Змагання за майбутнє завершилось, сталий науково-технічний прогрес увійшов у повсякденність. Невпинне створення інформації тече нескінченним цифровим потоком. Відсутність конкуренції призводить до стагнації. Режими та ідеології потонули в болоті одноманітності, до якої самі прагнули. Заборони та репресії вже не працюють. Жахи війни з росією привчили реагувати миттєво. Фізичне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, сексуальне насильство визнані тяжкими злочинами, які заслуговують на відповідну реакцію. Задача сучасників — нівелювати токсичність, бо ненависть лише отруює все довкола. Історія вчить, що конфлікти уповільнюють розвиток.
Промислова революція рішуче змінила минуле століття. Це кінець старого світу, після якого настали незворотні зміни. Почалися сміливі творчі експерименти, виникло розмаїття мистецьких течій. Забуяли радикальні енергії: футуристи радо привітали першу світову війну. Але ентузіазм від новітньої зброї перетворив існування на затяжний жах: життя в окопах, постійні обстріли артилерією, газові атаки. Війна триває роками, калічить, вбиває, триває, лишає ментального здоров’я мільйони людей. Лише в мистецтві знаходяться розрада, натхнення і спокій. Всі виснажені, але в останні місяці війни починається пандемія іспанського грипу. Вірус впевнено і швидко вбив більше людей, ніж війна. За весь новітній час пандемія "іспанки" тримала рекорд по смертям.
Кожна наступна людожерська подія наче намагалася перевершити за кількістю смертей попередню: червоний терор, голодомор, Розстріляне Відродження. І затихли гонорові голоси, — важко в окупації, коли забороняють мову, а за вірші саджають, як в українському Криму зараз. Тоді, у другій декаді двадцятого століття, український мистецький авангард був на передовій сучасного мистецтва, формуючи свою виняткову традицію, котра вже тоді окреслила сучасні тренди. Всі тогочасні процеси були важливими. Навіть найрадикальніші, найжорстокіші, — тільки крізь їхню призму ми можемо осягнути лють і втому того часу; провести аналогії з сучасністю, нарешті зрозуміти себе, визнати і прийняти свої помилки, щоб рухатись далі.
Наміри футуристів програли в боротьбі з минулим: мистецтво стало сучасним, медіа новими, мрії про майбутнє — сьогоденням. Новітня ера пост- і мета-, емоційний інтелект та нова щирість створили запит на допитливість, вміння навчатись та змінюватись. Ширяти цифровими потоками у пошуках інформації, фільтруючи шкідливий контент. Спостерігати, слухати, формувати інститут критики. Допомагати і підтримувати в створенні. Плекати локальне комьюніті, пропагувати місцевих митців. Досліджувати, експериментувати, наповнюючи форму змістом, використовувати сучасні технології та матеріали.
Всі модерністські мистецькі течії прямували в майбутнє, здолавши довгий шлях, перемішались, утворивши сучасне мистецтво. Назви течій залишились майоріти над мистецьким процесом. Тому постфутуризм пишеться разом, і завжди з маленької літери, як постійне нагадування: поважай класиків, цікався сучасниками. постфутуризм це синтез мистецтв, взаємодія творців: ми оточені неймовірно талановитими людьми, котрі роблять творчий контент такої якості, що стає зрозуміло — ми вже давно в контексті світового арт-процесу. постфутуризм — назва, під якою сучасне мистецтво, класичні та нові медіа створюють авангардні поезії. постфутуризм це зараз. Ave postfuturism! 05.11.2021
