Автори: Катерина Супрун та Андрій Кобзар для «Мілітарного»
Оригінальне відео було опубліковане 18 червня 2024 року
Катерина Супрун: Вітання! Це програма «До зброї». Сьогодні наша головна тема – це артилерія. В гостях мене Андрій Кобзар.
Андрій Кобзар: Доброго дня.
Катерина Супрун: Ви кажете, колишній артилеріст?
Андрій Кобзар: Звичайно.
Катерина Супрун: Тому що ви вже не служите через поранення?
Андрій Кобзар: Я вже не зможу навіть фізично.
Катерина Супрун: Але колосальний досвід маєте в артилерії?
Андрій Кобзар: Певний досвід є.
Катерина Супрун: Насправді, набагато більше, ніж у багатьох артилеристів, які зараз служать через те, що ви і в 2014 році в кампанії брали участь як артилерист, і взагалі служили артилеристом.
Андрій Кобзар: Дещо бачив.
Катерина Супрун: Дещо бачили. І це, насправді, цінно, мені здається, зараз мати можливість у артилериста спитати, чим гаубиця відрізняється від гармати. Тому що це дискусія, яка часто виникає.
Андрій Кобзар: Якщо це можна, ну-бо гарматою називають все. Якщо російською, то гармата - це пушка, а гаубица – це гаубиця. Тобто пушка, гармата, для неї притаманна висока швидкість снаряду, початкова. Відповідно тиск і пороховий заряд дуже потужний. Відповідно, снаряд летить максимально настильно, на значно більшу відстань. Його задача – максимально далеко закинуть снаряд. Відповідно, снаряд, який буде таким пороховим зарядом виштовхуватися, він сприймає під час пострілу колосальні навантаження через тиск. Відповідно, щоб його не розвалило прямо в стволі, то в нього дуже товсті стінки самого снаряда. Тобто там більше буде металу, менше вибухівки. Відповідно, «гаубица» – це гаубиця, яка має досить відносно менший пороховий заряд, меншу швидкість. Його задача по балістичній траєкторії, навісом, якщо так вже гранично розказати. Його задача – це закидувати максимально, можна, за перевищення висоти, за будинок, за терикон, за шиворот закидувати ворогу. Наприклад, самий цікавий такий момент – є дві артсистеми радянські, [калібру] 152 мм обидві. Це «Мста» - «Мста-Б», «Мста-С», і «Гіацинт». І там, і там снаряд 152 мм. Так от, снаряд для «Гіацинта» важить 46 кг і летить на 29 км. Це звичайно, яким максимально можна без додаткового двигуна, щоб не активно-реактивний [снаряд]. Чисто от балістика. От є вибух під час пострілу, от порог спалив, виштовхнув і він полетів. А наприклад, снаряд «Мсти» - він важить 43 кг. Але лежить на самому максимальному пороховому заряді, далекобійному. Він летить лише на 24 [кілометри]. Але якщо подивитися, цей 47 кг - важчий і летить далі, а цей менший і летить ближче. Якщо розрізати, то ми побачимо, що наприклад, той, який менший - в ньому значно більше вибухівки. Там 7,65 кг. А в тому, який більш важкий, там всього-навсього 6,35 кг. Завдяки тому, що у нього товсті стінки. Він величезно сприймає під час пострілу цей пороховий імпульс, щоб він не розвалився. І тому, наприклад, теоретично, якщо взять таблиці і вчити їх, можна вистрілити з гаубиці снарядом пушки – і все буде нормально. А от якщо взяти гаубичний снаряд і зарядити в пушку, і зробити постріл - то величезна, просто шалена небезпека, що він розвалиться просто у стволі. Тому що оцей снаряд не витримає такого порохового заряду і просто розвалиться прямо в стволі.
Катерина Супрун: То просто це була дискусія десь в чаті в якомусь, гаубиця чи гармата? І відповідно, як правильно говорити про наші доначені артсистеми?
Андрій Кобзар: Завжди кажуть, що це гаубиця, по-русски, «гаубіца-пушка». Тобто наприклад… Або кажуть «пушка-гаубиця». Це коли в арт-системі превалюють все-таки більше гаубичні [характеристики], навісне. А в тої, якщо кажуть - то у них превалює все ж таки «гарматне», тобто дальність більша. Але, наприклад, «Гіацинт» – це чисто, я вважаю, це чисто гармата, а «Мста» – це чисто гаубиця.
Катерина Супрун: Дякую за роз'яснення. З вашого досвіду роль артилерії в цій війні трансформувалася чи ні? В одному з ваших інтерв'ю ви якраз казали про те, що це саме війна артилерії, в першу чергу, бо інші засоби…
Андрій Кобзар: Воно так і було. Єдине, що війни, вони постійно видозмінюються, бо як бойове застосування? Ми постійно його модифікуємо від зовніших факторів. Вже давно, ще в 2014-15-му, батареї в лінієчку по 30 метрів оті, від гармати до гармати вишукувалось – до поступового розосередження. Максимально по одній гарматі, по дві максимум. Щоб не було,вашого скупчення не було. І постійно, тобто все одно, артилерія - вона свої 85-90% постійно косить живу силу та засоби і техніку ворога. Але от застосування, постійно ми придумуємо якісь нові ходи, нові тактичні заготовочки, і ми постійно в цьому, як-то кажуть, працюємо.
Катерина Супрун: Це залишається війною артилерії?
Андрій Кобзар: Абсолютно. КАБи, ну от КАБи з того боку, КАБи, бо в них їх реально дофіга, в них дофіга авіації, от вони дуже сильно підключають до цього саме КАБи. Ми такого не можемо. У нас, от як і було - більше 80%. Це стабільне і…
Катерина Супрун: Ну тобто воно все залежить, відповідно, від кількості засобів і боєприпасів для того, щоб, відповідно, показувати результат. Зараз іноді - ну безпілотники, це зараз така фронт-тема, в багатьох напрямках, коли про військо і про війну говорять, і іноді безпілотники, ударні маються на увазі, порівнюють з артилерією. Вам як таке порівняння?
Андрій Кобзар: Ні, воно теж, воно має свою… Може, воно навіть, якщо взяти статистику, то воно відгризає трошки статистику по знищенню техніки, особового складу, певну. Ну все одно, замінити, ну не можна. Замінити не можна. Я вже не кажу про те, що спектр боєприпасів, який притаманно артилерії, ну він колосальний. Є димові - дуже ефективна, до речі, класна штука, я працював певний час саме димовими, це дуже класна тєма. Можна задимити наш наступ, або відступ прикрити.
Катерина Супрун: Замаскувати.
Андрій Кобзар: Замаскувати, це буде дим, ти і ПТУР не наведеш, бо не побачиш і значно ускладнюєш [роботу] ФПВ, ну і так далі. Тобто навіть дим, наприклад. Освітлювальні снаряди, тобто підсвічуєш, наприклад, якісь вночі собі ділянки. Ну і крім того, до класично осколково-фугасного снаряду, або англійською мовою High Explosive, є прекрасні, нові і шикарні просто, можна сказати, підривники, які там такі штучки можуть робити.
Катерина Супрун: Програмування мається на увазі.
Андрій Кобзар: Програмування, тобто ти можеш - ну, в радянському були розрив на повітряних розривах, але це там дуже не так просто. А тут ти чисто виставляєш, що ти хочеш, щоб снаряд, або там низький - це 6 метрів, або 12 - ну ми 12 метрів, 12 метрів – це висота п'ятиповерхівки, щоб він підірвався на висоті 12 метрів над землею. Це просто фантастичній дає ефект. Я от не знаю, у вас нема пляшки? *пану Кобзарю дають пляшку «Моршинської»* Це у нас снаряд, він дуже подібний, оце наш підривник. І от це, наприклад, це у нас земля.
Катерина Супрун: Поверхня, ага.
Андрій Кобзар: Коли ми стріляємо звичайним, класичним, у нас є «О» - ну, його називають «откритий», або осколочний, тобто за замовчунням. Це, як тільки він летить, долітає, він тільки торкнувся з землі, чи нам гілки - підрив моментальний. Ти можеш поставити на «З», це називається «закритий» чи «замєдлєнний», тобто тобі там якесь бліндаж, тут внизу десь бліндаж, то він спочатку залітає в землю, там певну частину проходить під землею, і тоді вибухає.
Катерина Супрун: Щас, ще дамо гаджет один.
Андрій Кобзар: О, ну і там ще колпачки, якщо там стрільба йде під час дощу…
Катерина Супрун: Отака у нас є штука *крутить в руці колпачок*
Андрій Кобзар: Оце, до речі, і є колпачок, який накручують, коли треба стріляти під час дощу, бо буває дощ і град, може снаряд на осколковий, або на откритий кран, я це ключом переведу, він просто підірветься, ну, неконтрольовано, бо тому що град був - тому накривають отаким колпачком. Але, треба розуміти, от ми ставимо на осколкову дію, він падає, падає, падає, бабах. І оце дуже запам'ятаєте, от приблизно під таким кутом прилетить снаряд на позицію ворога. Якщо взяти отакий конус, отак от вперед конус, 85% уламків, летить от в цьому конусі. А тепер уявіть, він ударив, от буквально від звідти і оце, це полетіло в землю, абсолютно немає користі з того.
Катерина Супрун: В нікуди.
Андрій Кобзар: Оці полетіли вертикально вгору або там під кутом - теж, ну, майже… Якщо тут ходять, там, стоїть техніка, бігають піхотинці, то по ним полетить і вразить їх від 85%, дай Бог, щоб 25%. І, до речі, якщо вони будуть тут, то їх будуть бити от тільки уламки, які сюди паралельно підуть - нема тут нікого. Розумієте, наскільки неефективно використовується...
Катерина Супрун: Потенціал, скажімо так.
Андрій Кобзар: А всього лише навіть на старий снаряд осколково-фугасний або по системі НАТО HE - High Explosive - ставиться оцей програмований підривник, підрив буде на висоті 12 метрів на...
Катерина Супрун: І, відповідно, все полетить.
Андрій Кобзар: І це конус, він моментально, гарантовано вб'є всіх, хто там є, всі 85%, всі, підкреслюю, полетять от туди, куди треба. Жодна з них не полетить кудись там вгору, жодна не полетить десь просто... Вона якраз націлена туди, куди треба.
Катерина Супрун: Ну, і відповідно, чим вище, тим ширше буде розліт уламків?
Андрій Кобзар: Ні, бо вони дуже... Тому 12 метрів – це самий ідеальний підрив. З такого, на відміну від кулі або якісь дрібнокаліберних снарядів, уламки максимально, луска, на яку розлітається корпус снаряда - він в районі 3,5 грамма, отак от. Чим більше - буде швидше вона гальмуватися і втрачати свою убивчу і проникаючу силую Тому 12 – це ідеал, це можна побити навіть і танк, бо ти отакими лузками, ти поб'єш всі їхні антенни, прилади, все моментально. Я вже не кажу про малобронювану, легкобронювану [техніку], і я вже не кажу про солдат. Це однозначно, це дуже ефективна штука.
Катерина Супрун: Ви ці знання отримали ж в процесі? Як цей процес виглядав?
Андрій Кобзар: Мені цікаво, завжди була, ще там, до 2014 року я знав, що ми будемо воювати, по-любому. Я був членом УНА-УНСО, зараз, до речі, у 1996 році я у складі експедиційного загону УНА-УНСО 26-го красавіка, ми билися в Мінську, в білорусі. Я знав, що ми будемо до війни, строкову службу я служив у 1997-1998 роках, якраз в Дівичках, там учебка була, потім поїхав в Закарпаття. Там 128-ма дивізія тоді називалась, 820-тий механізований полк, в ньому був артилерійський дивізіон. І там, як-то кажуть, перший раз я познайомився з артилерією, закріпив на практиці, а потім 2014-тий, 2015-тий і так далі.
Катерина Супрун: Ви цікавитесь, розвиваєтесь і відповідно знаєте?
Андрій Кобзар: Крім того, ідально, просто ідеально для артилеріста, як ваша думка, з цивільних…
Катерина Супрун: Професій, хто це може бути?
Андрій Кобзар: Давайте я наберу 5, наприклад. Я не знаю там, ну скажімо, пекар, вчителька географії, наприклад, будівельник-інженер і, біатоаніст, який там розрядник, стріляє.
Катерина Супрун: Думаю, що вчителька географії.
Андрій Кобзар: І ще?
Катерина Супрун: І інженер, мабуть.
Андрій Кобзар: Так, оці дві. Ті, хто розуміє площину, розуміють всі виміри. І знаю, є у нас жінка, яка закінчила, саме, первісно, факультет географії, Бірюкова Оля. От я давно її знаю, слідкую. Артилеристка, вона з чоловіком артилеріст, ну, вона зараз вже звільнилася, но от вона саме завдяки тому, що вона географію вивчала. Це базіс. Все решта… І інженер-будівельник. І інженер-будівельник знає теодоліт, знає нівелір, знає топографічну основу. Він це все знає, все решта можна масштабувати. І все це. Оце саме класно.
Катерина Супрун: Ви в 2014-15 рік у вас гармата була «Мста-Б»?
Андрій Кобзар: Ну, в нашому підрозділі да, «Мста-Б».
Катерина Супрун: Потім Київщина, 222-й рік - це були «Піони»?
Андрій Кобзар: «Піони», да, в нашому підрозділі.
Катерина Супрун: Оцей перехід від «Мсти» до «Піона» - це треба якісь зусилля?
Андрій Кобзар: Дивістья, «Мста-Б» – це просто класична така гаубиця. От снаряд, от гільза з порохом. Ось тут… А, до речі, коли я був на строковій службі, у нас була 2С1 «Гвоздіка», САУ. То, в принципі, все за класикою. Єдина, що мав нюанси, наприклад, «Піон» - він має заряджання картузне. Не гільзове, а картузне. Тобто, от цей мішок із парусини, забитий порохом. Закидується снаряд, потім пороховий, так званий картуз, заряд. Потім закривається затвор і вставляється маленький, як гільза з порохом, піропатрон, який сам постріл активує. А все решта, плюс-мінус, таке саме.
Катерина Супрун: А от ваш досвід роботи з «Піоном», взагалі роль «Піона» у війні, якщо так можна, окреслити. Щоб ви сказали про цю гармату?
Андрій Кобзар: Обов'язково. Якщо маєш потужну артсистему, її треба використовувати. Звичайно, її розробляли ще в Радянському Союзі, і вона була навіть носій тактичної ядерної зброї. Тим не менше, вона дуже непогано показує результати.
Катерина Супрун: Тут на цих кадрах якраз «Піони» висуваються на Київщину, відбивати російський наступ. Вони в цій операції яку зіграли роль?
Андрій Кобзар: Саме оцей підрозділ – це перший дивізіон. Вони займали позицію в районі Чайки. І завдавали ураження по ворогу, який вже зайняв тоді і Бучу, і Гостоміль, і вже перетнув Житомирську трасу. Я з ними не воював. Я знаю, що вони там були. Я знаю, що вони стріляли, попадали.
Катерина Супрун: А ваш досвід застосування «Піону»?
Андрій Кобзар: Наш підрозділ, наша батарея вона зайняла - перша позиція була біля ТЕЦ-6. І наносили ураження. Це Мощун, переправи через річку Ірпінь. Потім передислокувалися ми під Броварами, район Дударків. Приблизно, переважно там, наносили ураження ворогам, які прийшли по Прилукській трасі, підійшли до Броварів. Потім ми передислокувалися в район Березань-Баришівка. І звідти ми наносили ураження на їхню логістику, їхню «кишку», витягнуту вздовж Прилукської траси. І наносили ураження - Басань, Биків, Нова Басань, Стара Басань, Великий Биків, в тому районі.
Катерина Супрун: А ця інформація про цілі, про наведення - безпілотники вже тоді застосовувалися для коригування?
Андрій Кобзар: Застосовувалися. Підтримували нам… На жаль, тоді Старлінків не було, але Київстар і всі наші сотові оператори робили максимально все для нас, щоб у нас був постійний стрім. Але чомусь получилося так, що в 43-й бригаді - це потужна бригада, особливої потужності - в них на момент вторгнення не було і в принципі… Було щось, вони розігнали і не поверталися - в них не було ДАР – дивізіону артилерійської розвідки, в них не було свого авіакрила, на секундочку. І все це ми працювали, ми напрацьовували контакти людей, які можуть нам давати стрім, по якому ми можемо стріляти. Це провал страшенний. Чим займався товарищ командір бригади на момент вторгнення, що навіть і не чухався за це?
Катерина Супрун: До речі, буквально в травні цього року новина була про те, що 43-я бригада отримала «Шарки» - безпілотники, відповідно, зрозуміло, для яких цілей - для коригування, власне, ударів артилерії.
Андрій Кобзар: Давайте так, перше створення і створення крила у нашому підрозділі – це моя дружина, вона волонтер. Самі перші «Валькірії» прийшли, вона побачила, що немає. Люди поїхали на навчання, вони навчилися і кажуть: «А де ж валькерії, або щось, на що нас навчали?». Тому розуміли, що треба максимально швидко, щоб в них було на чому літати. Тоді був збір і дружина зібрала на перший комплекс, потім на другий і так далі.
Катерина Супрун: А після Київщини?
Андрій Кобзар: Після Київщини наявна матчастина ушаталася під час оброни, бо інтенсив був колосальний. Ті повезли на ремонт, ми отримали з рембази нові гармати. І поїхали на Ізюмський напрямок, напрямок Ізюм-Барвінкове. Уже Ізюм втрачений був і рвалися вони до Барвінкового, а звідти хотіли взяти Слов'янськ. Це якраз під Барвінковим я в 2014-му році починав.
Катерина Супрун: Там відома історія про те, як ви написали на дошці…
Андрій Кобзар: Це в Слов'янську вже після звільнення.
Катерина Супрун: І знову обороняли Слов'янськ, виходить.
Андрій Кобзар: І Лиман, все те ж саме, плюс-мінус там, де я був в 2014-му році. Все по спіралі.
Катерина Супрун: Якщо на Київщині ви зазначили, що ви знищували якраз логістичну складову, то вже на Харківщині, на Ізюмщині, які мали цілі?
Андрій Кобзар: Ну не тільки, якщо там було: «Дивіться, два танчики». О, клас, бух-бух, прибили.
Катерина Супрун: Зрозуміло. А там помінялися цілі і характер того, як противник себе поводив?
Андрій Кобзар: Там не було чистої тонкої кишки. Фронтом валила просто орда. І з такою перевагою в артилерії, що все було страшне. Не те, що на одну нашу гармату три гармати - ні. На одну нашу гармату у них батарея, або дві батареї на одну [гармату]. А вже про кількість снарядів - то це взагалі не співставне. Там просто вал, артилерійський вал котиться і просто змітає. Тому ми тоді дуже сильно працювали по контрбатарейній. Тому піддавал нашим ураженням, їхні крупні штаби, тобто такі чіткі крупні угрупування, щоб вивести їхнє управління і вивести їх артилерію. Це в основному ми працювали.
Катерина Супрун: Я як раз хотіла запитати про контрбатарейну боротьбу. Як це виглядає?
Андрій Кобзар: Виглядає - з пілота побачили на полі, на обратному скаті, укопані аж по башню, що тільки стволи торчать, самохідні Мста-С. Попробуй виколупати цю САУ, яка закопана, і торчить тільки ствол. Це дуже непросто. Повірте, що треба півдня колупатися, щоб одну знищити, а одну пошкодити.
Катерина Супрун: Тобто і це задача підрозділу – розробити тактику, за якою знищується ця батарея?
Андрій Кобзар: Тактика, вона одна - попасти. Артилерія… Стріляти – це півсправи. Головне – попадати.
Катерина Супрун: Який секретний інгредієнт?
Андрій Кобзар: Враховувати максимально поправки під час стрільби, мати чіткий… От тоді вже були у нас Старлінки. Постійний в нас контакт був візуальний, і стрім. Ми бачили, куди попадаємо, як переносити, ну і таке інше, щоб пристрілятися і нормально наносити ворогу. Ми достатньо правильно працювали в плані скритності, міняли постійно свої позиції. Використовували, до речі, перший раз тоді РЕБ. І досить ми ефективно працювали, але наприклад, у сусідньому підрозділі, вирішив один великий командір покомандувати гарматою, вигнав і марінував майже 4 години на відкритій місцевості. Був розпакований «Орланом» і прилетіла туди реактивна касеточка, а потім ще і стволочка. І там поліг і машина «Піон», і хлопці. Залишився тоді мехвод і командир гармати. Покоцані залишилися. От до чого приводять отакі «Щас будєт стрім, пускай постоят». Так людинка вирішила покомандувати, будучи полковником, покомандувати особисто. Один полковник, один майор покомандували от людьми. Спалили просто «Піон» і людей. І мій товариш, з яким я воював ще в 2014-15 році, також він з нами прийшов в 43-тю – там хлопець загинув серед інших. От до чого нехтування і самодурство - «Нє, тут стоять!». Слава Богу, в моїй батареї, ми дуже так чітко це все робили. Переміщувалися заникані, заховані максимально. Якщо виїхали, нема стрільби, звернулися, заникалися і не одсвічуємо. Це дуже-дуже важливо. А там, де живемо – то максимально, знову ж таки, дружина там, вона покупувала ці тенти камуфльовані.
Катерина Супрун: Максимально все заховано має бути.
Андрій Кобзар: Просто сітка - вона не вирішує, бо буде дощ, у нас пару таких дощів було, щоб промокало всьо. А так в тебе є тент, все, що собрано, як-то кажуть, нєпосільним трудом, щоб зберегти - і вас не було видно, і нічого не розкидано. Максимально ми заховані, максимально дуже до цього ставилися, дуже сильно.
Катерина Супрун: Як ви потрапили в Німеччину на навчання? Це відбір був якийсь спеціальний?
Андрій Кобзар: Певний відбір був. Єдине, звичайно, було трошки нерозуміння, куди ми їдемо. Я підійшов там до командування і кажу, ну, йолки-палки, наприклад, от цей хлопчик, чого ви не берете його? Так а шо він? Він знає англійську. Так і що, що він знає англійську? Ооо, ви навіть не уявляєте, з чим ми? Та там будуть переводчики. Ооо, ви побачите, що там буде. Обов'язково його треба. Він англійський знає. У нього руки золоті. Він автомеханік. Це обов'язково такого треба брати. І я переконав, щоб треба б взяти, наприклад, бо він знає англійську. Ви навіть не розумієте, бо я все ж таки по цивільному фаху дещо, так, до виробництва всякого стикаюсь і був... І саме на виробництві, не просто там поїхати десь позєвать, а на виробництві скільки там всього залежить від комунікації і знання англійської. Так ми ж в Німеччину їдемо, нащо воно англійський? Ооо, говорю, воєни. Це, ну, ледве переконав. І взяли цього товариша. Взяли і дійсно – ого!
Катерина Супрун: Навчання на Panzerhaubitze 2000, скільки тривало?
Андрій Кобзар: Півтора місяці.
Катерина Супрун: Вам цього часу достатньо? Чи?
Андрій Кобзар: Звичайно, у нас… Ну, як ми знали, перед нами навчали - «Так, три тижні вам про все. І головне, давайте без вихідних, отак, і так, щоб, бажано, щоб сім ранку встали, а краще в шість. І лягали щоб в десять». Ну і, зрозуміло, що через десять днів люди вже отакі, масив інформації, нема навіть просто переварити. Самі німці сказали - ви займаєтеся хєрньой. Ну, вони нічого не усвоять, і їх там продовжували. Ну, це ж от теж отакі наші *стучить об стіл*. Вони чого-то думають, що як зібрати дев'ять жінок, то вони народять ребенка за місяць. Не доходить до них, щоб треба було, щоб дев'ять місяців і одна.
Катерина Супрун: Що це було за навчання? Це було, ну...
Андрій Кобзар: Капітальне навчання, в артилерії. Я закінчив артилерійську школу в місті Ідер-Оберштайн в 2022 році. Це, напевно, одна з кращих в Німеччині. Це потужний артилерійський комплекс саме навчальний.
Катерина Супрун: Тобто, в них є методики, в них є розуміння.
Андрій Кобзар: Імітатори, тренажери. Супер, капітально. І в нас був час. У нас там 5 годин - все. Ми вже поснідали, повечеряли і вже сидимо і переговорюємо, що ми і на вихідні дні придумали. Тобто, ну і був там просто дозвілля, щоб просто… Був масив інформації. Ти сідаєш - не те, що ти там їздив на «Жигулі» і пересів на «Мерседес». Ніфіга. Ти от раніше їздив на автомобілі, а завтра ти сідаєш в космічний корабль Дарта Вейдера. От ти заходиш, так «Опа!»
Катерина Супрун: Ну а це реально освоїти? В чому секрет? Це треба почати експлуатувати?
Андрій Кобзар: Знання англійської, або німецького, елементарні базиси комп'ютера, елементарні. І базові знання артилерії, щоб ти розумів. Артилерія, от чому, як він ділить повне коло на скільки поділок, як воно довертається, як воно наводиться, як прицілом, як доворотом. Елементарні такі. Чому снаряд, чому воно так от програмується, бо воно буде підрив на такій висоті. Що це дає, що це. Ну короче, елементарні базисиспро артилерії. І в принципі все можна.
Катерина Супрун: PZH 2000. Це дійсно гармата 3-го тисячоліття?
Андрій Кобзар: Так. Кращого нічого нема.
Андрій Кобзар: Чим це визначено? Всім. Абсолютно починаючи від бронювання. Воно «Панцер» називається не просто так. Вона на 10-12 тонн важча, чем будь-яка, підкреслюю, із однокласників. Оці 10-12 тонн – це захист екіпажу. Це по-перше. Бо екіпаж навчений довго і дорого навчати. І це золотий фонд. Плюс фантастично продумана сама концепція рознесення, пороха в ніші як у танка, у Леопарда чи у Абрамса, закриті за броньовими такими дверцятами, щоб якщо навіть щось прилетить, то буде вибух, вилетять спеціаотні панелі, а не постраждає екіпаж. А снаряди навпаки перенесені вперед. Всі вертикально, ніяк раком, боком, сіком. Я бачив, як це укладка в британській AS-90. Я лазив в Krab, я подивився. Це самодєлкі. Юннати якісь там, якийсь кружок в школі. От подивіться, як зробили німці, автоматичне заряджання. При тому, що якщо навіть робот - він називається «конь» - який хапає, піднімає, перекладає. Якщо цей «конь» вийшов з ладу - можна це все зробити і вручну. Одна з людин залазить всереду. Або сам сідає на «коня» і ногами відштовхується і крутить, ручками переводить вручну, виймає. Якщо там 3, 4 до 5 снарядів, можна маленька така «крокла», як така маленька тачечка для снаряду персональна. Тачечкой зняв, підняв, перекотив - рівненька підлога, перекотив отак по підлозі. Елементарно, 3-4-5 можна спокійно перекотити вручну і стріляти далі, якщо навіть щось затик. В тебе снаряди максимально внизу, в тебе снаряди закриті додатково і концепція сама передбачає, що конструкція самої САУ передбачено, що друговажливими всякими елементами вони закривають перше. Або, наприклад, щоб долетів струмінь кумулятивний від того ж «Ланцета», щоб він долетів до снаряда і здетонував його - йому треба спочатку пробити броню бортову, потім надгусеничну полку, потім попати в гусянку, потім в каток, потім в бокову стінку і тільки потім він долетить, що від нього залишилося, долетить до снаряда. Продумано ну просто вообщє. Залазив в той самий Krab, дивлюсь - пороха і снаряди прямо в башні біля броні. Тобто любе пробиття… І броня – дуж вона програє PZH. У «Панцер» основна броня - вона з усіх ракурсів, з усіх, вони зробили ось таку фішку, що вона повинна тримати 14,5 на 114 - це КПВТ-шний патрон, а в принципі його розробляли для Другої світової, були протитанкові рушниці ПТРД і ПТРС. Цей патрон на відстані 100 метрів пробиває 35 мм броні. Вони сказали, що в нас повинна бути краще, щоб вона тримала з усіх ракурсів. Потім подумали німці, а все ж таки зверху, як не парадоксально, більше буде кассетки кумулятивні. Вони не думали тоді, що будуть FPV зверху. І вони обвішали оцими блоками, спеціальні блоки зверху і трошки воно по бокам? з їжачком таким. Тож конструкцію не буду розказувати, не треба знати, кому, що не треба. Потім подумали, що і це малувато, а буде всередині вилітати лускі, так звана вторічка. І вони ще й всередині зробили пластини кевларові. О, оце тема.
Катерина Супрун: А «Арчер» ви вивчали, бачили? Що скажете? Кажуть, що тепер вона найкрутіша гармата?
Андрій Кобзар: Не думаю. Отут броня дуже важить. І вона важить саме тому, що от така вага. У «Арчері» броня похліпше буде. Єдине - і тут, і там, там захищений екіпаж. Тільки там дві людини в екіпажі, а тут п'ять. Ну, як ви вважаєте, краще, щоб екіпаж два був чи п'ять, чисто на вашу думку?
Катерина Супрун: Я думаю, що краще п'ять, тому що можуть дублювати один одного у різних випадках.
Андрій Кобзар: П'ять? Там ситуація постійна. Я вже не кажу, що тут 60 снарядів, а в «Арчері» 30. Бух-бух-бух відстріляли - ой, блін, треба грузити. Вп'ятером ми загрузимо 60. І один раз, і другий.
Катерина Супрун: А вдвох – це вже складніше.
Андрій Кобзар: А там вдвох. Виходять, щось трапилось з командиром, або з мехводом - поранений. Що з пораненою людиною зробить одна людина? Ні хєра, взагалі, ноль. От реально ноль. От тут, коли загинув мехвод, поранення – я. Було три хлопці, які за броньой, ніхто їх, машина не постраждала, броня. Вони вискочили і почали діяти. А дві – це ні про що, чесно. І броня. Там всього-навсього – це колісна САУ. А тут – броня на гусянкє, сарай, який їздить з усім нашим гамузом. Нас купа, з нами купа всього. Все з собою возимо, запас. Нас п'ять чоловік і ми раду собі дамо. Ну і навіть, даже, хорошо, дві людини. Щось пішло не так – там же ж необслуговувана башта. Там навіть не передбачено, щоб продовжувати. Заклинило - все, треба чекати сервісменів. А тут навіть щось у нас, щось трапилося, не змогли, намагалися продовжити, не змогли. Окей, продовжуємо, полуавтоматика. Полуавтоматика відмовила? Продовжуємо вручну. Аж до «зі штурка». Вішаємо шнурок і зі шнурка. От до самого. Будемо стріляти до самого. І не сильно, я вам скажу, у нас зменшиться швидкострільність.
Катерина Супрун: В середині. Тут якраз ілюстровано, як вона виглядає в середині, як процес в середині, місця багато.
Андрій Кобзар: Дуже мало Оце все літає. Дивіться, з якою швидкістю літає отут. От трошки він зазівається - він повинен, оці створки, він повинен отак от. Бо біля нього літає все. І затянуть, переломає руки і ноги. Дуже обережним треба бути.
Катерина Супрун: Бо насправді, коли демонструється відео, то порівняно, мовляв, з іншими гарматами, тут більше місця.
Андрій Кобзар: Нічого подібного. Значно більше у Крабі. У Краба немає оцього танцпола. Там величезний. Там екіпаж може лягти ось тут, всі 4 чоловіка, ось тут внизу. Там немає автоматики. Автоматика дуже примітивна. Там досилач всього лише. Все решта - вони все розтикано по всій башті. Всі повинні оці снаряди десь там на витягнутих руках десь виймати. Пороха, оце все. Зате дуже просторно.
Катерина Супрун: Ну ясно. Всьому є своя ціна. Тобто завжди чимось жертвуєш. Ви сказали про сервісменів, в яких треба чекати. Власне про інфраструктуру, яка навколо гармати будується, така екосистема. От новина - це січень 2023 року - отримали тягач. Спеціальний для того, щоб гармату, власне, обслуговувати. Що потрібно для того, щоб гармату якісно обслуговувати. Плюс навчання, яке ви проходили. Я так розумію, щоб обслуга теж...
Андрій Кобзар: Не подавати на переміщення Panzerhaubitze радянські оці головастікі МАЗи, які просто його не потягнуть. 62 тонни. Не потягнуть. Просто поломали. Вони ледь «Піон »тягли, в них все лопалося і вибивало. Якщо треба перемістити – це знали вже в 2022 - треба наймати сторонні організації, оці великі Мерседеси, MANи для важкої будівельної техніки, котрий розрахований, 80 тонн може везти. Коли прийшли OSHKOSHи - ну взагалі супер. Питання... Бо намагалися приїхати, приїхав якось «Панцер», офіцер там запанікував, ну давайте, да, лиш треба... Я йому - Ви в своєму умі, говорю, ми зараз просто зламаємо, що тут у нас...
Катерина Супрун: І треба буде два забирати.
Андрій Кобзар: «Та ну, треба...». Ні, говорю, ну просто поїдемо тоді, ресурс там нормальний, поїдемо просто своїм ходом, а от заїжджати на цю... Це просто... Ось зараз ми їх зламаємо, їх доб'ють, вони тут будуть стояти, бо їх треба кимось забрати.
Катерина Супрун: Ну ще третім.
Андрій Кобзар: І ще і спалять... Сонце сходить, їх побачать і спалять. Якщо люди не розуміють, що на 62 тони подавати ушатаний радянський трал, ну 50 – це потолок, який може... Ну сорі.
Катерина Супрун: Ну, що трал – зрозуміло. Сервіс самої гармати?..
Андрій Кобзар: Сервіс - паралельно з нами навчали сервісменів, механіків. Окрема була в них програма, інша. Вони купу всього - і потім зрозуміли все одно мало, вони поїхали і ще один [раз], і потім, і після цього іще їздили. Тобто вони їздили більше - механіки, і навчалися.
Катерина Супрун: Ну тому що їм треба прям знати максимально багато. Що обслуговували в Україні, для яких цілей відправляли закордон?
Андрій Кобзар: Я не можу це розголошувати.
Катерина Супрун: Окей, прийнято. Тоді, окрім техніки інженерної, яка потрібна для гармати, які ще потрібні засоби для обслуговування?
Андрій Кобзар: Засоби однозначно. Перше – це набори, ну сучасні набори, як гайковерти, шуруповерти, щоб кожна машина укомплектована була нормальним. Ну, зрозуміло, бензопилку, генератор свій, Старлінк, щоб твоя машина автономно працювала - розкинули Старлінк, зв'язок, всі працюють. Обов'язково треба мати якусь сервісну точку, на якій повинні бути пилосос. От у нас були Kärcher, були Dnipro-M, обов'язково. Максимально дбайливо ставитися до машини. І там просто розумієте - ти повинен бачити, що ти… Не те, що тут заходиш і бачиш срач. Ні, рєбята, от тут, що срач, він продовжує стріляти, це значить, треба шукати те, що в механізмах, там, контактні групи. От, в першу чергу, тут хрєн з ним, немає у нас часу, потім вимиємо, виїдемо випилососимо. Але вилизати, випилососити там саме важливе, що рухається, що замикає. Бо там цілісний комплекс, там мозги самої САУ, не знаю, скільки в нього, які снаряди в яких ячейках стоять. А якщо снаряди валялися в говні, в болоті, це все отак піднімалося, треба їх протирати, щоб вони не брудні були, щоб розставити їх вже готові. Не засирали оці всі посадочні місця в шахтах, так звані шахти. І це треба дійсно постійно працювати над тим.
Катерина Супрун: Постійно обслуговувати.
Андрій Кобзар: Ну, сорі. Та зрозуміло, будь-яку техніку треба обслуговувати. Я вам скажу, «Піони» ламаються аж бігом. Притому що там дєрєвяха-дєрєвяха. Чому ж там ломатися? Ломаються аж бігом. Ломається все. Єдине це, якщо в тебе все обслужено і працює, то в тебе потім… На машині в мене автоматика працювала до самого кінця. От поки вже вона розстріляла, вона на 20% перестріляла ресурс ствола і тільки повезли - от мене, до речі, списували з армії і якраз я бачив, як відправляли мою машину на заміну ствола. Вона вже перестріляла на 20%.
Катерина Супрун: На 20%. А який рейндж, на скільки розрахована гармата?
Андрій Кобзар: Вона дуже, якщо радянська «Мста-Б», «Мста-С» повним зарядом, в неї 3,5 тисячі ресурс повний. Німці підійшли трошки інше. Вони сказали, ну теж, в принципі, можна до цього і привести. В них 25 тисяч «модулів». Ресурс - 25 тисяч «модулів». Модульний пороховий заряд складається із 6-ти цих модулів. Оскільки емпірічно ми і на 4-му стріляли, і на 6-му, а в основному на 5-му, то ми получаємося те ж саме. 25 поділити на 5 - от 5 тисяч. От приблизно так воно і є. 5 тисяч, тобто 5 тисяч порівняно до 3,5 тисячі.
Катерина Супрун: І плюс ще 20% більше.
Андрій Кобзар: А ми перестріляли і ще. І тим не менше влучали. Попадали, наносили. Розуміли вже, де воно там щось не добиває трошки, але стріляли, стріляли, стріляли.
Катерина Супрун: А далі міняють саму гармату?
Андрій Кобзар: Да, потім треба міняти ствол.
Катерина Супрун: Міняють ствол і відповідно - ну це складна процедура, не складна процедура?
Андрій Кобзар: Так. Тому що це дуже прецизіонна машина і юстірування, при заміні ствола, юстірування дуже складне, і його повинні робити фахівці.
Катерина Супрун: Ну і це робиться на заводі, я так розумію.
Андрій Кобзар: Це десь робиться.
Катерина Супрун: Ну, тут неважливо де, я маю на увазі, прям в професійному.
Андрій Кобзар: При тому, що автоматика працювала до самого… От в мене виходила, в мене була там машина, як отримав, вони вже були з інших рук, і там деякі були нюанси, вона вибрикувалась, вибрикувалась, і мозгі нам трошки… Поступово вона просушилася, висохла, і все краще, і краще, і потім ми вже просто підтримували в належному стані, і валіла вона прекрасно.
Катерина Супрун: Іноді, коли дивишся репортажі про артилерістів з різними системами, вони кажуть, вона настільки автоматична, нічого не треба - просто достатньо розгорнути, отримати цілевказання і бити.
Андрій Кобзар: Нічого подібного.
Катерина Супрун: От я якраз хотіла, щоб ви спростували це.
Андрій Кобзар: Ну, по-перше, треба тобі привязатися, потому що і от GPS іноді дає - а іноді і дуже суттєво - від фактичної твоєї точки стояння капітальну розбіжність іноді. Тому треба зробити коректури, відкоригувати самі координати свої. Друге, обов'язково, дуже нехтують з цим, особливо стріляючі офіцери наші, вони дуже це не люблять зрозуміти те, що доносили німці. І німці це дуже: не просто так там є балістичний радар, який міріє швидкість кожного пострілу, статистику. І не нехтуйте метеоданими, обрізаними якимось. Працюйте з метео, комп'ютер сходить з розуму, коли йому некоректно вносять метео, коли нехтують балістичним радаром. Кожен постріл, стріляйте, максимально стріляйте одним порохом, максимально однією партією, максимально стріляйте снарядом маловаговим вагою, а і максимально стріляйте - ось у вас поміряли, якої температури у вас параха, оцим. Якщо у вас активнореактивний, тобто так званий base-bleed - міряйте і температуру оцього - це снаряд, який стріляє до 40, майже 40 кілометрі - міряйте і снаряда температуру, скільки там, бо там буде нижче, це ж саме, попкою стоїть на самому підлозі, самий низ, там буде саме холодна температура - все це, оці всі параметри в комп'ютері, всі важливі. І тому там просто отак от кудись там, там нажав, стрільнув - ні, ребята, там все по науке. Якщо ти робиш правильно, підбираєш - то дуже точно.
Катерина Супрун: Крім того, є цікавинка, це, власне, снаряди SMArt ви використовували?
Андрій Кобзар: Так, дуже класні, і самі… Скажімо так, ми, моя машина - тоді на нас випробовували, бо, скажімо так, суміжники, вони - я не можу сказати, вони дуже багато оцих SMArt-ів змарнували, не зрозуміли, як ними стріляти, чому воно, де бачити, як вони летять, вони так і не зрозуміли, вони багато змарнували.
Катерина Супрун: Так, а в чому фішка? Розкажете?
Андрій Кобзар: Я не хочу, бо це, скажімо так, їх так чи інакше побагать. Ми зрозуміли механізм, як стріляти, ми зрозуміли, які параметри, метео, які саме з оцих навіть спектра, які самі метеоданні найбільше впливають на попадання.
Катерина Супрун: Оптимальні будуть.
Андрій Кобзар: Оптимальні, так. Що, в яких краще взагалі не стріляти, бо ти нічого не буде толком, ти втратиш. І, звісно, і це просто взагалі першою строкою - треба толкових пілотів. Як тільки ми перемістилися в іншу місцевість, де є дуже класний навчений пілот, чи група пілотів, на жаль, я навіть не згадаю, як їх позивні… В принципі, моя задача стріляти - але дуже чіткий був… Це не з нашої бригади, з іншої був, суміжники - але там дуже класні були пілоти. І як тільки ми почали працювати з ними, результат був просто фантастичний.
Катерина Супрун: Які цілі?
Андрій Кобзар: Цілі - танки, САУ, отакі. І прицепуха, до речі, і прицепуха.
Катерина Супрун: Просто цікаво, як ви розумієте, що саме цей боєприпас треба застосувати для оцієї цілі? Тобто це якийсь набір факторів, який співпадає? Я не знаю, чи ви можете розповісти?
Андрій Кобзар: На той момент просто вирішили взяти одну машину і попробувати. От в мене були і звичайні снаряди, якщо треба буде постріляти, ну максимальний був упор тоді - давайте зрозуміємо, і як ми використовуємо SMArt-и. І ми знайшли місце, де дуже безпечно почував себе ворог, він розумів, що не може нас нормально ефективно вразити, і вони не сильно там никалися, а ми навпаки приїхали з SMArt-ами, і ми почали колошматіть, і колошматили їх дуже класно. Були два поспіль дня екіпаж вразив 5 танків з детонацією впродовж однієї сесії.
Катерина Супрун: Серйозно?
Андрій Кобзар: Да. Вилітають, бабах, бабах, тобто летить один снаряд, бабах один танк, бабах другий. Це красота. Певну частину SMArtів ми… Порядка менше 30… Ні, трошки більше 30 снарядів, щоб ми зрозуміли механіку. Бо німці нам теж, в принципі - аде німці сильно там SMArt-ами стріляли? В Афганістані? Ну в Афганістані стріляли, ну що там, караван ішаков там, с опіумом і с драпом, і де там, ну що, будуть по ішакам стріляти SMArt-ами? Ні. SMArt-ами вони стріляли у себе.
Катерина Супрун: На навчаннях?
Андрій Кобзар: На навчаннях. На маленькому, знйомому впоперек і вздовж своєму полігоні, з купою позиціонування свого, із супутниками, з усім. Все там, що тільки можна. Ну, власне, і все. А коли тобі стріляти, коли в тебе певні сумніви стосовно метео, коли купа факторів та сама, і ти все одно, і ти вражаєш, починаєш валити і класно валити. От ми тоді, за 30 чимось снарядів, ми розуміли, як, що ми на правильному шляху.
Катерина Супрун: Ну, 30 чимось снарядів, щоб зрозуміти - це небагато.
Андрій Кобзар: Це чисто можна сказати, що змарнували, а можна сказати – просто ми зрозуміли, як стріляти і правильно.
Катерина Супрун: Це абсолютно нормально звучить, тому що не може ж все спрацювати там, з першого разу, треба вчитись.
Андрій Кобзар: А деякі валили в 10 раз більше - і ефекту ноль. І навіть не намагалися зрозуміти. І такі бували факти.
Катерина Супрун: Ну, тому він і SMArt, треба його зрозуміти, очевидно, виходить для того, щоб ефективно застосовувати. Стосовно «Екскалібурів» і VULCANO?
Андрій Кобзар: VULCANO у нас були, VULCANO жодного разу я не стріляв. VULCANO - це аналог. Знаю, з розмов, він дуже лагає, коли почали міняти оцей спуфінг GPS. Його треба наводити лазером. Як і Краснополь. По GPS воно не працює. Воно працювало, поки супротивник зрозумів, що...
Катерина Супрун: Як можна хакнути.
Андрій Кобзар: У свій час і лазерне підсвічування - це теж не панацея. Отут, до речі, SMArt - він прекрасний, його не обманути. З пантелику не зіб'єш. Він чітко показав. Проти нього немає протидії. Нема.
Катерина Супрун: По вашому досвіду, як ударні дрони російські, «Ланцети» зокрема, змінили знову ж таки екосистему навколо САУ?
Андрій Кобзар: Та не то, щоб екосистему. Просто треба розуміти, що є таке «Ланцет», як він діє і як відповідно, що можна робити, щоб протидіяти. Я тепер впевнений, зараз ви побачили, що таке «Ланцети», що тепер от на мій погляд, на мій конкретно, оці всі варіанти CAESAR, «Богдана», тобто там, де екіпаж працює незахищений - оце смертники, якщо вони будуть продовжувати. От зато він класно на колесах, він їздить, виїжджає. Хлопці, подивіться, коли йде стрільба, де екіпаж? Екіпаж стає біля гармати. Прилітає «Ланцет» і б'є ще уламками хлопців, які тут… Або завалюють туда кассетку. І знову ж таки, моє переконання однозначне. Зараз треба дві - це буксируєма арта, ті ж «Три топора», FH-70. Це буксируємо, дешево відповідно. Дуже ремонтопригодне, неубіваємоє. Вкопується максимально в капонір. Робиться домик капітальніший. Рядом капітальніше сховище для екіпажа, для обслуги. І воно буде працювати і жити. Варіанти «Вискочили на поле, постріляли» - там рой, просто рой зверху. «А ми зато на колесах швидко їздимо». PZH теж їздить, тільки в PZH броня. І вона, слава Богу, виносить з-під обстрілів. Тут отакі, як PZH треба, дуже заброньовані. Знову ж таки, позицію капітальну. І міняти, і не стояти місяцями. Рано чи пізно розпакують, і туди ще і КАБом бахнуть. Тобто треба рандомні деякі позиції, між якими переміщатись. І бажано, знову ж таки, все, завжди, просто все кидали на екіпаж. «Ви ще собі і побудуйте» - ти вже перевантажив за цей день «кабанів» не стоїш. Тобі пожрать, тобі посрать нема коли. «А ви ще збудуйте». Тобто, якісь копачі повинні бути. Спеціальні копачі, яких придають. А ми щоб могли маневрувати. Отак екіпаж перегружений, просто капітально. І щоб він собі рив, і постійно нові і нові на ривав.
Катерина Супрун: Ну це ж кожна зміна позиції, це заново все робота.
Андрій Кобзар: Тобто, це симбіоз, треба мати собі підрозділ. В іншому, я бачив, в бригаді іншій, ми приїжджаємо - так, вам підготовили вашу хатку. Ми приїжджаємо - ну ніфігасє, все тут, а у них спеціальний підрозділ є, він копає ось цю хатку. «Ну там, може, подивитесь, може, там ще тих самих сіточок». Да, я побачу з пацанами, ну ніфіга собі, оце класно. А ми - ну ми мали з собою драбину велику. В принципі, ніхто ж не додумав, «ви зробіть, будь ласка, собі, значить, ви зробіть якусь хатку». Ну ви розумієте, що довжина 11,5 метрів, висота 3,75 і шириною 3 з гаком. І ви оце, і треба ж зробити ще, щоб метр, принаймні метр, то і більше від нього. «Ну ви як-то там полазьте, як мавпи». Ніхто не подумав, що для машини штатна повинна бути драбина, отака, як знаєте, стрємянка, яка ще видвигається. Отлічна тема. Ну ми купили собі… Крайній раз в нас, щоб зробити капітальну отаку схованку, обтягану рабіцей, ми почали в 16.30 - в 21.30 перші вже сутінки падали, це як раз у нас...
Катерина Супрун: П'ять годин.
Андрій Кобзар: За п'ять годин, шикарно ми зробили.
Катерина Супрун: Ну це вже маючи, відповідно, досвід...
Андрій Кобзар: Замасковано, тобто зробили з рабіцою, з маскуванням, всім, всім, всім, і таким нормальним капітальним простором, щоб заїжджати, щоб… Чим більше ти зробиш, по-перше, великі стовбури, максимально нарубити оці. А потім, я вже бачу, зробили зборні конструкції - взагалі ідеально. А ми мудохалися, постійно ми будували собі оці хатки, постійно.
Катерина Супрун: Тобто це залежить від того, як організована робота підрозділу, в першу чергу.
Андрій Кобзар: Екіпажу дуже, він дуже занятий, чесно, він постійно, він спати там - це взагалі таке ефемерне. Ти постійно до бою, ти постійно до бою, а ти повинен ще це, це дуже розділяти, оці штуки. Багато хто плює, «та ну його нахєр». Оце «та ну його нахєр» – тоді спалять. Обов'язково треба отаку.. З'їзди-заїзди, якщо є можливість стріляти, не виїжджати, скажімо, з посадки там чи з ліса на поле, не робити оця виїзди. Обирайте собі основний напрямок, куди ви будете стріляти, щоб ви просто висунулись, там прим'яли кусти, малорослий такий прилісок, постріляли і заїхали, у вас не буде оцього виїзду.
Катерина Супрун: Вас не побачать згори, відповідно.
Андрій Кобзар: Ніяких срачєй, не розводьте срачєй, робіть свою... Тут у вас машинка з хаткою, тут у вас, скажімо так, ви живете отут, максимальне маскування. І чим більше… В принципі, навіть не треба для «Ланцета», щоб там аж дуже такі стовбури були, там по 5 метрів діаметри, ніфіга. Достатньо, як так кажуть, в руку, якщо вже будуть гілки розміром в руку - він зроблений з говна і палок, по большому розумінню. Оскільки уламки бачив, от, «Ланцета». Він летить зі швидкістю 160-180 км. Ну, уявіть, що на скорості 160 км машина залізна вдариться об стовб. Це залізна машина, залізна, вона стовб отак обійме. А ці штуки - воно трощить його моментально, навіть пілот буде вже не заводитись. Подивіться оці всі роліки ворожі - вони б'ють тих, хто стоїть або прямо от на чистому п'ятачку, чи заїхав там, морду засунув чи жопу в ліс, а все інше… Ні, шановні, треба, значить, трошки попропилювати заїзд, і там не просто прямий, а з евольвентой. Треба, ви знаєте, попрактикуйтеся, от, вночі, наприклад, заїжджати, наприклад, задом, по евольвенті. Оце командир вилазить в башню і командує мехводу, як їхати в темряві без фонарів. І при цьому, коли там все треба абсолютно лево-направо, коли тобі вліво, ти повинен казати вправо. Коли вправо, ти кажеш… Якщо ти цим, як то кажуть, овладієш, тоді все. Потім ти вже зрозумієш, що виїжджати, щоб постріляти, виїжджати із лісу - то треба виїжджати не передом, а задом. Бо поки ти виїжджаєш і перше стріляєш, все нормально, можна ти будеш в люкє торчать, все нормально. Саме головне - швиденько тікати після того. От тікати, в тебе ж башня, ти можеш розвернутися, куди хочеш. А от тікати треба вже нормально, на задраєнному, і щоб бачив саму просіку, бачив сам мехвод. Це все придумки, але воно якось так… Дуже люди люблять лінуватись, чесно скажу. Та ну нафіг, та ну тут, так якось так.
Катерина Супрун: Як і в житті.
Андрій Кобзар: Так.
Катерина Супрун: Ви згадали про «Богдану», яка ваша думка про українську САУ?
Андрій Кобзар: Пєчаль-бєда.
Катерина Супрун: Чому?
Андрій Кобзар: Тому що це, м'яко кажучи, вона недороблена і до дієвої, скажімо так, САУ… Ой, це просто немає про що казати. Це така поробка. За нєімєнієм… Як казали, в цій п'ятиповерхівці в під'їзді не жила ні одна красива жінка, тому проституткою бабці називали двірника. Ну от таке. Ну коли при заряжанні заряжають снаряд втрьох на витягнутих руках - ну про що ми кажемо? Це печаль, це…
Катерина Супрун: Є ще фотки з табуреточкою.
Андрій Кобзар: З табуреточкою. Ну оце все. Жодного відео немає, покажіть, як же у вас досилатель працює, щоб не нарізки по 5 секунд, а щоб видно. І знову ж таки, нещодавно стріляють, стріляють з дороги, з «Богдани» - і тут же прилітає. Поряд оці пірамідки - це я розумію, десь в Харківській області. Прямо з дороги, мощно, моментально прилітає, всі люди стоять біля. І «Цезаря» також це стосується. То що у «Богдани» і у «Цезаря» броньована кабіна - це супер. Це прекрасно, хлопці. Тільки коли працюють - вони стоять прямо біля гармати. Тому я чесно, зараз… Я раніше думав за колісну, коли зміни отакі в бойовому застосуванні, в тому числі дронів, в тому числі «Ланцетів». Сорі, ребята, переходимо - або хатки капітальні.
Катерина Супрун: Або міняємо тактику, або переходимо на інше.
Андрій Кобзар: Принаймні я прекрасно знаю, що «Панцер» себе показав, статистика красномовно каже. Нещодавно наш екіпаж трьома «Ланцетами», послідовано трьома. Машина на ходу, хлопці живі.
Катерина Супрун: Найголовніше. Ваш топ САУ особистий, є у вас?
Андрій Кобзар: Panzerhaubitze Zweitausend.
Катерина Супрун: Все?
Андрій Кобзар: Більше я нічого не бачив. Я не бачив кращого. Поки що… Вона найбільш складна, найбільш важка. Завдяки цьому ми живі, насправді. Коли у екіпажа, в мене метрів 12-13, прямо перед мною 152. Прямо отак. Бум-бум-бум – всьо. У екіпажа сусіднього нашого прямо 5 метрів - об гілку підірвався 152. Прямо над баштою. Всі живі. Машина. Все нормально. Це про що каже? Машина виживає сама…
Катерина Супрун: І виживає екіпаж, найголовніше. Дякую. Було цікаво. Дякую за цю розмову.
