Іноді книга приходить у наше життя не просто як історія на вечір. Вона стає тихим простором, де можна зупинитися, впізнати власні почуття й побачити: те, що відбувається всередині, має назву і сенс.

Іноді ми майже нічого не знаємо про прабабусю: не пам’ятаємо дат, не маємо листів, не знаємо, про що вона мріяла. Але вдома залишається її каблучка, намисто, вишита сорочка або стара скринька. Варто взяти цю річ до рук — і сухе слово «предки» раптом стає особистим.