З огляду на ставлення адміністрації Трампа до трансатлантичних відносин, Європа стоїть перед екзистенційним вибором: увійти в глобальну гру об'єднаною, як потужний конкурент, або приректи себе на маргіналізацію. На щастя, перший варіант вже цілком під силу Європейському Союзу.
ПОЗНАНЬ - Протягом багатьох років я користувався кожною нагодою, щоб закликати Європейський Союз та його держави-члени більше інвестувати в оборону. Коли президент Росії Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, я неодноразово запитував (як член Європейського парламенту), які ще докази нам потрібні, щоб визнати загрози, що стоять перед усією Європою. Що б ми, європейці, робили, якби нашій безпеці загрожувала небезпека, а наш найближчий союзник, Сполучені Штати, був би зайнятий іншими справами?
Сьогодні ми стикаємося саме з такою ситуацією. Офіційні особи США відкрито заявляють, що вони не мають наміру присвячувати більшу частину свого часу або ресурсів вирішенню того, що вони вважають європейськими проблемами. За словами держсекретаря Марко Рубіо, у США є «інші пріоритети, на яких слід зосередитися».
Я згоден. Глобальна наддержава має глобальну відповідальність, і кількість гарячих точок, які можуть вимагати уваги американського уряду, здається, тільки зростає. На додаток до викликів у Західній півкулі, нестабільності на Близькому Сході та серйозної напруженості у відносинах між двома ядерними державами - Індією та Пакистаном - існує також першочергова мета переосмислення відносин з Китаєм. Більше того, згідно з офіційною доктриною планування Міністерства оборони США, США більше не можуть вести більше однієї великої війни одночасно.
Нова американська адміністрація чітко висловлює свою позицію.
«Ми зібралися тут сьогодні, щоб прямо і недвозначно заявити, що суворі стратегічні реалії не дозволяють Сполученим Штатам Америки зосереджуватися в першу чергу на безпеці Європи», - заявив міністр оборони Піт Хеггет в Брюсселі в лютому цього року.
А віце-президент США Дж. Д. Венс був ще більш відвертим, заявивши, що «вся інфраструктура безпеки Європи... фінансується Сполученими Штатами Америки», хоча ні Європа, ні Америка не зацікавлені в тому, «щоб Європа була постійним безпековим васалом Сполучених Штатів». Сам президент Дональд Трамп неодноразово звинувачував Європу в тому, що вона «годується на халяву» і «користується благами» США.
Європейцям може не подобатися сказане, але ми не можемо вдавати, що не чуємо цього. Ми повинні бути готові до того, що США вмиють руки не тільки щодо України, а й щодо Європи. Сильві Кауфманн з Le Monde нещодавно стверджувала:
«Готуватися до найгіршого - безпечніше, ніж сподіватися на краще».
Ми можемо і повинні робити і те, і інше - сподіватися і готуватися. Довіряй, але перевіряй.
Відтоді, як Трамп оголосив про свою кандидатуру на посаду президента у 2015 році, існують дві точки зору щодо інтерпретації його слів. Одні стверджують, що ми повинні сприймати його серйозно, але не буквально, тоді як інші закликають нас робити навпаки: ставитися до нього буквально, але не завжди серйозно. Я вважаю, що найбільш розумний і гідний підхід - ставитися до всього, що говорить президент США, і буквально, і серйозно.
З огляду на нинішній стан світу, це означає, що Європа стоїть перед екзистенційним вибором. Ми можемо увійти в глобальну гру об'єднаними, як сильний суперник, або ж приректи себе на занепад.
Багато вже зроблено для того, щоб стати суперником у важкій вазі. З 2016 року - якраз перед першим терміном Трампа - члени НАТО, за винятком США, збільшили свої щорічні витрати на оборону на 98%, з $255 млрд до $506 млрд. Більше того, після трьох років війни Росії проти України, ЄС та його країни-члени продемонстрували готовність витрачати ще більше і застосовувати спільний, раціональний та ефективний підхід до оборонного планування та закупівель. Нова спільна оборонна угода між ЄС та Великою Британією є ще одним кроком, що демонструє цю нову стратегічну солідарність.
Стримування Росії не виходить за межі наших можливостей. Нам не потрібно досягати військового потенціалу США; скоріше, нам просто потрібно мати достатньо сил, щоб змусити Путіна переглянути свої шанси на перемогу в конфронтації з об'єднаною європейською спільнотою демократичних національних держав.
Європейці чітко вимагають, щоб ми розробили оновлену європейську оборонну політику. За даними Єврокомісії, 71% громадян ЄС вважають, що блок повинен зміцнити свою здатність виробляти військову техніку, а 77% підтримують спільну політику оборони і безпеки. Це дає європейським лідерам мандат думати і діяти сміливо.
Але скільки часу знадобиться для відновлення миру в Україні та стабільності в Європі? Я вважаю, що ми повинні діяти, виходячи з трьох припущень. По-перше, ми повинні розглядати це як війну колишньої імперії проти того, що вона вважає бунтівною колонією. Історія свідчить, що колоніальні війни зазвичай тривають близько десяти років. Все, що триває менше, слід розглядати як виняток.
По-друге, ми повинні визнати, що для того, щоб країна-загарбник почала добросовісні переговори, вона повинна зробити висновок, що вторгнення було помилкою. Вона повинна визнати, що витрати на війну і утримання колишньої колонії в покорі є більшими, ніж будь-які вигоди, які може принести ця колонія. По-третє, з огляду на вищесказане, ми повинні пам'ятати, що колоніальні війни зазвичай закінчуються вже не тими лідерами, які розпочинали бойові дії.
Так, посилення обороноздатності Європи та підтримка України коштуватиме грошей. З початку агресивної війни Росії, ЄС та його країни-члени надали понад 165 мільярдів доларів на підтримку України та її народу. Це значна сума, але вона все ще становить менше 1% від сукупного ВВП країн-членів ЄС (близько 19 трильйонів доларів). Ми, безумовно, можемо зробити більше.
І, зміцнюючи обороноздатність Європи, ми не повинні випускати з уваги, чому ми це робимо: ми діємо заради нашої власної безпеки, не для того, щоб підірвати трансатлантичні відносини, а для того, щоб їх покращити. Щоб уникнути стратегічної дилеми, ми, європейці, повинні допомогти США захистити своїх союзників, взявши на себе справедливу частку тягаря безпеки.
Джерело — Project Syndicate
