Коли ти маєш власну думку,
То про зал оплесків забудь.
Твій шлях для всіх не буде зручним,
Бо правда ріже без жалю.
Світ любить тих хто ходить мовчки,
Без заперечень годить всім.
А той хто сміє говорити,
Стає для багатьох чужим.
Того назвуть дивакуватим,
Упертим, грубим і тупим.
Бо легше жити мов те стадо,
Ніж бути вільним і живим.
Їм твоя думка не цікава,
Вона як камінь у воді.
Комусь як поштовх, іншим прірва,
А комусь тріщина в брехні.
Не всім потрібна твоя думка,
Для багатьох вона дурна.
Бо той хто мислить самостійно,
Той буде сміхом на вустах.
Тебе не будуть поважати,
Та це нормально, ти повір.
Краще собою залишатись,
Ніж жити в люті хмурих днів.
Не треба бути всім корисним,
Бо можна зрадити себе.
А власна думка то як вогник,
Зігріє , світлом огорне.
Так треба йти вперед сміливо,
Навіть якщо і сам ідеш.
У власній думці справжня сила,
Ти мислиш вільно і без меж.
Верещако Сергій.
