грішники заслуговують на кохання.
ти постараєшся, ти будеш дивитись
на мене, крізь щілину у вікні.
можливо тоді,
я помічу закривавлені вуста твої.
на сніданок їсиш моє серце,а я печусь у вогні.
але я уявляю як жадібно, ти цілуєш руки мої.
ми грішники, сховаймось у пітьмі.
але може під ранок ми розкаємось у господньому прощенні.
полотном накрито, а серце кровавими пальцями вишито,
але я дивлюсь на тебе, і те що нами було нажито.
більше не існує мого "попелу життя",
я більше не відроджусь , але порину з тобою в забуття.
моя кров від серця присохла на твоїх вустах, але ти мене лікуєш навіть без лікаря.
ти як лиха темрява, а я світла дитя,
ми з тобою створюємо альтернативний вимір для вічного життя.
я чую, як з небес, ллються сльози
янголів - моїх дітей.
але навіщо мені рай, якщо там я не відчую натиску твоїх теплих грудей?
від яких я не відчуваю приливу крові у венах, і я ледве чую відлуння стуку живого серця,
яке ще дужче кровʼю наллється.
але я знаю, що ти це робиш задля нас,
для опіків на шкірі від твого пасма брунатного, що впало на моє плече вже третій раз,
для віршів, які ти для мене пишеш
і мелодію, щоб станцювати останній мертвий вальс,
крик, що зазвучить, як ангельський дисонанс,
і стріла, що назавжди розʼєднає нашу хвору любов, і хворих нас.
