«Юнайтед» програв битву, але не війну.
Якщо команда Аморіма досі не вміє зламувати автобуси, то команда Артети так і не навчилась грати на контратаках. Зараз трішки розберу головний матч першого туру АПЛ.
Як «Юнайтед» зламав вихід «Арсеналу» з-під пресингу
Аморім, знаючи проблеми Артети зі швидкими вертикалями, доволі успішно адаптував високий персональний пресинг проти «Арсеналу».
«Арсенал» не міг вийти з-під нього ані коротко — намагаючись комбінувати на своїй половині, ані довго — закидаючи на Дьокереша. Як показав цей матч, Віктор не здатен стабільно вигравати єдиноборства проти Де Лігта: 5/6 програних у повітрі (17% успішності) та 5/7 на землі (29%).
Не знаю як вам, але для мене це не стало несподіванкою: ще у детальному огляді Дьокереша я писав, що у дуелях з атлетичними центрбеками на кшталт Де Лігта він різко втрачає ефективність. А таких Де Лігтів у кожній команді АПЛ як мінімум декілька.
А нідерландець? Він був справді чудовим. Але й опонент у нього був відповідний — прямолінійний, агресивний, скажімо так, «зрозумілий». У результаті саме Дьокереш підсвітив сильні сторони Маттейса — а не навпаки.
Зрештою, Арсенал не мав якісних виходів ані короткими, ані довгими передачами. Проти такого персонального пресингу вони виглядали просто безпорадно.
Контратаки «Арсеналу»: біг є, загрози нема
Мікелю Артеті потрібно кардинально переглянути підхід його команди до швидких переходів в атаку. Минулого сезону цей компонент вартував лондонцям чемпіонства, але поки не здається, що Мікель виконав «домашню роботу», яку йому задали на літо.
Основна проблема — атакувальні гравці (Сака, Мартінеллі, Дьокереш) стартують із занадто глибоких позицій. Коли «Арсенал» відбирає м’яч, їм потрібно долати велику дистанцію, залишаючись компактними для комбінацій між собою.
У результаті супернику легше встигнути повернутись, а самі гравці витрачають більше енергії: чим більше спринтів на піковій швидкості, тим важче якісно завершити атаку. Це проста фізіологія.
Для контрасту подивіться на Мбемо у цьому ж матчі: він займав вищі позиції й одразу вибігав у виходи 1-в-1 чи 2-в-1. Саме так створюється реальна загроза у швидких переходах.
Статистика лише підкреслює цю різницю: у Мбемо — 10 прогресивних проходів з м’ячем (progressive carries), у Куньї — 6. Найкращий у «Арсеналу» — Едеґор із 5. І стільки ж на трьох видала вся атакувальна лінія: Сака, Мартінеллі та Дьокереш.
Компактність контратакувальної моделі підкреслюється і прогресивними передачами — у всієї трійки атаки «Арсеналу» на трьох вийшла лише одна така передача за весь матч.
До вашої уваги всі швидкі вертикальні атаки «Арсеналу» з цього матчу — висновки можете зробити самі.
Чому пресинг Артети виглядав беззубим
«Юнайтед» спокійно будував атаки проти високого блоку «Арсеналу», бо цей пресинг був, відверто кажучи, посереднім. Команда Артети виглядала пасивною, без чіткого фокусу та підготовки до патернів «Юнайтед». Як результат — залишалось багато відкритих ліній передач, і «Юнайтед» отримував саме ті умови, яких прагнув: ініціював тиск, а потім спокійно грав через розтягнуті зони.
«Арсенал» ніби й піднімався високо, особливо в першому таймі, але виглядав неготовим: не було ні синхронізації, ні агресії. І тут ще один момент — Дьокереш. Він поки що не влився ні тактично, ні фізично у вимоги АПЛ: не створював необхідного тиску у першій лінії пресингу та не закривав траєкторії для «Юнайтед». Це робило пресинг «Арсеналу» ще більш вразливим.
Експеримент з Де Лігтом: напівміра з інверсією
У цьому матчі Аморім трохи змінив функцію ЦЦЗ (Де Лігта): при інверсії в опорну зону він більше не був лише «приманкою» для суперника, а отримав свій пасовий патерн — приймає м’яч і в 1–2 дотики віддає на широких ЦЗ.
Проблема в тому, що на цьому все й зупинялось. Де Лігт після пасу залишався статичним, замість того щоб рухнути у вільну зону й створити нову опцію. У сучасному футболі це базова практика: після відскоку гравець одразу робить крок уперед, щоб або сам просунути м’яч, або хоча б розтягнути суперника. Так працюють інвертовані фулбеки в «Сіті» чи «Челсі» — віддав, відкрився, створив нову лінію.
Як це виглядає у «Штутгарті» на прикладі Анджело Штіллера. Тут ключове не те, що він півзахисник, а сам принцип: після відскоку йде рух уперед, який запускає прогресію. Я не прошу від Де Лігта якісної гри як півзахисник — я прошу тактичної проактивності.
Аморім показав лише половину ідеї. Без руху після передачі цей патерн не дає прогресії — м’яч повертається туди ж, а команда стає передбачуваною проти якіснішого пресингу.
Багато атак, мало гідних моментів
Юнайтед» цього туру виконав найбільше ударів після швидких вертикальних атак (4) серед усіх команд АПЛ — це рекорд команди Аморіма з моменту його приходу. Тому не дивно, що у другому таймі Арсенал сів значно нижче, віддав м’яч і сконцентрувався на перекритті зон для ривків Куньї, Мбемо та пізніше Шешка.
Але попри кількість атак, їхня якість лишалася низькою. Загалом команда завдала 22 удари з сумарним xG 1.59, але середній показник з удару склав лише 0.07. Жодної по-справжньому великої нагоди (big chance) «Юнайтед» так і не створив.
І тут ситуація виглядає навіть комічно: клуб купив одразу трьох нових форвардів, щоб нарешті почати забивати більше (у цій ситуації просто хочеться процитувати класика: «Ну що, синку, допомогли тобі три нових нападники?»), але Арсенал залишив «Олд Траффорд» із сухими воротами.
Так, гравці ще не адаптувались, а Шешко провів лише 31 хвилину, але цей матч вкотре підсвітив справжню хронічну проблему «Юнайтед» — відсутність якісного опорника. У складі повно «вісімок», але немає жодної справжньої «шістки», якщо не брати до уваги старого Каземіро, який вже просто не витягує інтенсивність і швидкість АПЛ.
Амад проти Мбемо
Так, саме проти. Бо на правому фланзі в «Юнайтед» ми бачимо не взаємодію, а конкуренцію за ті ж самі зони. І проблема навіть не в комунікації чи часу на адаптацію — вона глибша. Обидва гравці лівоногі, обидва шукають зміщення всередину й рідко роблять рух в обхід. У результаті замість того, щоб створювати ширину й динаміку, вони часто опиняються поруч і дублюють один одного.
І навіть якщо з часом ця пара краще «відчує» одне одного, межа їхньої синергії буде доволі низькою. Важко переламати сформовані інстинкти та звички. У кращому випадку ми отримаємо «прийнятну» взаємодію, але ніколи — ефективну пару, яка вирішуватиме матчі на найвищому рівні.
Це найбільша трагедія для фанатів «Юнайтед»: кошти, витрачені на Мбемо, можна було інвестувати у критичніші зони. Замість цього клуб отримав гравця, який не лише не дає команді кардинально нових можливостей, а й фактично блокує розвиток Амада. У нього відбирають хвилини й можливість вийти на наступний рівень — а саме він має потенціал вирости у вінгера світового класу.
Кунья — найяскравіший на полі
Кунья був найкращим гравцем цього матчу — не лише в складі «Юнайтед». Якщо Мбемо — це стабільність, ефективність і лінійність, то Кунья — чиста магія у поєднанні з елітними атлетичними якостями. Чи витримає він такий рівень протягом усього сезону — питання відкрите, але саме зараз його вплив і форма виглядають без перебільшення елітно.
Підсумок
У висновку, Артета програв перший тайм, а в другому свідомо віддав м’яч і зосередився на утриманні рахунку. По суті, гра «Арсеналу» була слабкою, проте три очки вони забрали. Мікелю є куди рости, але ще більше — Рубену. Тенденція «Юнайтед» не може не радувати: помітний прогрес як в ідеях португальця, так і у фізичній формі гравців. Фанатам «Юнайтед» хочеться сказати: «trust the process», головне, щоб не вийшло як у «Філадельфії» з НБА — де процес став нескінченним, а результат так і не настав.
Мій телеграм — https://t.me/UkrFutAnaliz
Англомовний твіттер — https://x.com/UkrFutAnaliz
