…Хтось підслуховує мене…підглядає за мною у замкову шпарину. Не впевнений, що то саме так, але — я в окупації! То ж міг і підхопити москальську параною “погрози усього світу” чи “нападу” якихось неймовірно жахливих рептилоідів, потвор, прибульців з невідомих цивілізацій від інших світів у великому Всесвіті. Хтозна…мабуть…напевне і міг підхопити…Або — то просто самотність дістає всілякими дурницями. Як, до прикладу, ця…із підслуховуваннями та підгляданням…Така от чомусь визирнула думка мені………………………………………………….
***********************
Все не так.
На серці туга.
Спогад загадкою злить.
Спроба слова недолуга
Світом висловити мить.
В цій німоті і байдужість,
І порожня самота.
Та отара дум неслушних.
Та безвихідь…
Сліпота.
Чути стук вагомих крапель -
Наче з помаху від крил
Під дощами сірих чапель… —
В переліт нема в них сил.
І в негоді із собою
Одягнеся в дощовик.
Парасоль над головою
Вкриє тінями твій лик.
Та в туман сирий і темний,
Увійдеш в імжу сумну.
Почуваєся нікчемним
У розгубі…мов зі сну.
Розумієш, що в халепі.
Скрізь капкани у житті.
Все намарне тут,
Під небом…
Ти даремний у бутті.
Суперечливий… — навіщо?!…
Як усе в житті програв.
Та невдача була ближче,
Аніж ти собі гадав…
…Скрипалі вітрів про зиму
У мелодії дощів.
Неповторність лине мимо
…Як серпанок повз душі.
