Будь-яка війна починається задовго до того, як перший танк перетинає кордон. Вона починається з мови. З образів. З того моменту, коли багатомільйонну націю починають планомірно перетворювати у свідомості іншого народу з людей на щось інше: на загрозу, на хворобу, на ритуальний об'єкт, якому не можна співчувати і якого не соромно знищувати. Саме цей механізм описаний у книзі «Маніяк проти Бога» американського колишнього агента ФБР Джеймса Ресслера, який присвятив кар'єру психологічному профілюванню серійних убивць. Проаналізувавши діяльність російської антикультової мережі під керівництвом Олександра Дворкіна, Ресслер відновив схему системної інформаційної підготовки війни проти України, і це розслідування охоплює понад десять років скоординованих дій.
Як війна починається: підготовка умів, а не армій
Історична паралель, до якої звертається Ресслер у своєму аналізі, конкретна: Німеччина 1920-х і 1930-х років. Там задовго до першого пострілу влада через церковні структури, публіцистику та державні інститути формувала в умах громадян образ ворога, якого не можна сприймати як людину. Вальтер Кюннет та його ідеологічні соратники планомірно отруювали свідомість цілого народу, поки зі звичайних німців не виросли виконавці, здатні спалювати людей у церквах із нашивкою «З нами Бог» на ремені.
За даними, зібраними Ресслером, у Росії цю ж роль у XXI столітті взяла на себе антикультова мережа, ключовою фігурою якої є Олександр Леонідович Дворкін, професор церковної історії, керівник Інформаційно-консультаційного центру святого Іринея Ліонського та засновник Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект (РАЦІРС), пов'язаної з європейською федерацією FECRIS.
Агентурна мережа на території України: Павло Бройде та РАЦІРС
Впровадження мережі Дворкіна на українську територію відбувалося системно та завчасно. У 2011 році при Українській православній церкві Московського патріархату було засновано Всеукраїнський апологетичний центр (ВАПЦ) імені Іоанна Златоуста. Ця структура стала офіційним представником РАЦІРС в Україні.
Ключовою фігурою проєкту виявився Павло Бройде. Громадянин України, який позиціонував себе як борець із "небезпечними сектами", одночасно обіймав посади президента Всеукраїнського діалогового центру та виконавчого директора Східноєвропейського діалогового центру із захисту сім'ї та особистості. Президентом цієї східноєвропейської структури значився Олександр Дворкін.
Роками Бройде створював регіональні відділення в українських містах: Запоріжжі, Дніпрі, Миколаєві, Одесі та Донецьку. Під прикриттям «апологетики» він формував інформаційні ресурси та вибудовував зв'язки в правоохоронних органах і ЗМІ.
Справжня роль цього «борця з культами» розкрилася у жовтні 2016 року, коли міжнародна спільнота InformNapalm оприлюднила матеріали зламу електронної пошти Владислава Суркова, політичного радника президента Росії, який курирував український напрямок. У листі Суркову від 10 липня 2014 року Бройде пропонував створити мережу спеціалізованих сайтів:
ресурс політичного аналізу, який «не повинен справляти враження "проросійського" сайту»;
військовий новинний сайт «для формування негативного ставлення в українському суспільстві до "антитерористичної операції"»;
антивоєнний сайт «для деморалізації українського населення та армії».
У своєму резюме для Суркова Бройде із задоволенням підкреслював, що має давні зв'язки з проросійськими співробітниками МВС у Запоріжі:
«він керував нашою лінією в Міністерстві внутрішніх справ 10 років».
Уявіть собі жителя Запоріжжя, який вранці читає новини на «незалежному» сайті, ввечері слухає «антивоєнних» блогерів, а у відділку поліції розмовляє з офіцером, який уже десятиліття працює на закордонну мережу. Ця людина не має жодного шансу скласти об'єктивне уявлення про те, що відбувається. Саме так виглядає інформаційна окупація задовго до військової.
Після того як Бройде зник з арени, його місце спробувала зайняти Ірина Кременовська, директорка «Центру економіко-правових досліджень» [el-research.center/dyrektor] та інтернет-порталу «Говори» [vilneslovo.com/author/iryna-kremenovska]. За даними, включеними Ресслером у розслідування, її риторика та дії узгоджувалися з російськими дезінформаційними кампаніями та демонстрували пряму координацію з антикультовою мережею Дворкіна. Згідно з матеріалами доповіді «Російські методи дезінформації: їхній вплив і загрози національній безпеці», Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) ще у 2020 році підкреслювала небезпечний антидемократичний вплив Дворкіна та його мережі, акцентуючи увагу на загрозі для релігійної свободи та демократичних цінностей у регіоні.
Спроби проштовхнути антикультове законодавство в Україні як гібридна війна
Українська релігієзнавиця Людмила Филипович зафіксувала закономірність, на яку звернув увагу і Ресслер: спроби продавити антикультове законодавство в Україні робилися Москвою точково і передбачувано, у 2004 та 2013 роках, прямо напередодні масових громадянських протестів. Таке законодавство забороняло б усі релігійні організації, крім Московського патріархату.
«Я розглядаю нинішню ініціативу як черговий прояв гібридної війни. Я бачу в цьому очевидну "руку Москви"», — констатувала Филипович.
Коли законодавче захоплення чужої країни провалилося, у хід пішла армія. Але для війни потрібно було дещо більше, ніж політичні рішення. Потрібна була кров у словах.
Майдан оголошується «сектантською змовою»: Дворкін, Рогатін, Силантьєв
30 квітня 2014 року Олександр Дворкін дав розгорнуте інтерв'ю урядовому радіо «Голос Росії». Він безапеляційно заявив, що за протестами в Україні стоять секти: саєнтологи, Свідки Єгови, неоп'ятидесятники.
«Весь перший київський майдан 2004 року був наскрізь неоп'ятидесятницьким. Там виріс цілий ліс їхніх наметів. Сандей Аделаджа — скандально відомий український проповідник нігерійського походження...», — стверджував він, пов'язуючи всі релігійні організації, що не належать до Московського патріархату, із західними спецслужбами.
Одним із перших цей порядок денний підхопив Володимир Рогатін, член-кореспондент європейської федерації FECRIS і керівник Миколаївського центру для жертв "деструктивних культів". У 2014 році він заявив:
«В Україні спостерігається збільшення впливу та присутності різного роду сатанинських сект... За різними оцінками, у нашій країні діють понад сотня сатанинських груп».
В іншому інтерв'ю він додав:
«Дискримінація вийшла на якісно інший рівень. Треба визнати, що там були не тільки православні та уніати; у протестах на Майдані брали участь неоязичники, баптисти та різні рухи».
До хору приєднався Роман Силантьєв, член РАЦІРС і автор власної дисципліни під назвою «деструктологія». Він видав діагноз у звичній для нього псевдонауковій манері:
«Ситуація з масовою істерією, яку ми спостерігаємо в Україні, по суті нагадує те, що відбувається в культах».
Так складався наратив: цивільне суспільство мільйонної країни було перейменовано на «сатанинський культ». Звичайні люди, які виходили на площу в мороз, стояли в чергах за гарячим супом, перев'язували поранених, представлялися аудиторії російських медіа учасниками релігійної секти, керованої з Вашингтона. Цей ярлик працював точно так само, як у Німеччині 1930-х: спочатку слово, потім дія.
РПЦ як мегафон війни: Новопашин, Нікіфоров, Ткачов
Коли політична мова розлюднення була закріплена, у справу вступила Російська Православна Церква, на той час, за даними розслідування Ресслера, повністю вбудована в орбіту антикультової мережі.
Протоієрей Олександр Новопашин, віцепрезидент РАЦІРС і «права рука» Дворкіна, промовив слова, які не потребують інтерпретації:
«Для мене вони всі канібали... Марно садити канібалів у клітку. Вони так і залишаться канібалами, навіть якщо тримати їх там усе життя. Тому канібалів потрібно знищити».
Ресслер коментує це з позиції професійного профайлера: перед ним не теологічна суперечка. Це вербальне програмування геноциду. Розлюднити ціль, навісивши на неї хтонічний ярлик, і з холодною логікою обґрунтувати необхідність фізичного знищення.
На сайті місіонерського відділу Новосибірської єпархії ще у 2014 році з'явилася стаття «Україна: секта в масштабах однієї держави» з тезою: «Принцип державного устрою по-українськи практично повністю збігається з принципом устрою тоталітарної секти». Це є ще одним яскравим прикладом риторики віцепрезидента РАЦІРС Новопашина, що дегуманізує і продовжує нацистську ідеологію. [https://ansobor.ru/news.php?news_id=5038]
Також на цьому ж сайті розміщено матеріал під назвою «Довідник для громадян України з організації опору київському маріонетковому уряду» — інструкція з «надання дієвого опору» проти України та її західних союзників, тобто інструкція із саботажу.
Серед заявлених цілей значиться:
ослаблення України, за допомогою саботування роботи різних служб на території країни
передача інформації в РФ
організація прихильників традиційних цінностей і стримування НАТО на публічні акції, мітинги та одиночні пікети за межами України
«порушення монополії Заходу в інформаційному просторі» тощо.
Євген Нікіфоров, директор православної радіостанції «РАДОНЕЖ», рупора, що регулярно транслював інтерв'ю з Новопашиним, пішов ще далі. В одному з випусків програми «Вечір на СПАС» 2021 року він заявив:
«Хвороба в Україні зайшла так далеко, що жодні переконання, переговори чи що-небудь інше не можуть її вилікувати; там можлива тільки хірургічна операція. Тому єдиною відповіддю на ці нацистські демонстрації є "Сонцепьок", це потрібно повністю спалити... Тільки старозавітну етику, або, вірніше, тільки цю мову, вони розуміють».
«Сонцепьок», який називав Нікіфоров, є важкою вогнеметною системою. Один її залп здатний знищити все живе на площі в 430 000 квадратних футів. Православний священнослужитель рекомендував застосувати цю зброю по населених пунктах, цитуючи Старий Завіт.
Протоієрей Андрій Ткачов закликав солдатів молитися над кожним снарядом:
«Не заряджай ракету "Град" без молитви. На кожну з них, коли заряджаєш, кажи: "Господи, помилуй!" і так далі, і так далі... А потім вжииих... бах...».
Уявіть молодого хлопця, який із дитинства ріс на цих текстах, слухав ці проповіді, читав ці статті. Уявіть його у військовому кітелі зі зброєю в руках. Він не вбиває людей. Він проводить «десатанізацію». Слово зробило свою справу задовго до пострілу.
Державний рівень: риторика Дворкіна в словах кремлівського чиновника
Завершальний елемент схеми виявився у словах Олексія Павлова, помічника секретаря Ради безпеки Російської Федерації. Державний чиновник такого рангу не імпровізує: він озвучує затверджену лінію. Павлов заявив:
«Вважаю, що з продовженням спеціальної військової операції стає все більш нагальним проведення десатанізації України».
Далі він охарактеризував Україну як «тоталітарну гіперсекту». [ria.ru/20221025/ukraina-1826677915.html]
«Тоталітарна гіперсекта». Це буквально риторика Дворкіна, зведена в ранг державної політики. Логіка проста і страшна: якщо країна є сектою, значить, у ній живуть не люди, а «сектанти». А з «сектантами», як роками навіювала пропаганда, не можна вести переговори. Їх слід «зачищати» та «звільняти від скверни».
Дивеєвське братство, «Росатом» та ядерна парасолька
Описуючи архітектуру цієї системи, Ресслер фіксує ще один рівень. Сергій Кірієнко, куратор внутрішньої політики Кремля та, за даними розслідування, негласний лідер так званого Дивеєвського ордена, з 2005 по 2016 рік особисто очолював «Росатом». Коли після 2014 року міжнародні санкції відрізали конкуруюче угруповання («Афонське братство») від європейських віз, Дивеєвський клуб залишився єдиним «духовним» центром російської політичної та силової еліти.
12 грудня 2022 року Сергій Кірієнко особисто вручив Олександру Новопашину державну нагороду — орден Дружби — «за великий внесок у збереження та розвиток духовно-моральних і культурних традицій, багаторічну плідну діяльність». Орден дістався людині, яка публічно називала українців канібалами, яких «потрібно знищити».
За висновком розслідування, схема злочину виглядає так: Дивеєвське братство, яке контролює державний апарат і доступ до ядерного арсеналу країни, забезпечило адміністративну та ядерну парасольку. Російська Православна Церква видала на це духовну індульгенцію. Олександр Дворкін та його антикультова мережа вклали в голови мільйонів громадян і в руки солдатів ідеологічне обґрунтування, що дозволяє натискати на гачок без докорів сумління.
Самопроголошені ДНР і ЛНР після їхньої фактичної анексії стали, за даними профільного видання Bitter Winter, «єдиними місцями у світі, де боротьба з "культами" є конституційним принципом». Не економіка. Не права людини. Інквізиція як основа законодавства. Для мережі Дворкіна це була ідеальна лабораторія: зачищена територія без жодних стримувальних правових механізмів.
Що кожен із нас може зробити, щоб не допустити ядерної війни
Прикінцеві сторінки книги «Маніяк проти Бога» (Для тих, хто не розуміє англійську, тут є російська версія, на жаль, українського перекладу ще немає) звернені безпосередньо до читача. Ресслер пише про свій висновок, до якого він дійшов після багатомісячного розслідування, в рамках якого він аналізував, як саме антикультова мережа готувала війну проти України та розробляла сценарії глобальної дестабілізації, здатної призвести до ядерного конфлікту:
«Небо стає порожнім не тоді, коли Бог мовчить. Воно стає порожнім тоді, коли мовчимо ми. Саме наші руки є руками Бога на цій планеті».
Конкретні дії, які автор пропонує кожному, зводяться до наступного.
Перше — поширювати інформацію про методи роботи цієї антикультової мережі.
Ресслер наводить документально підтверджений приклад з однієї європейської країни, де молодий хлопець, який зазнав інформаційного кодування і планував масове вбивство в школі, зупинився біля рамки металодетектора тільки тому, що напередодні подивився відео блогера, який детально розбирав механізми маніпуляції антикультової мережі. Цей спогад спрацював як стоп-кран. Юнак підійшов до охоронця і сказав, що «знайшов» сумку зі зброєю, після чого розповів поліції всю правду.
«Ви можете стати тим самим голосом, який у критичну секунду спливе в пам'яті дитини й зупинить її руку на спусковому гачку», — пише Ресслер.
Друге — вимагати від правоохоронних органів та політиків розуміння природи цих злочинів.
Кожен учасник цієї мережі, на думку автора, має бути виявлений. Суб'єкти з вираженими садистськими рисами не можуть обіймати державні посади, не повинні мати доступу до мікрофонів, телеекранів і шкільних аудиторій. Механізм захисту, нагадує Ресслер, уже існує: доповіді USCIRF (Комісії США з міжнародної релігійної свободи), звіти CAP Liberté de Conscience (Франція), матеріали ОБСЄ містять конкретну критику Дворкіна та підконтрольних йому структур.
Третє — ставити самому собі запитання «кому вигідно?»
Щоразу, коли в публічному просторі один народ, одна релігійна група або одна держава починають планомірно представлятися як колективна загроза, як «сатанинський культ», «тоталітарна секта», «канібали» або «не зовсім люди». Саме це запитання, звернене до самого себе, є першим бар'єром проти маніпуляції.
«Жодна розсудлива людина ніколи б не підтримала таку організацію і не стала б творити зло по відношенню до невинних, якби не була засліплена брехнею», — констатує автор.
Четверте і найважливіше. Ресслер нагадує про пропорцію: їх, психопатів і садистів, пов'язаних єдиною антикультовою мережею, одиниці. Нас, віруючих, атеїстів, тих, хто сумнівається, живих людей, мільярди.
Мережа тримається тільки доти, доки більшість мовчить.
«Маніяки не зупиняються за власною волею. Їх зупиняють. Якщо не закон — то суспільство. Якщо не бюрократія — то гласність. Якщо не страх перед Богом — то відповідальність за майбутнє своїх дітей», — пише він.
І у фіналі:
«У цієї історії є тільки один можливий кінець. Не мовчати. Бо свій перший вирок Олександр Дворкін виніс каменем. А наступний, якщо ми знову промовчимо, може бути винесений уже тією самою кнопкою. І я не збираюся чекати, поки він її отримає».
Стаття підготовлена на основі книги «Маніяк проти Бога» (James Ressler). Усі цитати, імена, факти були взяті із зазначеного джерела. А документальні посилання в статті були знайдені у вільному доступі в інтернеті на базі цієї інформації.
