Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА» опублікував науковий документальний фільм, який привертає увагу до масштабів глобальної проблеми охорони здоров'я та екології, потенційні наслідки якої досі багато в чому недооцінюються: широкомасштабне забруднення біосфери, включаючи організм людини, електростатично зарядженими мікро- та нанопластиковими частинками.
Невидимий ворог у нашому організмі
3,5-годинний Науково-популярний фільм «Нанопластик — загроза життю» вперше об'єднує результати досліджень визнаних міжнародних вчених і показує, що нанопластик — це набагато більше, ніж пасивна екологічна проблема: електростатично заряджені частинки нанопластику активно втручаються в біологічні процеси.
Професор Антоніо Рагуза, італійський гінеколог, який у 2021 році першим виявив мікропластик у плаценті людини, пояснює у фільмі: «Пластик шкідливий, і насамперед від цього страждають діти. У нашій науковій статті, яка привернула багато уваги і часто цитувалася, ми назвали їх немовлятами-кіборгами, тобто немовлятами, що складаються з органічного матеріалу, але також і з синтетичного матеріалу, такого як пластик. Ці немовлята менші за розміром, як правило, мають менший мозок, і лише у дуже небагатьох з них рівень пластику в організмі нижчий».
Фізичний вимір катастрофи
На відміну від попередніх фільмів про навколишнє середовище, цей документальний фільм приділяє особливу увагу фізичним властивостям нанопластику. Ще понад 20 років тому фахівець із хребта та дослідник Ігор Данилов зрозумів, що справжня небезпека пластикових частинок полягає не лише в їхній хімічній токсичності, а в їхній здатності накопичувати електростатичний заряд і утримувати його протягом тривалого часу — подібно до електрету.
Ця властивість дозволяє нанопластиковим частинкам:
проникати крізь біологічні бар'єри, включаючи гематоенцефалічний бар'єр;
вбудовуватися в клітинні мембрани;
порушувати електричні сигнали між нейронами;
пошкоджувати мітохондрії та переривати виробництво енергії клітинами;
«заряджатися» електрикою та відновлювати свою руйнівну дію.
Професор Лукас Кеннер з Лабораторії прикладної метаболоміки імені Крістіана Допплера у Відні попереджає: «Якщо ми візьмемо, наприклад, мікропластикову частинку розміром 5 міліметрів і роздробимо її на частини однакового розміру в один мікрометр, тобто на нанопластикові частинки, то з однієї частинки вийде 125 мільярдів частинок. Це стільки ж, скільки галактик у Всесвіті. Тобто це величезна кількість, а поверхня цих частинок у 5000 разів більша за поверхню тієї 5-міліметрової частинки. Тобто, в результаті подрібнення утворюється величезна поверхня, до якої може прилипати багато шкідливих речовин». (Джерело: oeaz.at/Transkript_28_Mikroplastik_Kenner.pdf)
Від океану до мозку: глобальний цикл
На основі актуальних даних досліджень документальний фільм показує, як пластик переміщується у глобальному циклі через навколишнє середовище та біологічні системи:
В океані: в океані накопичилося понад 200 мільйонів тонн пластикового сміття. Тільки у верхньому шарі океану знаходиться близько 350 трильйонів пластикових мікрочастинок. Однак насправді їхня кількість у рази більша. Вчені припускають, що 90% нанопластикових частинок занадто малі, щоб їх можна було виявити за допомогою аналітичного обладнання.
В атмосфері: в результаті випаровування пластикові частинки потрапляють у повітря і переносяться на тисячі кілометрів. Д-р Душан Мате́рич із Центру екологічних досліджень імені Гельмгольца пояснює: «Ми виявили, що нанопластик присутній на всіх етапах, і ми навіть знайшли його в найглибших морських середовищах, а наша найглибша точка вимірювання знаходиться на глибині понад 5000 метрів».
У харчовому ланцюгу: вчені з Університету Ньюкасла (Австралія) виявили, що в середньому людина споживає близько 250 грамів пластику на рік з їжею, що відповідає вазі 50 пластикових пакетів. Професор Седат Гюндогду з Університету Чукурова повідомив: «Ми проаналізували 26 людських трупів, дослідили вміст їхнього шлунково-кишкового тракту і в кожному випадку виявили в їхніх шлунках від 9 до 10 частинок мікропластику. Тобто, враховуючи кількість мікропластику, можна говорити про гостру форму забруднення».
У людському мозку: за даними дослідників з Університету Нью-Мексико, за поточними розрахунками, людський мозок містить у середньому близько 7 грамів пластику на людину, що відповідає приблизно 0,5% ваги мозку і приблизно вазі пластикової ложки.
Загроза інтелекту та розумовим здібностям
Особливо тривожним є вплив на розумовий розвиток. У документальному фільмі представлені дані про «зворотний ефект Флінна» (Reverse Flynn Effect) — вперше зафіксоване зниження середнього IQ з моменту початку вимірювань:
У 2025 році американські старшокласники показали найгірші результати з математики та читання від початку ведення обліку.
Зниження IQ безпосередньо корелює з експоненційним зростанням виробництва пластику з 1970-х років.
Електростатично заряджені нанопластикові частинки порушують передачу сигналів між нейронами та викликають хронічне нейрозапалення.
Д-р Сарю Ганатра, кардіоонколог з Lahey Hospital & Medical Center, попереджає: «Однак необхідно враховувати накопичувальний ефект. Йдеться не про конкретне порогове значення в певний момент часу, не про разовий рівень забруднення того, що ми споживаємо, а про накопичувальний вплив на наш мозок. І, чесно кажучи, ми ще не знаємо цього, тому що фактор часу варіюється. Як для маленької дитини, чий мозок ще не повністю сформований, так і для мозку дорослої людини».
Криза репродуктивності та майбутнє людства
Наслідки для репродуктивного здоров'я драматичні:
З 1973 по 2018 рік загальна кількість сперматозоїдів у чоловіків у всьому світі скоротилася більш ніж на 60%.
Мікропластик було виявлено у всіх досліджених зразках сперми.
17,5% дорослих у всьому світі страждають на безпліддя — приблизно кожна шоста людина.
Враховуючи глобальне поширення пластикового забруднення, згідно з прогнозами Шанни Свон, професора екологічної медицини та фахівця з репродуктивного здоров'я, до 2045 року населення Землі може стати повністю безплідним.
Мікропластик був виявлений навіть у плаценті, і чим вища його концентрація, тим частіше виникають передчасні пологи та порушення розвитку плода. Дослідники виявили частинки мікропластику навіть у грудному молоці майже в 40% проб.
Колапс екосистеми: коли природа замовкає
Документальний фільм показує, як нанопластик порушує роботу електричних систем зв'язку у всій біосфері:
У бджіл: мікропластик може проникати в організм бджоли через тонку кутикулу або з їжею і вже через 72 години досягає її мозку. Потім, як і у людини, відбувається руйнування синапсів, нейрозапалення, загибель клітин та порушення роботи нейротрансмітерів. Бджола втрачає вагу, її метаболізм сповільнюється, знижується імунітет. Порушуються нюх, пам'ять та орієнтація. Бджоли перестають впізнавати своїх родичів і не можуть знайти дорогу додому.
Тривалий вплив нанопластику на організм бджіл має фатальні наслідки: їхня нервова система не витримує навантаження, деякі особини просто падають замертво на землю просто під час польоту.
Професор Девід Бараккі з Флорентійського університету пояснює: «Полістирол не тільки сильно впливав на виживання, а й на здатність до навчання та запам'ятовування. У нашому експерименті ми дійсно виявили, що цей полімер у концентрації, що ймовірно зустрічається в навколишньому середовищі, може впливати на формування пам'яті та відтворення запам'ятованого».
У лісах: дерева спілкуються за допомогою електричних сигналів через коріння та грибні мережі — «Wood Wide Web». Нанопластик порушує цю комунікацію та послаблює здатність лісів адаптуватися і відновлюватися.
Д-р Коллін Вебер (Dr. Collin J. Weber: Технічний університет Дармштадта, Інститут прикладних геонаук) та проф. д-р Моріц Бігальке (Prof. Dr. Moritz Bigalke: Університет Берна / Технічний університет Дармштадта) оцінили річну кількість мікропластику, що осідає в лісових ґрунтах, і довели його зв'язок з обсягом виробництва пластмас у Європі. Виходячи з припущення, що атмосферні опади є основним джерелом пластикових частинок, за 70 років у лісових ґрунтах може накопичитися близько 400 000 мікропластикових частинок на квадратний метр. (Джерело: «Лісові ґрунти накопичують мікропластик внаслідок атмосферних опадів» (“Forest soils accumulate microplastics through atmospheric deposition”) — науковий журнал Communications Earth & Environment).
У морі: всі водні організми створюють постійні біоелектричні поля за рахунок іонного потоку через свою шкіру. Ці поля злегка змінюються, коли тварина рухається або поблизу з'являється інший організм. Електричні імпульси є невід'ємною частиною самого життя, у тому числі під водою.
Електростатично заряджені мікро- та нанопластикові частинки можуть спотворювати або блокувати ці сигнали, що робить морських тварин особливо вразливими. В результаті морські тварини та риби втрачають здатність точно визначати місцезнаходження здобичі, ухилятися від хижаків та слідувати маршрутами міграції. Це загрожує їхньому виживанню та призводить до скорочення популяції.
Криза в галузі охорони здоров'я: від раку до раптової смерті
Медичні наслідки мають далекосяжний характер:
Рак: У всьому світі спостерігається різке зростання захворюваності на рак — з 18,1 мільйона нових випадків у 2020 році до майже 20 мільйонів у 2022 році. ВООЗ прогнозує 33–35 мільйонів нових випадків на рік до 2050 року.
Професор Джеффрі Лонг попереджає: «У всьому світі спостерігається зростання захворюваності на рак серед дітей, а також серед людей значно молодшого віку, ніж я бачив раніше. Зараз все більше людей хворіють на рак, діти, молоді дорослі, і це, ймовірно, не має нічого спільного з курінням, алкоголем чи чимось подібним. Схоже, є щось іще, щось у навколишньому середовищі, що викликає ці ракові захворювання у тривожних масштабах, і ситуація погіршується».
Серцево-судинні захворювання: люди, у яких в атеросклеротичних бляшках виявляється мікропластик, мають у 4,5 рази вищий ризик серцевого нападу, інсульту та смерті. Нанопластик сприяє тромбозу, пошкоджує кровоносні судини та погіршує роботу серця через пошкодження мітохондрій.
Раптова смерть: у документальному фільмі показано можливий зв'язок між нанопластиком та раптовою серцевою смертю, яка щороку забирає життя близько 5 мільйонів людей у всьому світі. Електростатично заряджені частинки можуть порушувати передачу життєво важливих електричних сигналів від мозку до серця та легень.
Зони обмеженого доступу: катастрофа в Середземному морі
Особливо лякаючими є дані про Середземне море, де дослідники виявили невидимий «шостий сміттєвий вихор», що складається переважно з мікропластику. Концентрація в чотири рази вища, ніж у північній частині Тихого океану.
Професор Гюндогду повідомляє: «Через переробку відходів річки Джейхан і Сейхан є найбільш забрудненими річками в Середземному морі. Щороку вони виносять у Середземне море понад 5000 тонн пластикового сміття. Це занадто багато. Крім того, забруднення турецького узбережжя становить близько 31 кілограма пластику на кілометр берегової лінії на день. Це означає, що на кожен кілометр берегової лінії щодня викидається 31 кг пластикового сміття. Це дуже багато. Уявіть собі: пластикова пляшка важить близько 10-15 грамів. Тоді можна порахувати, скільки пластикових пляшок щодня викидається на ці береги».
Дослідження доктора Ганатра показує, що у людей, які живуть у районах з високою концентрацією мікро- та нанопластику:
на 9 відсотків частіше зустрічаються порушення пам'яті та когнітивних функцій, ніж у людей, які живуть у районах з низькою концентрацією;
на 6 відсотків частіше зустрічаються рухові порушення;
на 16 відсотків частіше зустрічаються труднощі із самообслуговуванням, наприклад, з одяганням, гігієною;
на 8% частіше — нездатність вести самостійне життя: вести господарство, робити покупки.
Ці регіони, які колись були символами здоров'я та розкоші, стають небезпечними зонами.
Чому переробка та припинення виробництва пластику не можуть вирішити проблему
Один із центральних і шокуючих висновків документального фільму спростовує поширену думку, що припинення виробництва та більш інтенсивна переробка можуть вирішити проблему пластикової кризи.
Реальність набагато похмуріша: навіть якби людство сьогодні припинило виробництво пластику, пластик, вже присутній у біосфері, залишався б смертельною загрозою на тисячоліття.
Д-р Ганатра підсумовує: «Навіть якщо ми сьогодні припинимо виробництво пластику, викинемо останню пластикову пляшку, вона все одно залишиться в наших океанах ще як мінімум на 400 років, а разом з нею і мікро- та нанопластик».
Цифри виглядають гнітюче: з 200 мільйонів тонн пластикового сміття у світовому океані щорічно видаляється лише близько 20 000 тонн — менше ніж 0,01%. За таких темпів повне очищення океану від пластикового сміття займе близько 10 000 років. Навіть при п'ятикратному збільшенні ефективності знадобиться ще 2000 років.
Професор Річард Томпсон попереджає: «Наразі пластик потрапляє у навколишнє середовище зі швидкістю, яка набагато перевищує наші можливості щодо його видалення».
Ще серйозніше те, що механічне видалення не тільки неефективне, але й небезпечне.
Професор Гюндогду пояснює: «Є кілька організацій, які намагаються збирати пластикове сміття, що накопичилося в так званих «сміттєвих вирах» в океані. Однак при цьому вони також захоплюють нестон — організми, що мешкають у верхньому 15-сантиметровому шарі океану. Ці організми використовують штучні матеріали як місця для полювання, гніздування та харчування, а іноді навіть відкладають яйця прямо на пластику. Таким чином, видаляючи пластик, ми одночасно знищуємо і ці організми. Так сам процес очищення стає ще однією екологічною проблемою».
Однак найбільша проблема невидима: більша частина пластику вже розклалася на мікро- та наночастинки, які лежать на дні моря, плавають у товщі води, проникли в тіла морських організмів і стали частиною глобального кругообігу речовин. Ці частинки неможливо зловити сітками або зібрати вручну. Вони вже знаходяться в кожній живій клітині на планеті — у вашому мозку, в органах ваших дітей, у ненароджених ембріонах, навіть у яйцеклітинах та сперматозоїдах.
Звичайні методи утилізації також посилюють проблему: спалювання — від багать у дворі до промислової інсинерації відходів — не розкладає пластик, а лише прискорює його фрагментацію на небезпечні наночастинки, які поширюються у повітрі. Піроліз при 800 °C виділяє високотоксичні діоксини та фурани. Навіть переробка відходів сприяє забрудненню: професор Гюндогду документально підтверджує, що переробні заводи в процесі подрібнення та промивання «генерують мільярди і мільярди мікропластикових частинок, які потім потрапляють у стічні води або водойми».
Жахлива правда: немає можливості видалити нанопластик із нашого організму. Медичні процедури, такі як плазмаферез або гемосорбція, у кращому випадку можуть відфільтрувати лише невелику частину з крові, тоді як частинки вже давно відклалися у клітинах, органах та мозку.
Доктор Ганатра пояснює: «Я не вірю, що існують науково обґрунтовані методи для фільтрації мікро- та нанопластику з крові. Вони відкладаються безпосередньо в органах, і це не те, що можна відфільтрувати, пропускаючи кров через будь-який фільтрувальний апарат».
Крім того, повна відмова від пластику нереалістична і катастрофічна з економічної точки зору: пластик є другим за поширеністю матеріалом у світі після бетону і становить основу сучасної промисловості, медицини, електроніки, авіакосмічної галузі та будівництва.
Професор Томпсон підкреслює: «Зрештою, пластик — це не ворог. Йдеться не про припинення виробництва пластику. Йдеться про припинення забруднення пластиком, а не про припинення його виробництва. Пластик може приносити очевидну користь суспільству».
Єдине реальне рішення полягає не у видаленні чи уникненні пластику, а в нейтралізації його найбільш смертоносної властивості: електростатичного заряду.
Дослідницька група ALLATRA ще 20 років тому визначила, що необхідно позбавити нанопластик його здатності накопичувати та утримувати електричний заряд — не лише в чашці Петрі, а й у всій біосфері, не завдаючи шкоди людині, планеті чи магнітному полю Землі. Це не тільки усунуло б загрозу здоров'ю, а й видалило б з біосфери надлишкову енергію, яка в іншому випадку посилює геодинамічну кризу та інтенсифікує стихійні лиха.
Однак цей грандіозний науковий виклик вимагає об'єднаних зусиль усієї світової спільноти. Жоден окремий дослідник, жодна організація, жодна країна не можуть впоратися з цим завданням самотужки.
Хибні надії на переробку або зупинку виробництва лише відволікають увагу від термінової необхідності знайти реальне рішення і марнують дорогоцінний час, який спливає у людства.
Терміновий заклик до дії
Професор Кеннер резюмує терміновість ситуації: «Я думаю, що дуже важливо, щоб люди зрозуміли, що йдеться не про великі шматки пластику, що валяються десь, а про те, що ці продукти поступово розпадаються на все дрібніші частинки — і саме це становить для нас велику небезпеку. Я вважаю, що потрібно донести це до людей, щоб вони зрозуміли, що це може бути лавина, яка обрушиться на нас, але вона прийде або може прийти, якщо ми нічого не зробимо».
Час спливає. Когнітивне погіршення людства прогресує. Фільм ставить доречне запитання: чи зберегли ми ясність розуму, щоб усвідомити цю екзистенційну загрозу та діяти спільно?
Про Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА»
Глобальний дослідницький центр «АЛЛАТРА» — міжнародна наукова організація, що займається вивченням глобальних загроз людству. У співпраці з провідними вченими всього світу «АЛЛАТРА» розробляє засновані на фактах рішення для найактуальніших проблем нашого часу. Доступність: Повна версія документального фільму тепер доступна безкоштовно українською мовою за адресою https://allatra.org/uk/nanoplastics-threat-to-life
