А воно вимагало поводитися з корінним населенням не як із рабами, а як із підданими, готовими до навернення до християнської віри. Незважаючи на презирливе і в цілому вороже ставлення до корінних культур, які розглядалися як язичницькі та ущербні, було все ж таки чимало спроб адаптувати місцеві релігійні культи у рамках християнства. Деякі іспанці прагнули зрозуміти чужу культуру. Францисканець Бернардіно де Саагун (бл. 1499–1590), який приїхав до Мексики для боротьби з «ідолопоклонством», поступово почав цінувати ацтекську культуру та мову науатль, записав багато текстів та створив власну дослідницьку методологію.
Епоха Феліпе ІІ: тріумфи та невдачі
В другій половині XVI ст. Іспанією правив король Філіп (або Філіпе) ІІ. На момент сходження на престол, син Карла V був одружений з королевою Англії Марією І, відомою як Кривава Мері. Цей шлюб мав на меті об'єднати корони Англії та Іспанії, та повернути острів, який все більше ставав протестантським, у лоно католицької церкви. Обидва ці задуми провалилися: англіканська церква продовжила зміцнювати свої позиції, а королева Марія померла 1558 року, не лишивши спадкоємця і Філіпе одружився з дочкою французького короля Генріха (Анрі) ІІ Єлизаветою, однак про Англію не забув. Філіпе довгий час зберігав мир з королевою Єлизаветою І, намагаючись втримати тонкий баланс сил у Європі, що поділилася на католицьку та протестантську частини. Однак коли англійська королева підтримала повстанців у Нідерландах, які були під контролем Іспанії, Феліпе вважав це оголошенням війни. А після страти королеви Шотландії католички Марії Стюарт, він зрозумів, що посадити католицького монарха на престол вже не вдасться і вирішив діяти.
1588 року Іспанія відправила до берегів Англії флот, відомий як Непереможна Армада, яка мала переправити армію герцога Пармського через Ла-Манш. Однак відчайдушний супротив англійського флоту та шторми змусили Армаду повернутися додому ні з чим. Іспанський флот втратив третину з більше ніж 130 суден, і лише 5 з них були втоплені або захоплені англійцями. Інші ж зазнали кораблетрощі через шторми та густі тумани на шляху до Іспанії. Про поразку Армади знають всі, однак мало хто чув про Армаду англійську. Натхнена нещодавньою перемогою, Єлизавета відправила флот зі 180 кораблів до берегів Іспанії, аби добити свого головного морського конкурента, однак ця кампанія обернулася абсолютно дзеркальною поразкою англійців, які втратили близько чверті кораблів та близько 15000 моряків, та змушені були безславно повернутися додому.
Іспанія проти Нідерландів
До речі, щодо Нідерландів. Панування Філіпа в сімнадцяти провінціях, відомих разом як Нідерланди, зіткнулося з багатьма труднощами, що призвело до відкритої війни в 1568 році і як результат, до рейду Армади двадцять років по тому. Нерозумна податкова політика Філіпа та переслідування протестантського населення вилилися у протестантський бунт 1566 року, який за два роки переросте у те, що стане відомим як Вісімдесятирічна війна, або Війна за незалежність Нідерландів. Придушуючи повстання, іспанці поводилися доволі жорстко, страчуючи місцеву знать, та влаштувавши різанину цивільних у Мехелені, Наардені та інших містах. Але протестанти і не думали здаватися і після семи років кривавого протистояння, Генеральні штати північних провінцій створили т.зв. Утрехтську унію, яка прийняла Акт про урочисте зречення, який по суті був декларацією незалежності від іспанського короля. Нідерланди стали на шлях здобуття свободи, але їхнє протистояння з іспанцями триватиме аж до 1648 року.
Іспанія проти Франції
Ще одним головним болем на континенті для Філіпа була Франція. Відносини з нею коливалися від нескінченних війн до династичних шлюбів. 1589 року Філіп брав активну участь у французьких релігійних війнах, що тривали вже протягом з 1562 до 1598 року та були сумішшю релігійного протистояння між католиками та протестантами гугенотами, а також міжусобних війн між французькою знаттю. Іспанський король фінансував Католицьку лігу, що протистояла протестантам та всіляко підкреслював свою підтримку католицьких сил у Франції, однак насправді король плекав власні інтереси, які в повній мірі проявилися у 1589 році, коли Філіп відкрито вдерся до Франції у намаганні скинути короля-протестанта Генріха (Анрі) IV та посадити на трон свою доньку Ізабеллу Клару Євгенію. Після чотирирічного протистояння католики взяли гору і Генріх ІV погодився прийняти католицизм, а стомлені війною французькі католики перейшли на бік свого монарха.
Однак Філіпа це не зупинило і деякі члени Католицької ліги продовжили працювали проти Генріха по всій країні, що дало змогу французькому королю у січні 1595 року офіційно оголосити війну іспанській короні. Генріх вбив двох зайців одним пострілом: з одного боку, він показав католикам, що Філіп використовує релігію як прикриття для нападу на французьку державу, а протестантам — що навіть після навернення він не став маріонеткою іспанської корони. 5 червня 1595 року перемога французів у битві при Фантен-Франсезі поклала край Католицькій лізі у Франції, і після ще трьох років запеклого протистояння з перемінним успіхом, Філіп та Карл підписали Вервенський мирний договір 2 травня 1598 року.
Піренейський півострів під однією короною
Іспанському королю так і не вдалося посадити свого ставленика на французький престол, однак йому самому вдалося здобути престол португальський. У 1578 році молодий король Португалії Себастьян загинув у битві при Алькасер-Кібір не залишивши нащадків, що спровокувало кризу престолонаслідування. У боротьбі за трон зійшлися троє онуків короля Мануеля І: інфанта Катаріна, герцогиня Браганса; Антоніу, бастард інфанта Луїша; і Феліпе II, який також був онуком Мануеля І, будучі сином його доньки Ізабелли. Антоніу був визнаний королем Португалії у багатьох містах та селищах по всій країні, але члени Ради губернаторів Португалії, які підтримували Феліпе, втекли до Іспанії та оголосили його законним наступником Енріке.
У 1580 році Філіп II вторгнувся до Португалії та розбив війська пріора Антоніо в битві при Алькантарі, зайняв португальський престол і був коронований я Феліпе I Португальський 17 липня 1580 року, що дало йому контроль над великою Португальською імперією за океаном. Вперше з часів Вестготів Піренейський півострів було об'єднано під владою одного правителя. Однак не однієї корони. Філіп дозволив Португалії зберегти автономне законодавство, валюту та уряд, а у Мадриді він створив Раду Португалії, щоб консультувати його з португальських справ, надавши видатні посади португальським дворянам в іспанських судах. До речі саме за правління Філіпа ІІ столиця Іспанії де-факто переміщається до Мадриду.
Розгром османів при Лепанто
Також Філіпові вдалося переломити ситуацію в Середземному морі, у протистоянні з Османами. Перемога у морській битві при Лепанто, яка відбулася 7 жовтня 1571 року і в якій об'єднаний флот Священної ліги, у складі Іспанії, Венеції, Генуї та інших католицьких держав, майже повністю знищив флот османів, ознаменувавши початок кінця домінування турків в Середземному морі.
Османи мали більше кораблів, та сміливо атакували бойові лінії християн, підштовхувані вітром зі сходу. Їхні швидкі галери обійшли прибережні мілини та намагалися здійснити фланговий маневр на правому фланзі, де сили супротивників були майже рівними, однак вчасне підкріплення схилило шальки терезів на користь християн. У запеклій битві загинули обидва флангові командувачі, та врешті решт християнський флот взяв гору.
В центрі, в кривавій сутичці зійшлися два флагмани - La Real та Sultana. В абордажному бою, турки ледь не взяли гору, однак були відкинуті контратакою християн. Турецькі галери, намагаючись знайти шпарини між християнськими кораблями, зламали стрій, та були перебиті по одній у сутичках з дисциплінованим бойовим строєм Священної ліги. Командувач османським флотом Алі Паша загинув, а Султана була захоплена християнами, що остаточно зломило дух турків.
Останньою надією був лівий фланг, де переважаючі сили османів зломили супротив флоту Священної ліги, та намагалися атакувати християнський центр з флангу. Цей маневр міг вирішити долю битви на користь турків, якби вони протрималися довше, однак було вже запізно. Командувач лівим флангом Улудж Алі, і жахом помітив, що і La Real, і більша частина християнського флоту ще на плаву і сміливо рухається на перехоплення його сил. На додаток, вітер змінив свій напрямок і авангард османського флоту потрапив у пастку, не маючи змоги швидко зманеврувати. Втративши близько 30 суден, Улудж Алі віддав наказ на відступ, залишаючи позаду себе уламки того, що колись було непереможним флотом Османської Імперії.
І хоча за три роки османам вдалося відбудувати флот, та навіть відбити в християн Туніс, захоплений 1573 року, їхні галери вже не могли конкурувати з сучасними іспанськими галеонами та з новою лінійною морською тактикою, і поступово турки починають здавати свої позиції на морі.
Економічні негаразди
Кін. XVI – поч. XVII ст. були піком могутності іспанської імперії. Однак на вершині слави вже починали маячити заграви майбутніх проблем.
Перемоги на полі бою дуже дорого коштували Філіпові. Витрати на війну досягли безпрецедентних висот і спровокували серйозну боргову кризу. Чотири рази король об'являв себе банкрутом, не маючи змоги виплатити банкірам позику. Це призвело до примусового перегляду умов виплати позик. Основними джерелами добробуту служили сільське господарство та видобуток корисних копалин, втім, іспанська економіка не надто виграла від припливу срібних злитків, оскільки вони йшли на фінансування операцій, які проходили не в самій Іспанії, а в інших місцях. В іспанській промисловості не відбулося переходу до експорту готової продукції. Натомість зливки, як і шерсть, експортували як сировину. Крім того, передача податків до рук іноземних банкірів скоротила можливість контролювати оподаткування і отримувати з нього безпосередню вигоду у межах країни.
Повсякденне життя та культура XVI ст.
Повсякденне життя іспанців тих часів (як і європейців загалом) було доволі важким. Основною проблемою для більшості населення залишалися харчування та здоров'я. Житлові умови, а саме традиція спати усією сім'єю в одному ліжку сприяли активному поширенню різноманітних інфекцій. Люди в ренесансній Іспанії жили кучно, рідко могли помитися, довго носили один і той же одяг. Все це призвело до масового зараження вошами. Під чистотою розуміли не стільки миття тіла, скільки часту зміну сорочок і білизни, проте й те й інше було доступне лише привілейованій меншості. Незважаючи на те, що в містах з римських часів існували громадські фонтани та водопровідні крани, проблема постачання чистої питної води існувала в багатьох областях Іспанії, особливо в прибережних і рівнинних районах, де не було глибоких колодязів. Відсутність розвиненої селекції рослин та ветеринарії, часто призводило до нестачі продовольства, через несприятливо погоду чи епідемії серед скота.
В архітектурі Іспанії все ще панував готичний стиль, однак неспішне будівництво характерне для того часу, призводило до того, що доки воно тривало, архітектурні стилі встигали змінитись. Тому у великих будівлях нерідко поєднуються риси різних стилів, наприклад, як у соборі в Бадахосі, над яким працювали разом готичні та романські майстри. Як і раніше помітне місце займав стиль мудехар, легко відомий мусульманським декоративним елементам. Іспанія також була центром тяжіння для іноземних ремісників і художників, таких як Ель Греко (Доменікос Теотокопулос, 1541–1614), який жив у Толедо з 1577 року до своєї смерті. Крім живопису, цей видатний художник епохи Відродження цікавився архітектурою та скульптурою – вівтар його роботи прикрашає церкву монастиря Санто-Домінго-ель-Антигуо у Толедо.
Феліпе ІІІ і вигнання морисків
Феліпе другий прожив доволі довге, та насичене подіями життя, і помер від раку, у вересні 1598 року. Його син Феліпе III не мав старанності батька і в державних справах вважав за краще покладатися на своїх валідо, тобто фаворитів. Правління Феліпе ІІІ не полегшило фінансове положення держави. Нескінченна, як здавалося війна з Нідерландами, чергова велика війна з Францією та протистояння з Англією на морі продовжували виснажувати казну. Ситуацію намагалися врятувати шляхом псування монети та випуску великої кількості мідних грошей, однак це лише погіршило ситуацію девальвувавши валюту.
Як і його покійний батько, Феліпе ІІІ відрізнявся набожністю. Він всіляко підтримував діяльність інквізиції у її боротьбі з єретиками та іновірцями. Результатом жорсткої релігійної політики стало вигнання морисків в 1609 році, що були нащадками насильно християнізованого мусульманського населення півострова. Приводом для цього послужили їх уявні зв'язки з Османською імперією та нібито підтримка північноафриканських піратів. Внаслідок цих дій, Іспанію покинуло бизько 270 тисяч осіб, або 2 відсотка всього населення, що суттєво погіршило і без того складне економічне становище країни.
Феліпе IV - час поразок
Несподівано померши в 1621 році від інфекційної хвороби, Феліпе ІІІ передав корону своєму синові — Феліпе IV. Юному королю, якому не було ще й 16 років, дісталися у спадок всі фінансові, політичні та військові проблеми батька. 1618 року Іспанія втрутилася у одну з найкривавіших війн в історії Європи — Тридцятилітню війну між союзами католицьких та протестантських країн. І хоча війна тривала далеко від кордонів Іспанії, пов'язані з війною податкові обтяження створювали дедалі більше політичних проблем.
І ніби цього було замало 1635 року Франція оголошує війну Іспанії, намагаючись посилити свої позиції в Європі та послабити своїх одвічних супротивників. Бойові дії йшли з перемінним успіхом і відбувалися в тому числі і в заокеанських володіннях обох країн. Не дивлячись на всю свою міць і розміри фінансова, політична та військова системи Іспанії не відповідали вимогам воєнного часу. Спроба витягнути з регіонів більше рекрутів та податків призвела до повстань в Португалії та Каталонії на початку 1640-х років. В Андалусії та Арагоні виникали змови з метою відокремлення від королівства. Філіпе пощастило, що у Франції в цей же час виникла Фронда (1648-52) і обидві країни намагалися грати на слабкостях одна одної.
Війна завершилася по суті перемогою Франції, адже саме французькі надбання за результатами цієї війни були найбільшими: Франція отримала контроль над великою частиною території Луїзіани, що включала сучасні штати Луїзіана, Алабама, Арканзас, Місісіпі та ін., карибські острови Сент-Кітс і Невіс, а також Тобаго, та острів Корсику в Середземному морі і деякі інші території.
Також французи підтримали нідерландців у їхній боротьбі за незалежність. І хоча іспанці брали гору після поновлення бойових дій у 1621 році, зрештою, за допомоги французів, нідерландці почали брати гору і Філіпе змушений був відступитись. 1648 року Вестфальський мир визнав незалежність Нідерландів від Іспанії.
Крім того, донька Феліпе Марія-Тереза стала жінкою короля Франції Людовика (Луї) XIV, що дуже скоро виллється у прямі претензії Франції на іспанський престол.
Під кінець війни Феліпе вже просто не вистачало солдатів на всі збройні конфлікти, які він вів. На початку 1660-х, завершивши свою Тридцятирічну війну, війну з Нідерландами, війну з Францією, та придушивши повстання в Каталонії, Феліпе IV сконцентрував свою увагу на Португалії, повстання в якій переросло в справжню війну за незалежність під проводом дому Браганса. Іспанський король зібрав всі сили, вербуючи навіть злочинців з в'язниць, для потужної атаки, однак у вирішальних битвах при Амейшьялі, Вілья-Вісозі та Монтес-Кларос іспанці програли португальцям, яких підримали англійці і всюдисущі французи. Зрозумівши що сил для подальшого протистояння вже немає, 1668 року Іспанські Габсбурги врешті решт визнали династію Браганса законними правителями і Португалія знову стала незалежною. Однак Феліпе IV цього вже не побачив, померши у вересні 1665 року у віці 60 років.
Культура XVIІ ст.
XVII століття ознаменувалося переходом від класицизму в стилі Еррери, характерного для початку століття (неф кафедрального собору Валенсії), до більш вигадливого та орнаментального італійського бароко, яке стало модним у наступні десятиліття (вежі єзуїтського коледжу в Саламанці). Іспанське бароко зветься чуррігереско на честь Хосе де Чуррігери (1665–1725) та його братів, видатних архітекторів початку XVIII століття.
В живописі в цей відзначалися такі майстри як Бартоломе Естебан Мурільо та Франсиско де Сурбаран чиї твори на релігійну тематику говорять про роль віри в тогочасну епоху. Ну і звичайно, найвидатнішим живописцем XVIІ століття в іспанії стає Дієго Веласкес, чиї портрети та релігійні сюжети стали класикою світового живопису, а сам він був удостоєних посади придворного митця, залишивши величезний доробок портретів іспанської королівської родини.
Карлос ІІ сходить на престол
Оскільки старший син Філіпе IV Бальтазар помер у віці 16 років, на іспанський трон зійшов малолітній Карлос ІІ. Слабкий, хворобливий та з вадами розвитку, цей король був найгіршим уособленням кровозмішувальних зв'язків Габсбургів, які бажали всіляко зберегти спадкове право на свої корони всередині сім'ї.
Один тільки погляд на родовід монарха здатен шокувати сучасну освічену людину, обізнану щодо того, до яких наслідків може призвести інбридинг. З двадцяти шести предків, що брали участь в народженні Карлоса, лише п'ятеро не були прямими родичами одне одному. Його батько та два прадіди були одружені на власних племінницях, а мати та прабабця були плодами шлюбу двоюрідних братів та сестер.
Вже з пра-прадіда Карлоса ІІ, Карлоса І, іспанські королі вирізнялися знаменитою “габсбургською щелепою”, генетичним відхиленням, викликаним постійними кровозмішувальними зв'язками. Це відхилення надавало певної виразності зовнішності осіб блакитної крові, однак часто заважало нормально розмовляти, та навіть приймати їжу. Також інбридінг сприяв чисельним генетичним хворобам, що іноді значно скорочували життя дорослих людей та були причиною висого рівня смертності серед дітей Габсбургів.
Фізичні вади та, вірогідно, вади розвитку, заважили королю ефективно правити величезною імперією, втомленою від війни, економічних, політичних та соціальних негараздів. Іспанію охопила глибока криза.
ДАЛІ БУДЕ…
Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex
Телеграм канал: https://t.me/historiasimplex
Підтримати автора також можна за реквізитами:
Monobank - 4441 1144 2125 6510
Privat - 4149 4993 7233 4225
Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))
