Від хорової школи до статусу Національної – роль Тимошенка у відродженні академії
Про це повідомляє інформаційний портал "НАЦІЯ" із покликанням на " СТОПКОР" .
Національна музична академія України – легендарний навчальний заклад на Майдані Незалежності, пов’язаний із іменами класиків і виховала ціле покоління музикантів; особливе місце в її історії займає ректор Олег Семенович Тимошенко, якого випускники та колеги згадують як того, хто двічі рятував консерваторію.
Що ми знаємо про Національну музичну академію України – навчальний заклад, що знаходиться на Майдані Незалежності, в самому серці Києва?
Національна музична академія (Київська консерваторія) – інституція, яка почала своє існування ще у 1863 році, тісно пов’язана з історією української культури, – здавна притягує до себе імена видатних митців: від Миколи Лисенка й Бориса Лятошинського до Мирослава Скорика і Володимира Горовиці.
Серед постатей, які вплинули на обличчя академії в ХХ столітті, особливе місце посідає ректор Олег Семенович Тимошенко – педагог, диригент, науковець і засновник сучасної української хорової школи.
Саме він створив всесвітньо визнану українську хорову школу, серед його учнів видатні постаті музичного мистецтва України, керівники Національної заслуженої академічної капели України "Думка" Євген Савчук, Камерного дівочого хору КССМШ ім. М. В. Лисенка Юлія Пучко-Колесник, колективів, які нині посідають перші місця світових рейтингів.
А також до переліку видатних випускників академії входять імена Алли Шейко, Віктора Петриченка, Людмили Шумської, Павла Ковалика й багатьох інших. Під його впливом виросло покоління, яке дало академії і країні нові імена та творчі здобутки.
Свого часу Олег Семенович двічі рятував головний мистецький ВУЗ нашої держави, саме за його керівництва в Академії з'явився перший сучасний гуртожиток, а сама Консерваторія отримала статус Національної.
Випускники згадують і драматичні епізоди: спроби перевести консерваторію в інші частини міста або надати її приміщення під інші цілі, пропозиції хабарів і компромісні проєкти – проти цього категорично виступав Тимошенко, відстоюючи інтереси навчального процесу та культурної спадщини.
Він свого часу зазначав:
Ми йдемо в ногу з європейськими консерваторіями і сьогодні Національна музична академія України є тим музичним центром, що готує професійні кадри на рівні нашої епохи.
Олег Семенович очолював академію 22 роки. Його період очолювання стало епохою, яка сформувала сучасну систему музичної освіти в Україні. Сьогодні пам’ять про нього вшановують меморіальною дошкою на фасаді академії – знак визнання внеску, що виходить за межі однієї установи.
Постать Олега Семеновича Тимошенка залишається важливою складовою історії української музичної освіти – як свідчення епохи, її досягнень і викликів.
Осмислення діяльності таких постатей, як Тимошенко, є частиною формування культурної пам’яті: діалог між традицією та сучасністю, спадкоємністю й оновленням, який дозволяє вибудовувати відповідальне культурне майбутнє. Звернення до імен великої школи – це не лише акт вшанування, а й нагода замислитися, які цінності і стандарти ми передаємо далі майбутнім поколінням музикантів та мистців.
Це запрошення до діалогу про те, які цінності ми передаємо далі і як формуємо майбутнє, не уникаючи складних сторінок власної історії.
