Використання бронетехніки у В’єтнамі: так чи ні?

Використання бронетехніки — зокрема танків, САУ та БТР — завжди викликало дискусії в контексті війни у В’єтнамі. Під час Другої світової війни на Тихоокеанському фронті американці з’ясували, що острови погано підходять для застосування танків, а бойові дії там суттєво відрізнялися від європейського театру з його фронтальними боями танкових дивізій. Згодом, під час Корейської війни, використанню бронетехніки перешкоджали мусони та складні погодні умови.

Перед повномасштабним втручанням у війну у В’єтнамі американці вивчали досвід французів, які регулярно втрачали бронетехніку і не досягали значних успіхів. Французи, до речі, використовували танки навіть у битві за Д’єнб’єнфу. Назва фундаментальної праці «Вулиця без радості» якраз і відсилає до дороги, де французькі війська регулярно потрапляли в засідки комуністів і втрачали техніку.

Усе це сформувало уявлення, що В’єтнам нібито не придатний для використання бронетехніки. Хоч у цьому є певна частка правди, дві карти (див. вище) демонструють реальний масштаб територій, де бронетехніка могла ефективно діяти. Її застосування виявилося надзвичайно ефективним у контрпартизанській боротьбі, наземних операціях — таких як Junction City чи Cedar Falls, — у відбитті наступу під час Тетської офензиви та у підтримці піхоти в міських боях. Наприклад, шестиствольна гарматна установка M50 Ontos забезпечувала вогневу міць, яка значно посилювала бойові можливості піхотних підрозділів.

Ви можете зауважити, що бронетехніка не була ефективною в дельті Меконгу через мережу каналів, але саме для цього армія США мала річкові сили, які проводили операції на кшталт Game Warden.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати: попри певні обмеження, зумовлені ландшафтом, бронетехніка була надзвичайно ефективною протягом усієї війни у В’єтнамі. Вона не могла бути повністю замінена або вилучена з театру бойових дій.