Чого хочуть анархісти?

Текст взято з A. F. A. Q

www.anarchistfaq.org

Звернемося до вірша видатного англійського поета ХІХ століття Персі Біші Шеллі, щоб отримати загальне уявлення про те, якими цінностями керуються анархісти і які ідеали рухають анархізмом:

Людина, 

що живе в добрі, не присягне ганьбі.

Чумі спустошує подібна влада: 

торканням роздає заразу; послух -

бич геніїв, добра, свободи, правди, - 

рабами робить людей, а образ людський -

підвладним інструментом. (Королева Маб)

Як можна зрозуміти зі рядків Шеллі, анархістам дуже важлива свобода як для себе, так і для інших. Вони вважають, що індивідуальність – а вона робить людину особистістю – найважливіший аспект людяності. При цьому вони визнають, що індивідуальність не існує у вакуумі, а є соціальним феноменом. Поза суспільством індивідуальність неможлива, людині потрібні інші люди, щоб рости та розвиватися.

Крім того, між індивідуальним та соціальним розвитком є взаємозв'язок: людина росте і формується завдяки соціальним умовам, і водночас вона формує та змінює соціальні умови (як для себе, так і для інших) своїми діями та думками. Суспільство, не засноване на свободі людей, їхніх надіях, мріях та ідеях, безглуздо та мертво. Отже, “творення людського буття… – колективний процес, процес, у якому беруть участь і спільнота, індивід”. (Murray Bookchin, The Modern Crisis, стор. 79) Отже, неправі ті політичні теорії, які базуються або лише на соціальному принципі, або лише на індивідуальному.

Для найбільш повного розвитку людини в суспільстві, на думку анархістів, в основу суспільства необхідно покласти три взаємозалежні принципи: свободи, рівності та братерства (або солідарності). Ці принципи визнаються усіма анархістами. Анархо-комуніст Петро Кропоткін говорив про революцію, натхненну “красивими фразами про Свободу, Рівність і Братство”(The Conquest of Bread, стор. 128) Анархо-індивідуаліст Бенджамін Такер описував подібну ідею, стверджуючи, що анархізм "наполягає на соціалізмі - істинному соціалізмі, анархічному соціалізмі: пануванні на землі Свободи, Рівності та Братства" (Instead of a Book, стор. 363)

Свобода необхідна заради найповнішого розквіту інтелекту, творчого потенціалу та гідності людини. Підлегла іншим людина навчається думати та діяти самостійно, але це єдиний спосіб розвитку власної індивідуальності. Підпорядкування також душить новаторство та особисту ініціативу та призводить до одноманітності та посередності. Таким чином, суспільство, яке прагне максимального зростання індивідуальності, повинно обов'язково базуватися на добровільній асоціації, а не на примусі та владі. Цитуючи Прудона: "Всі разом і всі вільні". Або, як зазначав Луїджі Галлеан, анархізм - "автономія людини у вільній організації" (The End of Anarchism?, стор. 35)

Якщо свобода необхідна найповнішого розвитку індивідуальності, то рівність необхідне існування справжньої свободи людини. Не може бути реальної свободи в класовому ієрархічному суспільстві, пронизаному нерівністю, владою, багатством та привілеями. У такому суспільстві лише небагато – ті, хто вгорі ієрархії – може бути щодо вільних, інші – напівраби. Отже, без рівності свобода стає посміховиськом: у разі це “свобода” вибрати собі господаря, як із капіталізмом. Але навіть еліта за таких умов не зовсім вільна, тому що вона змушена жити в чахлому суспільстві, створеному потворною і безплідною тиранією, відчуваючи на собі неприязнь більшості. І оскільки індивідуальність розвивається найповніше лише у найширшому контакту з іншими вільними людьми, то члени еліти обмежені у можливостях для їхнього власного розвитку дефіцитом вільних людей для взаємодії.

Нарешті, братство (або солідарність) означає взаємну допомогу, тобто добровільну спільну роботу з людьми, які поділяють ті самі цілі та інтереси. Але без свободи та рівності, суспільство стає пірамідою конкуруючих класів, заснованих на підпорядкуванні низів верхам. У такому суспільстві, як ми знаємо з власного досвіду, діють принципи “пригноблюй чи будь пригніченим”, “собаки їдять собак” та “кожен за себе”. Подібний “грубий індивідуалізм” у такому суспільстві розвивається на шкоду почуттю спільності інтересів: низи ненавидять верхи, а верхи бояться низів. За таких умов не може бути жодного загального братства, лише часткова форма солідарності в межах класів, інтереси яких протиставлені та послаблюють все суспільство загалом.

Слід зазначити, що солідарність не передбачає самопожертви чи самозаперечення, підпорядкування своїх інтересів інтересам суспільства. Як зазначав Еріко Малатеста:

На думку анархістів справжнє багатство – інші люди та планета, на якій ми живемо. Або, словами Емми Голдман: воно “полягає в корисних і красивих речах, які допомагають створити сильні, красиві тіла, і обстановку, яка породжує бажання жити... [Наша] мета – найвільніше по можливості виявлення всіх прихованих сил людини... Такий вільний прояв людської енергії можливий лише за повної індивідуальної та соціальної свободи,” інакше кажучи, “соціальній рівності”(Red Emma Speaks, С. 67-8).

Така увага до індивідуальності, зрозуміло, не означає, що анархісти – ідеалісти, які представляють, що люди чи ідеї розвиваються поза громадськістю. Індивідуальність та ідеї зростають і розвиваються в суспільстві, як результат матеріальної та інтелектуальної взаємодії та аналізованого досвіду. Анархізм тому є матеріалістичною теорією, яка визнає, що ідеї розвиваються і зростають із соціальної взаємодії та розумової діяльності людей (дивіться Михайло Бакунін, “Бог і Держава” про дискусію між матеріалістами та ідеалістами). Це означає, що анархістське суспільство буде створене людьми, а чи не якимось божеством, чи з іншого абстрактного принципу, оскільки “ніщо будь-коли влаштовується саме собою, особливо в людських відносинах. Це люди змінюють світ і роблять це відповідно до своїх поглядів та свого розуміння буття”. (Alexander Berkman, What is Anarchism?, стор. 185) Тому в основі анархізму лежить сила ідей і здібностей людей діяти й змінювати власні життя, виходячи з власних припущень щодо того, що вірно, а що – ні. Інакше висловлюючись, свобода.