Огляд розслідування «Викриття російської мережі впливу», опублікованого на платформі Drukarnia
Викриття російської мережі впливу: як боротьба з «сектами» може використовуватися у гібридній війні
Нижче наведено огляд розслідування, який відображає позицію його авторів та представлені ними аргументи.
Останніми роками дедалі більше уваги приділяється не лише військовим та економічним методам впливу держав одна на одну, а й так званій гібридній війні. Йдеться про технології впливу, спрямовані на створення внутрішніх конфліктів, підрив довіри до державних інституцій та відволікання ресурсів правоохоронних органів.
Автори масштабного розслідування, опублікованого на платформі Drukarnia, стверджують, що однією з таких технологій може виступати міжнародна антикультова мережа, яка діє під гаслами боротьби із «сектами» та «деструктивними культами».
На думку авторів, ця мережа протягом багатьох років формувалася навколо низки організацій та активістів у Росії, Україні та країнах Європи й використовувалася як інструмент інформаційного впливу.
Французький слід: від осквернення храмів до дестабілізації суспільства
Розслідування починається з подій у Франції.
Згідно з матеріалами сербського суду, у 2025 році група громадян Сербії брала участь у серії провокацій на релігійному ґрунті. В одному випадку зеленою фарбою були облиті синагоги, в іншому — перед мечетями з’явилися свинячі голови.
Слідство дійшло висновку, що метою подібних дій було розпалювання міжрелігійної ворожнечі та створення атмосфери напруженості.
Автори розслідування вважають ці події прикладом того, як відносно недорогі провокації здатні змусити державу витрачати значні ресурси на охорону об’єктів, розслідування та запобігання можливим конфліктам.
У статті наводиться думка експертів із російських спецслужб, згідно з якою подібні операції вигідні Москві, оскільки відволікають увагу європейських служб безпеки від інших напрямів роботи.
Чому тема «сект» стала важливим інструментом
Головна теза розслідування полягає в тому, що схожа схема може застосовуватися і щодо громадських або релігійних організацій.
На думку авторів, достатньо створити образ «небезпечної секти», щоб запустити масштабну інформаційну кампанію. Далі до процесу долучаються медіа, експерти, громадські активісти та правоохоронні структури.
У результаті держава починає витрачати сили та ресурси на боротьбу з оголошеною загрозою.
Автори вважають, що саме таку функцію виконують міжнародні антикультові структури.
Олександр Дворкін і міжнародна антикультова мережа
Центральною фігурою розслідування є російський антисектант Олександр Дворкін.
Автори детально описують його діяльність у Росії, участь у створенні Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС), а також роботу в європейських антикультових організаціях.
На думку авторів розслідування, навколо Дворкіна протягом десятиліть формувалася міжнародна мережа організацій та експертів, які просували подібні підходи до релігійних меншин і нових громадських рухів.
Особлива увага приділяється тому, що багато представників цього середовища підтримували тісні контакти між Росією, Сербією, Україною та країнами Європейського Союзу.
Сербія як сполучна ланка
У розслідуванні детально аналізується постать Момчила Гаїча — одного з учасників сербсько-французької справи.
Автори звертають увагу на його зв’язки з представниками сербського церковного середовища та зазначають, що деякі з цих кіл раніше брали участь у заходах, присвячених боротьбі з так званими деструктивними культами.
На цих конференціях неодноразово виступали російські антикультові діячі, зокрема Олександр Дворкін та Олександр Новопашин.
На думку авторів статті, саме через подібні міжнародні контакти створювалася мережа однодумців, яка згодом могла використовуватися в різних інформаційних операціях.
Латвія та Литва
Окремі розділи розслідування присвячені країнам Балтії.
У Латвії автори аналізують діяльність низки політиків, яких пов’язували з проросійськими позиціями. За їхніми твердженнями, деякі з цих політиків брали участь в антикультових конференціях та підтримували контакти з представниками міжнародного антикультового середовища.
У Литві увага приділяється колишньому співробітнику КДБ Миколі Рижаку. Автори розглядають його як приклад людини, яка одночасно виступала за жорсткий державний контроль над релігійними організаціями та звинувачувалася литовською владою у поширенні дезінформації й розпалюванні ворожнечі.
Україна: антикультова діяльність і гібридна війна
Значна частина розслідування присвячена Україні.
Автори детально розглядають матеріали так званих «витоків Суркова», у яких фігурує Павло Бройде. Згідно з раніше опублікованими матеріалами, він брав участь у проєктах, пов’язаних з інформаційним впливом, регіональними ініціативами та релігійною тематикою.
Автори вважають, що саме через антикультовий порядок денний могли просуватися механізми суспільного розколу та тиску на державні інститути.
Особлива увага приділяється тому, що багато подібних проєктів зовні виглядали як суспільно корисні ініціативи, але, на думку авторів, зрештою працювали на досягнення цілей російської гібридної стратегії.
Українська модель свободи совісті
У розслідуванні підкреслюється, що після здобуття незалежності Україна сформувала модель релігійного плюралізму.
Українські релігієзнавці неодноразово виступали за рівність усіх конфесій перед законом та проти поділу релігій на «правильні» і «неправильні».
Автори статті вважають, що саме ця система релігійної свободи стала об’єктом критики з боку представників антикультового руху.
На їхню думку, спроби поділити релігійні організації на «традиційні» та «нетрадиційні» повторюють модель, яка раніше застосовувалася в Росії.
Ірина Кременовська: українське обличчя антикультової мережі?
Окремий розділ розслідування присвячений Ірині Кременовській.
Автори статті розглядають її як одну з найпомітніших фігур українського антикультового руху. Вони стверджують, що її діяльність протягом багатьох років була спрямована проти різних релігійних та громадських організацій, які вона відносила до категорії деструктивних культів.
У розслідуванні детально аналізуються публікації Кременовської, її виступи та зв’язки з низкою антикультових ресурсів.
Автори звертають увагу на те, що деякі матеріали Кременовської публікувалися на сайтах, пов’язаних із російським антикультовим середовищем, а також на ресурсах, афілійованих із представниками РАЦИРС.
Особливе місце займає її співпраця з Олександром Невєєвим та іншими діячами, яких автори розслідування відносять до міжнародної антикультової мережі.
На думку авторів статті, діяльність Кременовської виходила далеко за межі релігієзнавчої критики та поступово набула політичного значення.
Вони вважають, що її робота сприяла залученню правоохоронних органів до кампаній проти організацій, оголошених «сектами», і тим самим відволікала увагу держави від реальних загроз національній безпеці.
Кейс «АЛЛАТРА»
Найбільша частина розслідування присвячена міжнародній громадській платформі «АЛЛАТРА».
Автори стверджують, що кампанія проти організації розпочалася ще в середині 2010-х років і розвивалася одночасно в кількох країнах.
За їхньою версією, публікації проти «АЛЛАТРА» з’являлися на російських антикультових ресурсах, потім поширювалися через інші майданчики та поступово формували негативний образ організації.
При цьому, як підкреслюється в розслідуванні, у Росії «АЛЛАТРА» звинувачували в проукраїнській діяльності та критиці російської влади, тоді як в Україні її нерідко намагалися представити як проросійську структуру.
Автори вважають таку дзеркальність звинувачень ознакою інформаційної технології, метою якої була дискредитація організації незалежно від країни.
Особлива увага приділяється ролі Ірини Кременовської у цій кампанії. Згідно з наведеними в розслідуванні матеріалами, вона брала участь у підготовці звернень, експертних висновків та інших дій, спрямованих проти «АЛЛАТРА».
У статті також детально описуються масові обшуки 2023 року та подальші судові процеси.
Автори наголошують, що згодом українські суди не знайшли підстав для заборони діяльності організації та визнали її діяльність такою, що відповідає законодавству України.
Міжнародна діяльність «АЛЛАТРА»
У завершальних розділах розслідування детально розглядається міжнародна діяльність платформи.
Автори перелічують кліматичні проєкти, дослідження мікро- та нанопластику, участь у міжнародних конференціях, форумах ООН, правозахисних заходах та акціях на підтримку України.
Особлива увага приділяється заходам, що проходили у США та країнах Європейського Союзу, а також співпраці з представниками політичних, релігійних та громадських кіл.
На думку авторів розслідування, саме активна міжнародна присутність «АЛЛАТРА» могла стати однією з причин масштабної інформаційної кампанії проти організації.
Головний висновок розслідування
Автори доходять висновку, що йдеться не про випадкові збіги, а про повторювану модель.
На їхню думку, у різних країнах можна спостерігати однакову схему: створення образу внутрішнього ворога, використання ярликів «секта» та «деструктивний культ», залучення експертів і медіа, втягування правоохоронних органів та подальше відволікання ресурсів держави на боротьбу зі штучно сформованою загрозою.
У цьому контексті антикультова мережа розглядається авторами не як релігієзнавчий чи громадський рух, а як елемент інфраструктури впливу, який може використовуватися в інтересах гібридної війни та дестабілізації демократичних суспільств.
Незалежно від того, чи погодиться читач із висновками розслідування, чи ні, матеріал порушує важливе питання: наскільки легко сучасні інформаційні технології здатні перетворювати релігійні, громадські та правозахисні теми на інструменти політичного протистояння та міжнародного впливу.
