По прямій на багато складніше.
По кривій у петлянні - петля.
Обирай - що краще?…що гірше?
Коли небо в суціль з порцелян
Все у хмари-уламки розбите -
Дощ не дощ, а і спеки нема.
По обпалому листю ходити.
Шумний шелест від кроку в туман -
Там у ньому спогад, минуле.
Наче дзвоники із небуття
Там усе те, чого не існує
Та зів’ялим зоря лататтям.
Перекинуте сонце за обрій -
За ту риску пітьми та нудьги,
Де шрамований осені обрис
Та чи пилу, чи диму круги.
Де біда та руїна, та пустош.
Лише вітер зносить золу.
Де все кинуте, раптом забуте,
На поталу згодоване злу.
…От і все…от і думай, вирішуй -
Обійти степовий цей окіл?
Чи йти прямо? Що важче, складніше.
Бо там зрада,
там сором
та біль…
