1.
Легким дотиком до струн гуциня
у моїй душі звучить твоє ім'я.
Ти для мене - сонячне проміння
після хмарного, важкого дня.
Ти для мене - чиста й світла мрія,
втіха, коли я на самоті.
Як я можу втратити надію,
коли у моїх думках зі мною ти?..
* * *
А ввечері кава з віскі і льодом,
і літня спека, і небо синє.
Любов до тебе - моя свобода,
яку у мене ніхто не відніме.
Любов до тебе мені - як крила,
які зламати ніхто не посміє.
Нема на світі такої сили,
щоб підкорила того, хто мріє.
Важкі часи... а трава зелена,
в садах піони пахнуть так п"яно.
Важкі часи... а помрію про тебе,
вдихну запах квітів, і легше стане.
* * *
Я часто слухаю старі пісні,
а ще буває, серед ночі
у порожнечу руку простягаю у пітьмі,
в твоїх обіймах опинитись хочу.
Так мрію я з тобою поруч буть
і, притулившись, слухати, як б'ється твоє серце,
і тихий голос твій почуть:
"Не бійся. Я з тобою. Все минеться".
І пальці з пальцями переплести,
немов тіла у танці найдавнішім.
Як уявлю, що обіймаєш мене ти -
і на душі одразу спокійніше.
* * *
*у стилі віршів Сергія Жадана*
Він носить розкішне вбрання, як лати,
як захист від всього світу.
А я би хотів його обіймати
й навчити по-іншому жити.
Він тримає голову впевнено й гордо -
а так чекає ласкавих слів.
І якби я опинився поряд,
всю ніч до світанку би їх говорив.
У нього справжнє пекло за плечима,
сім літ, загублених у снігах.
А я у ньому знайшов надію,
бо не знаю, чи довгий мій шлях.
І коли мрію його долоні в своїх тримати,
печалі тануть, як дим.
Я раніш не знав, що можна так сильно бажати,
як бажав би я бути з ним...
* * *
Як липи пахнуть солодко і п'яно,
які яскраві й сонячні ці дні.
Я відібрав тебе, моє кохання,
у підлості людей й жорстокості війни.
Я б цілий вік тобою милувався,
з реальності тікаючи у сни.
Я поспішив у тебе закохатись,
щоб просто не зламатись на війні.
* * *
І, може, я винен у тому,
що люблю тебе, забувши весь світ...
Та долаючи відчай і втому,
я намагаюсь жить.
І буває, темрява без кінця і краю
у душі моїй і в думках.
Але так спокійно я засинаю,
уявляючи, що гріюсь в твоїх руках.
У цей час лиш одного до болю хочеться -
обіймів і ніжних слів.
Я би легко-легко торкався твого волосся
і щось миле тобі б говорив.
І може, це просто втеча від того, що відбувається,
може, хтось краще б жити зумів.
У чому завгодно я би, мабуть, розкаявся -
але не у тому, що я тебе полюбив.
* * *
Я говорю про буденні речі,
не забуваю, що мушу радіти.
А так би хотів, щоб ти обійняв за плечі
і захистив від жорстокості світу.
І я малюю щось гостре, як шпиці,
щоби насправді не завдать собі болю.
Мій світ зімкнувся, і залишилось
єдине світле - мрія бути з тобою.
Я відчуваю себе плющем без коренів,
квіткою в білім сніжнім полоні.
І хоч продовжую здаватись нескореним -
я б душу беззахисну довірив твоїм долоням.
* * *
Бережу всі ті милі спогади,
що вона відкинула - діаманти в траву...
Мій рятунок, як дні тягнуться довго
і я майже забув, навіщо живу.
Ти її обіймав зі спини, вчив стріляти з лука,
ти серед усіх зірок бачив її одну.
Її кохання не витримало розлуку,
а моє дає сили пережити війну.
І свіжістю пахли трави, і небо було блакитне,
тремтів у твоїх долонях крихітний сірий птах.
А я ніби сам пам'ятаю чари тієї миті,
яскраві промені сонця, і щастя в твоїх очах.
* * *
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі...
(Ліна Костенко)
Я п'ю рядки чужі, як пустеля воду,
бо сам уже навіть не знаю,
як душі своїй втомленій дати волю
і сказати, як сильно тебе кохаю.
Я забрав би тебе у тієї, іншої,
котра все одно вже не любить.
Я просив би - будь моєю тишею,
і невинно цілував твої губи.
Я піднімаюсь після найболючішого падіння,
і навіть змушую себе хотіти жити -
хоча б для того, щоб ти приходив у сни весінні
і вірші з болю росли, як квіти.
* * *
Підліткове
сохне від сонця трава виснажує літня спека
усе відчувається гостро в очікуванні небезпеки
кохання б'є в голову ніби енергетичка
мій порятунок подібний шкідливим звичкам
тихо цокає льод і холоне кава в стакані
я б не хотів забувати все що не було між нами
хочу носити твоє ім'я червоними знаками на зап'ясті
той випадок коли біль можна вважати щастям
як підліток закохався - по-дорослому вдаю що все ОК
удаваний позитив і "крізь тернії до зірок"
так смішно - досягнення не рятують коли стоїш на краю
коли підступає страх тримає одне - "я люблю"...
Рятує одне: "ЛЮБЛЮ".
* * *
буває здається
тільки ти на моїй стороні
я як плющ що пригнеться
чекаючи сонячних днів
марення й дим
солодкий трунок снів
та не йди - не йди - не йди...
* * *
вони кажуть все що не вбиває тебе загартує
це значить якщо таки вб'є то ніхто із них не пошкодує
ця істина снігом і вітром душу тобі застудила
гірчила мені на губах але досі не вбила
ми з тобою найгіршу самотність - серед людей - пізнали
відсутність емоцій ними зведена в ранг ідеалу
* * *
минає ще один день
чекання смерті і навіть готовності до неї
і вибір на користь життя -
просто заради краси твоєї
просто ще на кілька хвилин
твою горду ходу пригадати
все ж інше на світі
хіба чогось іще варте?
коли невідомо що буде
і надії все менше і менше
важливі тільки солодкі напої
і мрія тебе обійняти за плечі
і хочеться плакати від усього
від віршів картин і снів
живу лиш щоб згадувати слова
які ти їй говорив
і щасливим буваю
лише у мріях і снах
коли уявляю -
я б любив тебе так як не зуміла вона
і може мені було б все одно
чи зміг би ти полюбити мене
коли просто хочеш кохання
взаємність вже не головне
і все інше на світі вже давно
не головне...
* * *
І коли нагадають про нього рядки чужі,
підступають сльози і серце стискає болем.
Кожне слово - ніби стоїш на межі,
страхи і сумніви лікую любов'ю, як алкоголем.
Дивуюсь щоразу, як вперше в житті,
його почуттю - як можливо так сильно кохати...
І так гірко-солодко щемить у душі,
ніби це я полюбив і втратив.
* * *
Він бажає ласкавих слів, як дощу - земля,
а я б так хотів бути для нього зливою.
І якби на те була сила і воля моя,
я змінив би весь світ, щоб тримати його в обіймах.
Це сильніше за втому, страх, навіть війну, -
почуття, що запалює зорі, обертає планети.
Коли я в любові до нього тону,
мене не злякають і близькістю смерті.
І я би, як він, хотів підняти повстання -
всього лише за один дотик і погляд.
Просто щоби вночі шепотіти йому зізнання
у пристрасті, яка приходить раз у ніколи.
* * *
Я хотів би забути усі події, усіх людей,
всю рутину і турботи щоденні
заради того, щоб не зводити з тебе очей
і щоб для тебе не було нікого ближче за мене.
Щоби легко і ніжно цілувати губи твої тонкі,
слухати все, що відважився б ти сказати.
Швидко, поки не забулось, записувати рядки,
засинати в обіймах - чи за розмовами зовсім не спати.
І я мрію про шум дощу за нашим вікном вночі,
над дверима гілля соковито-зелене.
І коли б я лежав, вклавши голову на твоєму плечі,
усе зле на світі ходило б далеко від тебе й від мене.
* * *
І знову шукаю серед чужих і своїх слів
ті, що міг би тобі сказати...
Ті, що днями й ночами тобі б говорив
і ті, якими б хотів просто думати і мовчати.
Знову вдивляюсь в світанки і в темряву нічну.
Як пусто, і гірко, і страшно без тебе.
Хто б сказав мені, чому так, чому,
що я не можу бути з тим,
хто для мене як зорі і небо...
І знов добуваю слово із самотньої німоти.
Чорні думки обступають, як тіні.
Так вже сталось, моїм світлом став ти,
моїм натхненням і порятунком єдиним.
* * *
Те, що до тебе відчуваю - єдине,
що нікому не дам у мене забрати.
Ти для мене - сонця проміння,
яке пробивається навіть крізь ґрати.
Навіть крізь чорні хмари війни
і сіру тиснучу важкість буднів,
крізь жах новин і кошмари нічні,
крізь непевність у тому, що буде майбутнє.
Знаєш, я б хотів танцювати з тобою
під саму смішну музику в світі,
щоб ми забули усі турботи
і раділи так, як радіють діти.
І не загадували більш ніж на кілька днів,
не хвилювались про чужі сподівання і плани.
Пили вино, говорили про мрії і сни -
і грали в весінні ігри кожен раз, як востаннє.
* * *
Я знову згадую ті маленькі будиночки,
зелені гілки над дверима, смішні букети.
Так донор перед останньою виємкою
просить - "розкажи іще раз про Хейлшем, Кеті".
Щоб повірити, наче це було зі мною -
голос твій і тепло обіймів.
"Говори зі мною, говори, говори зі мною,
навіть якщо слова нічого не змінять". *
Наче мені були листи, що долали відстань,
і кохання, за сніг і холод сильніше.
Хай оманою буде щаслива звістка,
якби тільки стало на мить світліше.
Наче зі мною стояв ти у храмі,
говорив - я все наше за нас двох пам'ятаю...
Хай для неї то була просто дитяча забава,
але я... я знову і знову згадаю.
______________________________
*рядок з вірша Юрія Іздрика
