Автори: Еван Монтгомері, Тревіс Шарп та Тайлег Гакер для War on the Rocks
Оригінальний допис був опублікований 19 червня 2024 року
Про авторів: Еван Брейден Монтгомері - директор з наукової роботи та досліджень Центру стратегічних та бюджетних оцінок.
Тревіс Шарп - старший науковий співробітник та директор програми досліджень оборонного бюджету Центру стратегічних та бюджетних оцінок.
Тайлер Хакер - науковий співробітник Центру стратегічних та бюджетних оцінок.
Чи можуть Сполучені Штати зупинити китайське вторгнення на Тайвань, перетворивши підступи до острова на «безпілотний пекельний ландшафт»? Чи можуть «витратні» безпілотні засоби, що набуваються в рамках ініціативи Пентагону «Реплікатор», закрити розрив у бойовій потужності з Народно-визвольною армією, що намітився? Чи зможуть ВПС США компенсувати скорочення структури своїх сил, максимізувати ефективність своїх пілотованих літаків і досягти «доступної маси» за допомогою Collaborative Combat Aircraft?
Кожне з цих зусиль є закладом про те, що менші, дешевші і більш численні системи мають вирішальне значення для стримування або перемоги над китайською агресією. Вони також відображають один бік давніх дебатів в оборонній політиці щодо корисності дорогих і передових засобів проти дешевших і менш досконалих альтернатив. Цей компроміс між якістю і кількістю виникає тому, що, як зауважив Альфред Тайєр Меген стосовно військово-морських флотів, «бюджети не є безмежними за розміром, тому між кількістю і індивідуальною вартістю корабля виникає протистояння». Прихильники цих двох підходів сперечалися протягом всієї історії, в тому числі, коли Британія спустила на воду лінкор «Дредноут» в 1906 році і коли Сполучені Штати отримали танк M1, винищувач F-15 та інші види озброєнь у 1980-х роках. Сьогодні ці підходи є предметом гострих дебатів в американській оборонній стратегії, на кону яких стоять майбутні концепції ведення бойових дій і контракти на мільярди доларів.
Зараз, схоже, набирає обертів школа «доступного, але у надмірних кількостях». Хоча цей підхід допомагає подолати обмеження, пов'язані з чисельністю і структурою збройних сил США, політики не повинні допустити, щоб ентузіазм щодо дешевших озброєнь перетворився на упереджене ставлення до дорожчих, як це вже траплялося в минулому. Складні, але дефіцитні засоби пропонують унікальні переваги, особливо коли йдеться про зниження військової ефективності супротивника шляхом віртуального виснаження.
Від рейду Дуліттла під час Другої світової війни (який переконав японців посилити оборону навколо своїх островів) до полювання на «СКАДи» під час операції «Буря в пустелі» (яка змусила іракські підрозділи залишатися прихованими і зменшила кількість запусків ракет на 50 відсотків), історія показує, що атаки високопотужних сил з обмеженим арсеналом можуть мати напрочуд великий вплив, якщо взяти до уваги їхні прямі і непрямі наслідки. Останні може бути важко виміряти, легко не помітити і ще легше ігнорувати, особливо для спостерігачів, які зосереджуються на явних ознаках фізичного виснаження. Але їх ігнорування може залишити Сполучені Штати без критично важливих інструментів, які вони можуть використовувати для стримування, боротьби і перемоги.
Реальність віртуального виснаження
У більшості видів спорту, коли команда А має висококваліфікованого нападника, команда Б часто приділяє непропорційно багато уваги і зусиль, щоб зупинити його. Однак це може виснажити гравців команди Б, зменшивши їхню здатність самостійно переходити в атаку. І це може навіть створити цикл, в якому команда А отримує більше шансів набрати очки. Іншими словами, цінність гравця вимірюється не лише кількістю набраних ним очок, але й тим, як його вміння забивати може поставити команду-суперника у скрутне становище. Коротше кажучи, це і є віртуальне виснаження.
У військовій справі віртуальне виснаження означає погрозу або застосування насильства для того, щоб спричинити неефективні зміни у створенні або застосуванні сил противника. Простіше кажучи, арміїі завдають віртуального виснаження, коли їхня атака або перспектива атаки змушує супротивника коригувати свою поведінку таким чином, щоб знизити якість, кількість або швидкість застосування бойової сили. І навпаки, армії зазнають віртуального виснаження, коли фізичне виснаження, якого вони бояться, змушує їх розгортати, маневрувати або утримувати свої сили в неоптимальний спосіб.
Наприклад, загроза повітряних ударів може змусити сухопутні війська сховатися або розпорошитися, зменшивши об'єм вогневого ураження або швидкість просування; замість того, щоб йти в атаку, сухопутні війська повинні зосередитися на тому, щоб просто залишитися в живих. Аналогічно, удари засобами повітряного базування по інфраструктурних об'єктах, які здавалися невразливими або такими, що знаходяться поза межами досяжності, можуть спровокувати оборонні контрзаходи з аналогічною неефективністю; якщо державам раптом знадобиться захищати об'єкти, які, як вони раніше вважали, не перебувають під загрозою, це може послабити їхню здатність здійснювати власні атаки.
Сама концепція навряд чи є новою. Віртуальне виснаження лежить в основі маневреної війни загальновійськових сил і придушення протиповітряної оборони противника. У цих контекстах артилерійські підрозділи і засоби радіоелектронної боротьби, відповідно, намагаються перешкоджати, а не знищувати сили противника. Віртуальне виснаження також мало вирішальне значення для успіху минулих військових кампаній, в тому числі битви за Атлантику і об'єднаної кампанії бомбардувань під час Другої світової війни. Проте воно залишається маловивченим і недооціненим, тому що йому бракує видимості і вимірюваності фізичного виснаження. Наприклад, хоча кампанія НАТО 1999 року проти сербської ППО не змогла знищити багато мобільних пускових установок, вона все ж змусила сербів сховати свої пускові установки і вимкнути радари. Сербська протиповітряна оборона пережила війну, але військово-повітряні сили НАТО досягли своїх цілей, завдавши ударів по цілях і зазнавши при цьому мінімальних втрат. Ці ефекти не реєструються чітко на трекерах бойових втрат і не додаються до «підрахунку уражень», але вони роблять значний внесок у військовий успіх.
Сьогодні найпростіше побачити віртуальне виснаження в дії, подивившись на реакцію США на військове посилення Китаю. Зіткнувшись з безліччю систем обмеження або заборони доступу до простору (anti-access/area denial), американські збройны сили більше не можуть діяти так, як раніше, коли їхні повітряні і морські бази залишалися практично невразливими для ворожого нападу. Замість цього їм доводиться затримувати відправку підкріплень замість того, щоб поспішати з ними в зону кризи, окопувати сили за активними і пасивними засобами оборони замість того, щоб негайно кидати їх у бій, розосереджувати сили по багатьох невеликих локаціях замість того, щоб концентрувати їх на кількох великих об'єктах, і розміщувати критично важливі платформи там, де вони залишаються найбільш живучими, але не обов'язково найефективнішими.
Багато з цих наслідків, якщо вони матеріалізуються, походять від відносно скромних (хоча і зростаючих) запасів дуже передових китайських озброєнь. У зв'язку з цим постає важливе питання: як Сполучені Штати можуть використати свої власні надсучасні сили і засоби для того, щоб завдати Китаю віртуального виснаження?
Вистежуй, блокуй, вимотуй, повторюй
Хоча віртуальне виснаження може проявлятися в різних формах, можна виділити три основні типи дій, що спричиняють віртуальне виснаження: вистежування (снайпінг), блокування і переслідування. Всі ці дії відбуваються на тактичному рівні, але вони також можуть досягати ефекту на оперативному рівні, використовуючи високопродуктивну зброю, навіть ту, щорозгорнута в меншій кількості.
Вистежування змушує противника діяти менш ефективно. Хороші снайпери мають високу смертоносність, але їхня цінність виходить за рамки вбивства особового складу противника. Хоча їх небагато, вони формують поведінку ворога, залишаючись прихованими, розрізняючи важливі цілі і завдаючи ударів з великих відстаней. Реальна чи уявна загроза снайпінг може призупинити сили противника, розпорошити їх або затримати їхні операції, поки вони полюють на прихованого снайпера.
В Індо-Тихоокеанському театрі гіперзвукові ракети підводних човнів або засобів наземного базування можуть діяти як «снайпери», забезпечуючи віртуальне виснаження. Зважаючи на те, що вартість одиниці такої зброї становить десятки мільйонів доларів, її запаси залишатимуться відносно обмеженими. Але, залишаючись прихованою, із можливістю подолання оборони противника і ураження високоцінних об'єктів, вона може створювати оперативні дилеми і «витрати втрачених можливостей» (opportunity costs) для Народно-визвольної армії Китаю. Якщо ця зброя вражає критичні цілі, які раніше вважалися невразливими, подібні цілі в інших місцях можуть раптово змушені ховатися, укриватися, розосереджуватися, залишатися в русі або застосовувати сильнішу оборону (що означає, що цю оборону не можна розгорнути в інших місцях). Більше того, обкладаючи податком на неефективність, віртуальне виснаження може зменшити потреби в оборонних операціях США і створити вікна можливостей для наступальних операцій США.
Блокування - це ще один спосіб спричинити віртуальне виснаження. Збройні вже давно використовують міни, щоб перешкоджати пересуванню супротивника на суші і на морі. Мінні поля можуть завдати шкоди підрозділам, які намагаються пройти через них, але їхнє призначення виходить за рамки фізичного виснаження і полягає у сковуванні, каналізуванні та затримці. Ворожі сили, які натрапляють на мінні поля, повинні ризикувати, перетинаючи їх, витрачати час на розмінування або обходити їх альтернативним маршрутом - все це може призвести до оперативної неефективності.
Завдяки сучасним технологіям блокування охоплює не лише статичні мінні поля. Протикорабельні ракети наземного базування можуть виконувати подібну функцію. Береговий полк морської піхоти, озброєний відповідними ракетами, або армійська багатопрофільна оперативна група, оснащена «Томагавками», можуть утримувати під загрозою кораблі, що проходять ключовими маршрутами, не встановлюючи на цих ділянках морських мін. Ракети, розміщені в межах досяжності Лусонської протоки, протоки Баші або протоки Міяко, можуть заблокувати транзит кораблів ВМС Китаю до Тихого океану, змусивши їх йти довшими маршрутами або скупчуватися біля інших вузьких місць - два потенційно вигідних результати, що символізують віртуальне виснаження на морі.
Нарешті, третім варіантом віртуального виснаження є вимотуванння. Хоча він не є особливо смертоносним, загороджувальний вогонь здавна використовувався артилерією і розвідувальними підрозділами для того, щоб збити темп наступу супротивника. Війська Ендрю Джексона застосовували загороджувальний вогонь, щоб виснажити британські підрозділи в битві за Новий Орлеан, а американські артилерійські підрозділи у В'єтнамі регулярно здійснювали місії із загороджувального вогню на шляхах постачання противника.
Певна сучасна зброя - особливо та, що є більш доступною у великих кількостях, ніж найдорожчі системи, - може вимотувати Народно-визвольну армію і спричинити її фактичне виснаження. Наприклад, майбутні гіперзвукові ракети повітряного базування можуть мати достатню швидкість і точність для ураження мобільних і невловимих цілей. З високою живучістю і достатньо великим боєзапасом вони зможуть вражати і «м'якіші» цілі, від аеродромів до місць дислокації військ. Хоча це може здатися надмірним, але це продемонструє, що ніхто і ніщо не є в безпеці, навіть в повітряному просторі, який добре захищається. Це, своєю чергою, може змусити НВАК посилити свою оборону таким чином, щоб відволіктися від наступальних операцій. Вимотування може також відбуватися в космосі, де зброя спрямованої енергії або інші некінетичні протикосмічні засоби можуть вимотувати супутники, змушуючи їх змінювати позицію, спалювати цінне паливо і відмовлятися від майбутніх маневрувань.
Вистежування, блокування та вимотування можуть спричинити фізичне виснаження, але їхній вплив зростає, коли до нього додається віртуальне виснаження. Цей факт підкреслює неадекватність спрощених порівнянь «вартості пострілу» між дешевшою і дорожчою зброєю, оскільки такі порівняння ігнорують ефекти другого порядку, які є характерною ознакою віртуального виснаження.
Великі уроки від малої зброї?
Звичайно, навіть якщо дорожча, більш ефективна зброя може спричинити віртуальне виснаження, так само як і дешевша, але достатньо ефективна зброя. Війна в Україні демонструє, що дешевша зброя змушує російські війська діяти більш обережно в середовищі, що кишить безпілотниками. Хоча дешевша зброя, безперечно, може досягти віртуального виснаження, вона має три обмеження порівняно з дорожчою зброєю.
По-перше, частина того, що робить дешевшу зброю дешевшою, полягає в тому, що їй бракує експлуатаційних характеристик - ударної сили, швидкості, дальності, скритності - які створюють найбільшу невизначеність у свідомості ворога і таким чином формують його поведінку. Наприклад, здатність сучасного боєприпасу проникати крізь оборону і вражати високоцінні цілі змусить лідерів супротивника відчувати постійний ризик, що вимагає постійних контрзаходів. Оскільки недорогі рої безпілотників легше виявити і знищити, як показав Ізраїль під час масованої іранської атаки безпілотників у квітні, такі рої становлять виклик для оборони, але не можуть стимулювати рішення про уникнення болю, спричинені постійною вразливістю. Таким чином, вища ефективність дорожчої зброї дозволяє їй завдавати віртуального виснаження, чого не може зробити дешевша зброя.
По-друге, нинішні операції в Україні не відображають того, що може статися під час майбутнього конфлікту проти Китаю. Через відмінності в географії та бойових силах, рої дронів та інші недорогі засоби, ймовірно, можуть завдати лише обмеженої шкоди в багатьох сценаріях розвитку подій в Індо-Тихоокеанському регіоні. Більше того, їхня ефективність залежить від обіцяної надійної автономності і здатності до роїння, які можуть виявитися недостатньо зрілими або непрактичними за ціною в контексті масових закупівель. Як наслідок, їхній ефект віртуального виснаження виявиться мінімальним, особливо з огляду на те, що вони не зможуть загрожувати добре захищеним або важливим цілям, в тому числі цілям у глибині континентального Китаю.
По-третє, незважаючи на те, що безпілотники домінують в новинах, обмежене використання Україною сучасних ракет Storm Shadow і SCALP спричинило віртуальне виснаження, підштовхнувши росію до передислокації кораблів Чорноморського флоту на схід з Криму до Новоросійська і обмеження військово-морських операцій в деяких частинах Чорного моря. Зовсім нещодавно застосування Україною невеликої кількості ATACMS великої дальності проти російських аеродромів призвело до віртуального виснаження, порушивши повітряні операції. Ці приклади свідчать про те, що більш потужне озброєння, а не дешевші альтернативи, спричинило значну частину помітного віртуального виснаження в Україні.
Пам'ятаючи про розрив у масі
Немає сумнівів, що Сполучені Штати стикаються зі зростаючим викликом, коли йдеться про кількість бойової потужності, яку вони можуть генерувати порівняно з суперником, щодо [можливостей] якого вони найбільше турбуються. Це, своєю чергою, каталізувало нову версію старої дискусії про переваги кількості і якості в оборонних закупівлях. Інвестиції в менш досконалі системи, які можна придбати у більшій кількості, дійсно можуть допомогти подолати «розрив у масі», особливо якщо їхні можливості застосовуватимуться на практиці - наприклад, в якості ближньої ланки ешелонованих резервних сил, які можуть допомогти розбити передові підрозділи вторгнення, а не як омріяні «срібні кулі», здатні досягти більш амбітних цілей, таких як знищення значної частини сил вторгнення.
Але ці інвестиції навряд чи зможуть замінити більш досконалі системи, особливо в ширшій і тривалішій війні між США і Китаєм. Лише високопродуктивна зброя має властивості, які дозволять їй вражати високоцінні цілі і формувати поведінку супротивника на полях битв майбутніх конфліктів. Водночас, використання передових систем, які можуть бути доступними лише в невеликій кількості, вимагає переосмислення того, як вони застосовуються і з якою метою. Це означає вихід за межі вузького фокусу на фізичному виснаженні і посилення уваги до варіантів і наслідків віртуального виснаження.
