Тоталітаризм XXI століття: не в таборах, а в підручниках і параграфах
Коли диктатура кричить, це не найстрашніше. Найстрашніше, коли вона тихо говорить голосом експерта. І цей голос записується в підручник. А підручник у голову майбутнього судді, слідчого, офіцера.
Сучасний антикультизм це не спонтанна реакція на релігійні радикальні групи. Це технологія, уже вбудована в державні механізми. Технологія контролю, залякування та підміни понять.
Як це працює?
Крок 1. Виробництво термінів
Спочатку створюється нова мова.
У міжнародному праві не існує поняття «тоталітарна секта». Але антикультові експерти повторюють його, доки воно не стає «очевидним».
Фрази на кшталт «психозалежність», «зомбування», «псевдодуховність» лунають із кафедр, у ЗМІ, у методичках.
Це словесний вірус. Він заражає і відтворюється.
І ось уже суддя використовує терміни з лекцій Дворкіна.
Офіцер СБУ говорить про «сектантську загрозу».
Міністерства посилаються на «експертів із деструктивних культів».
І починається полювання.
Крок 2. Інституціоналізація ярлика
Під виглядом «наукової експертизи» відбувається легалізація насильства.
● Впроваджуються «експертні висновки», складені колишніми силовиками.
● З’являються «аналітичні центри», які видають розслідування про «релігійну загрозу» на гранти від структур, пов’язаних із ФЕКРІС чи РПЦ.
● Створюються «робочі групи» у Раді чи силових відомствах, до яких входять релігійні активісти, що маскуються під юристів і аналітиків.
Приклад:
У навчальних посібниках для підготовки офіцерів СБУ антикультова риторика подається як науковий консенсус.
У судах використовуються матеріали РАЦІРС як підґрунтя для рішень.
НКО з антикультовою повісткою отримують акредитацію при Мін’юсті чи Мінсоцполітики.
Це і є вшивання репресивного алгоритму в правову систему. Без законів про диктатуру. Без воєнного стану. Але з ефектом терору.
Крок 3. Перенесення на політику
Коли наратив закріпився, його можна тиражувати.
Він починає впливати на законопроєкти, політику безпеки, кадрову політику.
А потім настає момент, коли антикультові активісти починають писати самі закони або стають радниками тих, хто їх пише.
Це точка неповернення.
У цей момент країна перетворюється на концтабір без охорони.
Тому що охоронці — це вже ти.
Ти сам віриш, що «сектанти» — це вороги.
Що за ними потрібен нагляд.
Що вони поза Конституцією.
Інформаційний терор і дегуманізація як підготовка до насильства
Спочатку людину позбавляють образу. Потім прав. Потім життя.
Щоб ударити по людині, не обов’язково піднімати руку. Достатньо створити атмосферу, де в неї можна кидати каміння. Метафорично. Де на неї вже можна кричати, писати доноси, сміятися, погрожувати. А потім і фізично.
Дворкін і його мережа давно зрозуміли: вбивство починається з ярлика.
Тому їхньою першою зброєю стала дегуманізація.
Вони не кажуть: «люди іншої віри».
Вони кажуть: «сектанти», «тоталітарні культи», «психозалежні», «біомаса».
Чуєш, як це звучить? Це вже не людина.
Це об’єкт.
Мішок із ризиками.
Вірус, який треба нейтралізувати.
Приклад: Свідки Єгови
У Росії їх заборонили як «екстремістів». Жодного акту насильства з їхнього боку. Але пропагандистська машина РАЦІРС вибудувала на них цілу фабрику страху:
– статті,
– фільми,
– «розслідування»,
– «експертизи».
Багато років лише одне: «небезпечні».
І коли прийшов заборон, ніхто не здивувався.
Це була соціально підготовлена репресія.
Приклад: Фалуньгун у Китаї
Антикультова риторика, розроблена за участю західних «експертів» із ICSA та Dialog Center, була адаптована китайською компартією як офіційна ідеологія придушення.
● Фалуньгун назвали «антикитайською сектою».
● Оголосили загрозою суспільній безпеці.
● Почалися арешти, концтабори, масові вбивства, вилучення органів.
Риторика антикультизму лягла в основу механізму геноциду.
Те саме може статися будь-де, якщо вчасно не зупинити мову.
Приклад: рух «АллатРа»
На українському, російському та міжнародному просторі антикультова мережа просуває хибні наративи про рух, заснований на ненасильстві, волонтерстві та наукових ініціативах.
Спочатку натяки: «окультисти», «секта».
Потім фальшиві експертизи.
Далі — медіа-вкиди і тиск на учасників.
А потім — візити силовиків, блокування, вилучення майна.
Стратегія завжди одна: позбавити права на голос, щоб легше було відібрати і право на існування.
Це не параноя. Це повторювальний механізм.
Якщо ти «сектант», то тебе не треба слухати.
Якщо ти «зомбований» — тебе не треба судити, можна лікувати чи ізолювати.
Якщо ти «небезпечний» — тебе можна знищити.
Так працює інформаційний концтабір.
Він убиває людину в очах суспільства.
А потім тіло просто стає непотрібним.
Продовження буде: про теологію рабства і народ, який сам вимагає багать.
