Коли Мозок досягає межі утримання Форми, зникає не Конфлікт, а той, для кого він мав значення, відкриваючи розмову про Присутність, яка ніколи не потребувала рішень.
Мозок утримує Форму через рішення, результат, смисл і знання, прагнучи переваги над тим, чим не здатен бути, тоді як розвиток не залежить від знання, а сам Мозок залишається між ними у нерозв’язній невідповідності.
Блоки 27–32 розкривають устрій Мозку всередині Конфлікту через час як інструмент орієнтації, швидкість як опір, прискорення й уповільнення як неспівмірні режими, Мить як розрив часової схеми, «зараз» як простір дії та Присутність як структурний режим Утримання Форми.
Об’єднання, влада та ворожнеча постають не способами подолання внутрішньої роздробленості Мозку, а механізмами її утримання й масштабування — від особистого Конфлікту до глобального.
Прив’язаність і накопичення виникають як наслідок внутрішньої роздробленості Мозку, який проєктує прагнення до цілісності на зовнішній світ.Ні збіг з іншим фрагментом, ні накопичення зовнішніх елементів не усувають роздробленості, а лише створюють тимчасову ілюзію цілісності .
Мрія стимулює Мозок, мета спрямовує його дію. Зміна щільності створює ілюзію управління Конфліктом, не змінюючи його.
Мозок підміняє Вічність безперервністю мислення, відтворюючи ілюзію нескінченності через потік думок.Самоконтроль не є внутрішньою боротьбою чи проявом свободи, а постає як конфігурація Утримання Форми, що визначає можливість дії та її продовження.
Ієрархія Мозку та Форми виникає зі структурного Утримання, яке зберігає існування через відмінності, взаємозалежності й нестійкість. Рівність неможливо закріпити в Матерії, оскільки сама спроба її встановити відтворює нові відмінності й асиметрії.
Вічність як стисла метафізична формула (конфлікт, мозок, душа, час); мозок як єдина логіка, роздроблена в численних тілах — не помилка, а єдиний спосіб її тривання. Ця роздробленість тримається на багаторівневій фізичній і структурній ізоляції кожного мозку від інших.
