Нещодавно я мав вельми цікаву розмову, що стосувалася традицій у різних родах військ, підрозділах — і того, як саме вони проявляються. За цей короткий проміжок часу, що минув до написання цього тексту, я пригадав кілька цікавих прикладів, які безпосередньо стосуються традицій, зв’язків і спадкоємності поколінь. Отже, бажаю приємного читання.
У Сполучених Штатах велику роль відіграє бойова історія підрозділу, вимпели на прапорі та багато інших атрибутів. Наприклад, морський піхотинець Юджин Следж — автор мемуарів With the Old Breed: At Peleliu and Okinawa — так характеризував бойовий прапор 5-го полку 1-ї дивізії морської піхоти, в якій служив і пройшов війну на Тихому океані:
«Під час парадів ми з величезною гордістю дивилися на наше полкове знамено. Як і всі знамена полків, воно мало велику емблему Корпусу морської піхоти, а зверху була написана фраза: „Корпус морської піхоти Сполучених Штатів“. Під емблемою красувався напис: „5-й полк морської піхоти“. Але те, що робило наш прапор по-справжньому унікальним, — це кількість бойових вимпелів, прикріплених до верхівки древка. Ці вимпели (стрічки близько фута завдовжки з надрукованими на них назвами битв) позначали бої, в яких брав участь 5-й полк морської піхоти, та відзнаки, здобуті ним ще з часів лісу Белло в Першій світовій війні та „бананових воєн“ у Південній Америці. Щойно ми додали до колекції Пелеліу — ще одну битву Другої світової. Вимпелів було більше, ніж у будь-якого іншого полку морської піхоти. Один із моїх товаришів сказав, що наш прапор має стільки вимпелів, стрічок і прикрас, що вже нагадує швабру — проста, але чесна оцінка нашої гордої традиції».
Окрім цього, можемо пригадати слова полковника Гарольда Мура, які він написав у мемуарах We Were Soldiers Once... and Young:
«Ми, діти 1950-х, вирушили туди, куди нас послали, бо любили свою країну. Більшість із нас були призовниками, але ми пишалися можливістю послужити своїй Батьківщині — так само, як служили їй наші батьки під час Другої світової війни і старші брати в Кореї».
А якщо вже говорити про В’єтнам, то варто згадати характерну деталь, пов’язану з підрозділом десантних військ. Під час боїв у долині А-Шау 1-й батальйон 506-го полку 101-ї десантно-штурмової дивізії носив те саме прославлене ім’я — Currahee, — що й їхні попередники-десантники, які воювали в Європі під час Другої світової війни.
Як бачимо на цих невеликих прикладах, наскільки важливою є славетна історія підрозділу, честь, з якою формування пройшло свій шлях і бойове хрещення, особиста прив’язаність і повага до старшого покоління, що пройшло через війну. Саме з таких речей і складається військова історія частин, їхня звитяга — й вона передається наступним поколінням.
Є ще кілька прикладів, які варто згадати. Під час першої війни в Чечні, під час взяття президентського палацу Джохара Дудаєва, полковник морської піхоти Північного флоту Ігор Борисевич вивісив над входом до палацу свій тільник. У спогадах він писав:
«Тоді мені захотілося залишити у захопленому палаці щось своє. Я зняв із себе тільник і повісив його на арматурину, що стирчала над центральним входом до палацу — там були величезні дверні прорізи. Цей тільник мав свою історію — у ньому мій батько воював ще в Афганістані. А тепер він майорів у Грозному, над колишньою резиденцією Дудаєва».
«Мій батько воював в Афганістані, і мені завжди хотілося бути не гіршим за нього».
У нашій війні таких прикладів також вистачає. Славетні підрозділи, що мають історію звитяжних боїв — ДАП, Дебальцеве, Іловайськ, Луганський аеропорт, гора Карачун, Савур-Могила, звільнення Слов’янська. Проте це ми бачимо вже зараз. А 2014 року, коли війна лише починалася, підрозділи лише торували свій шлях у героїчній історії спротиву агресії. Водночас безпосередні учасники перших боїв на Сході залишили надзвичайно цікаві спогади, які перегукуються ще з радянським минулим цих формувань. І це не дивно — у багатьох наших військових діди чи прадіди воювали у Другій світовій, а батьки або старші брати були в Афганістані у 1979–1989 роках.
Характерним є випадок 18 травня 2014 року на околицях Краматорська. Саме тоді 8-й Хмельницький полк спецпризначення провів першу успішну засідку на незаконні збройні формування і захопив важливий трофей — польський ПЗРК «Грім», який Росія свого часу захопила в Грузії під час війни 2008 року. Один з учасників бою згадував:
«У нас є прописні правила. Захоплення ворожої зброї, техніки, зразків нового озброєння — це для розвідників групи спеціального призначення найголовніші завдання. Загалом — знищення ворога й захоплення його озброєння і техніки. Ще велику роль відіграє те, що коли в Афганістані ще за часів СРСР перший американський переносний зенітно-ракетний комплекс „Стінгер“ також узяли військовослужбовці з тодішньої радянської 8-ї бригади — вона базувалася в Ізяславі на Хмельниччині. Потім частину було передислоковано в обласний центр, і вона увійшла до складу Збройних сил України, ставши 8-м полком. Вийшло так, що вже у нашій війні проти російського агресора ми продовжуємо традиції. На початку війни взяли цінний трофей — переносний зенітно-ракетний комплекс іноземного виробництва».
Ще яскравіший приклад — спогад Андрія Тірона (позивний «Ірак»), який у липні 2014 року під час звільнення Слов’янська командував 2-м батальйоном оперативного призначення НГУ і саме він вивісив український прапор на будівлі СБУ. Він згадував:
«Ми не хотіли вже відступати й думали про бої в місті — наче у Сталінграді. А коли я вивішував прапор, була одна картина перед очима: як вивішували прапор на німецькому Рейхстазі. І були відчуття такі самі, певно, як у тих радянських бійців: тут і зараз, ні кроку назад. Ми всі так думали».
Це ще раз демонструє спадкоємність поколінь, силу того, наскільки славетне минуле може надихати сучасних солдатів прославлених формувань. І те, що часом навіть речі, на які ми не зважаємо в контексті сучасної війни, мають величезне значення для військових. Адже бойова звитяга підрозділу формує його репутацію — і надихає майбутні покоління.
Якщо ви знаєте ще приклади, якими хотіли б поділитися — запрошую в коментарі.
