У першій частині я детально розібрав увесь спектр завершення атак у виконанні Віктора Дьокереша. Але жоден топ-нападник не зводиться лише до того скільки і як саме він забиває.
У цій другій частині — найважливіша робота: повноцінний зріз усіх інших атрибутів Віктора. Від плеймейкінгу, дриблінгу та просувань з м’ячем — до його ролі на полі, впливу на гру без м’яча, фізичної боротьби, гри у повітрі, стабільності у матчах проти сильних суперників, лідерських якостей,
інтенсивності, роботи в обороні та доступності до гри.
Це не просто деталі — це фундамент, який визначає, яким насправді є Дьокереш як форвард, і в яких умовах він покаже максимум.
Плеймейкінг
Передачі Віктора Дьокереша: справжній вплив чи лише статистична ілюзія? Зануримось у цифри, і не тільки!
У шведа високий обсяг просуваючих пасів — 2.18 (81-й перцентиль), однак середня дистанція цих передач невелика — 36.21 ярда (57-й перцентиль). Тобто здебільшого він просуває м’яч переважно короткими чи середніми передачами — а не вертикальними розрізними.
Тепер передачі у штрафний майданчик суперника — 1.00 (93 перцентиль) та у фінальну третину — 0.58 (20-й перцентиль). Одне з іншим виглядає контроверсійно, але все логічно: Дьокереш взагалі не той форвард, через якого будують позиційні атаки.
Він не «link-up» і не «target man» — його роль інша. Віктор побіжить, відкриється, прийме і спробує пробити або віддати у штрафну. Іншого не дано.
Проте є й дещо цікаве: Віктор 2-й за кількістю передач під удар і 7-й за xAG (оцінює якість створених гольових моментів після пасів), навіть Антуан Грізманн провалився нижче Віктора, хоча був у шаленому відриві від усіх на минулих графіках.
Тому для об'єктивної інтерпретації потрібно брати дані лише з Чемпіонату Португалії та порівнювати шведа не лише з форвардами, а з усіма позиціями.
І в цьому контексті бачимо аномалію — Віктор 7-й і за пасами під удар і за xAG, і я наголошую, це порівняння з гравцями всіх позицій.
Але тут треба враховувати типовий для Прімейри феномен: майже весь топ-графіка складають гравці великої португальської четвірки — Спортинга, Порту, Бенфіки та Браги. Їхня перевага в контролі м’яча, об’ємі атак і загальній якості гри настільки велика, що вони стабільно витягують своїх гравців у статистичний космос.
Тепер моя суб’єктивщина — ідейно Віктор непогано бачить поле: часто розуміє, куди і як саме треба віддати. Як для форварда — добрий рівень. Але техніка нерідко підводить. Він придумує передачі, які просто не здатен виконати: бачить складні кути, ідеї на хід або у вузький коридор, але технічно не витягує їх. Тобто проблема не в розумінні, а у втіленні.
Тож, коли все ж виходить, чи дійсно ці передачі якісні та чи їх багато? Щоб це перевірити, я вирізав усі складніші за банальні короткі паси Віктора з 4-х матчів у Лізі чемпіонів — проти «Арсеналу», «Лілля», «Ман Сіті» та «Штурму»:
І попри те, що детальних пасових даних з єврокубків немає, «на око» видно — серед форвардів на рівні ЛЧ це у кращому випадку посередній плеймейкінг.
Отже, хоч багато хто називає Дьокереша універсальним нападником, в плані передач у мене великі сумніви.
Дриблінг
Як виглядає дриблінг Дьокереша насправді — і чи відповідає він очікуванням?
На перший погляд — вражає. Віктор поєднує велику кількість успішних обіграшів — 1.93 (95-й перцентиль) з високим відсотком успішності — 47.6% (91-й перцентиль). Статистично на рівні шведа тільки Уго Екітіке, і ще вище Мбаппе.
Звучить занадто добре? Так і є.
Реальну картину показують матчі Ліги чемпіонів:
Кількість успішних обіграшів — 1.19 (71-й перцентиль), успішність обіграшів — 30.8% (27-й перцентиль)
І для об'єктивності дані з ЛЄ сезону 2023/24:
Кількість успішних обіграшів — 1.30 (74-й перцентиль), успішність обіграшів — 29% (36-й перцентиль).
Та Ліги Португалії сезону 2023/24:
Кількість успішних обіграшів — 2.10 (95-й перцентиль), успішність обіграшів — 46.3% (65-й перцентиль).
У єврокубках — стабільна просадка. І саме ці цифри більше схожі на правду.
Тепер до аномалії Ліги Португалії: я знову відфільтрував взагалі всіх гравців ліги, і знову Віктор у топі — 7-й за кількістю обіграшів та 6-й за кількістю успішних. Причина все та сама — тотальна домінація топ-4 клубів над усіма іншими.
Статистика це добре, але вона майже ніколи не відображає суть. Я вирізав всі спроби дриблінгу Віктора з його 4-х матчів в ЛЧ (проти «Арсеналу», «Лілля», «Ман Сіті» та «Штурму»), або те, що хоч якось можна назвати дриблінгом.
Знову ж, суб'єктивно — Віктор покладається не на техніку, а на атлетизм. Його дриблінг — це швидкість, вибуховий ривок, спритність, гарна реакція та правильний таймінг. Ніяких фінтів, обманних рухів чи мікродриблінгу — нічого.
Дриблінг Віктора виглядає як: просто прокинув м’яч повз суперника і побіг за ним. Такий стиль мені нагадав, як ми дітьми грали у футбол. Це не добре, і не погано, просто дає розуміння чого очікувати від шведа.
І так, це взагалі не риси універсального форварда, чому таким рахують Віктора, велика для мене загадка.
Просування з м'ячем
Статистично виглядає ефектно — але що стоїть за просуваннями Дьокереша: реальний вплив чи ефект «португальської аномалії»?
Фантастичні показники прогресивного просування м'яча: 4.27 (99-й перцентиль) та дистанції цих просувань: 91.77 (99-й перцентиль).
І знову фантастичні показники просування м'яча у фінальну третину: 1.32 (90-й перцентиль) та у штрафний майданчик: 3.11 (99-й перцентиль).
Дійсно фантастика, а даних з ЛЧ немає, тому знову треба порівнювати в контексті Чемпіонату Португалії.
Вже типова «португальська аномалія»: Дьокереш — перший у лізі за входженнями у штрафний і четвертий за кількістю прогресивних просувань. І знову у топах — лише гравці чотирьох клубів: Спортинг, Порту, Бенфіка, Брага. Якщо це не тотальна домінація і відрив від усіх інших, тоді що?
Візуалізація прогресивних просувань Віктора — повна концентрація дій у півфлангах (каналах), особливо лівому. Центральна зона — практично пуста.
Ще одне підтвердження — на цій візуалізації помітно буквально декілька створених небезпечних шансів з центру. Що цікаво, зліва створено більше шансів саме з флангу, а не каналу.
Ще один важливий показник — дотики у чужому штрафному: 9.12 (99-й перцентиль), 4-й результат серед усіх нападників топ-5 ліг і Португалії.
Цікаво, що у цьому топі взагалі немає класичних центрфорвардів. Мбаппе й Вольтемаде не в рахунок: їхні ролі та набір навичок зовсім інші.
У топі — вінгери та гравці, які сильні в обмеженому просторі й мають класну гру один на один. У Віктора трішки цього теж є, але не через дриблінг, а завдяки швидкості, спритності та реакції.
Пояснення великої кількості дотиків має бути вже очевидним — «португальська аномалія».
У топ-10 Прімейри він, звісно, перший. І знову — жодного гравця поза межами великої четвірки (Спортинг, Порту, Бенфіка та Брага).
У Віктора відносно багато втрат м’яча під тиском — 1.77 (21-й перцентиль) та через невдалий контроль — 3.02 (35-й перцентиль). Проте, якщо подивитися на співвідношення втрат до об'єму прогресивних дій та їх дистанції, він — мабуть, найефективніший центрфорвард у всій Європі.
Порівнювати з «дев’ятками» АПЛ сенсу майже немає: до прикладу, у Дьокереша приблизно на 30% кращі співвідношення показників, ніж в Ісака.
Тому я знову звернувся до Чемпіонату Португалії — найближчим за загальним профілем (не позиційно, а статистично) виявився молодий вінгер Габрі Мартінес із Браги. Так, позиції різні — Габрі грає на самій бровці, Віктор — у півфлангах. Але інакше не вийде: у цій лізі у нього просто немає конкурентів.
Прімейра — ліга-виняток, де вся статистична маса зосереджена у 4 командах. Але навіть у цих умовах Віктор — не просто серед лідерів, а аномальний навіть за аномальних умов.
Роль гравця: тактичні функції та місце в команді
Номінально Дьокереш — класична «дев’ятка», але насправді рідко чекає м’яча в штрафному. Він постійно зміщується по ширині, особливо активно працюючи у лівому півфланзі (каналі), куди робить більшість ривків у фінальну третину.
Вибір саме лівого каналу пояснюється його робочою ногою — саме так Віктору відкриваються найкращі кути та позиції для удару правою.
Таке використання Дьокереша абсолютно логічне: його головні сильні сторони — швидкість, спритність, реакція, відкривання/позиціювання та гра корпусом. Натомість він не виділяється у грі спиною до воріт, прийомі верхових м’ячів чи зв’язуванні атаки з півзахистом/захистом та комбінаційній грі в тісному просторі.
Особливість ролі шведа відображається й неймовірною кількістю отриманих прогресивних передач — 10.75 (99-й перцентиль). І знову ж — у топі немає жодної справжньої «дев’ятки». Порівняння з Мбаппе чи Рафіньєю тут не працює: профілі, функціонал і навички принципово різні.
Лідери в рамках ліги — виключно гравці Спортінгу, Порту, Бенфіки та Браги. І хоч це вже звучить як мантра, та інакше не підкреслиш системну аномалію португальського чемпіонату.
Даний пасовий патерн Рубена Аморіма найкращим чином демонструє головні дії Віктора при побудові атак — зміщення або забігання в канал, тоді як «десятки» займають звільнений ним простір. М’яч або одразу йде на хід шведу з глибини, або переводиться на «десятку» для подальшої побудови атаки.
Ця модель ідеально адаптована під Дьокереша. Але чи отримає він подібні умови в топ-чемпіонаті? Чи буде достатньо моментів? І головне — чи витримає він тиск у періоди без голів?
З поточним сетом навичок його роль у топ-команді — скоріше ротаційна. Віктору буде складно залишатись ефективним, граючи практично щотижня проти суперників, які захищаються низьким блоком. Частіше у таких матчах він буде просто зайвим на полі.
Форварду для зламу низьких блоків потрібна хоча би гарна на другому поверсі, чого у Віктора, поки немає. Я вже не кажу про креатив, гру на обмеженому просторі та один на один.
Навіть найкращий тактичний план не забезпечить йому стільки ж моментів у тій самій АПЛ, скільки він отримує в Португалії. Там усе зійшлося ідеально — стиль, опоненти, структура. У топ-лізі такий «сплеск» повторити буде майже неможливо.
Фізика й контактна боротьба: міф чи факт?
Наратив, що Дьокереш — фізично домінантний форвард, «який точно потягне АПЛ», не витримує реального аналізу. Щоб це з’ясувати, я провів власне дослідження, зосереджене не на формальних статистичних дуелях, а на реальних епізодах, які впливають на володіння м’ячем.
Я переглянув 4 матчі «Спортинга» в Лізі чемпіонів — проти «Арсеналу», «Лілля», «Манчестер Сіті» та «Штурму» і зфіксував кожен момент фізичного контакту з м’ячем: абсолютно всі ситуації, де він міг втратити чи зберегти м’яч після контакту. Жодної абстракції — лише епізоди, де був саме фізичний тиск.
Усі ці моменти я звісно вирізав і зібрав в одне відео:
Результат:
Виграні контакти — 27
Програні контакти — 33
Успішність — 45%
У контексті класичних даних це ще могло б здаватися допустимим, але в рамках такого підходу 45% — це значно нижче очікуваного для гравця, якого позиціонують як силовика.
Дьокереш — не слабак, але він не витягує системну фізичну гру під тиском. Йому комфортніше в динаміці, у русі, де можна обійти, а не продавити. Гра спиною до воріт найслабше місце: проти потужних центрбеків він надзвичайно часто програє. Моментами добре закриває м’яч, але не витримує серійного контакту.
Історія про «фізичного монстра» — це міф, побудований на поверхневому враженні від його статури та енергії. Але відео й цифри говорять прямо: ні, він не про силу.
Гра у повітрі
У Віктора надзвичайно мало виграних верхових єдиноборств — 1.16 (17-й перцентиль), проте гарний відсоток виграних — 50.7% (79-й перцентиль). В рамках Чемпіонату «Спортінг» домінує у володінні та рідко виходить з оборони за допомогою дальніх передач на форварда, тому Дьокереш просто не має великого обсягу боротьби у повітрі.
Коли ж доводиться грати під тиском, наприклад, у Лізі чемпіонів — слабкості проявляються відразу. При фізичному контакті він часто програє дуелі, не тримає позицію, не створює платформу для просування м’яча. У класичній ролі таргетмена він не той, на кого можна стабільно навішувати і очікувати виграної боротьби.
Для наочності я зібрав усі епізоди з матчів ЛЧ (проти «Арсеналу», «Лілля», «Ман Сіті» та «Штурму»), де на Дьокереша йдуть довгі передачі з подальшим фізичним контактом. Чи виглядає це як гра форварда, який впевнено почувається під тиском?
Водночас, Віктор непогано зчитує та реагує на довгі передачі й завдяки швидкості може добігти до «нічийного» м’яча. Це допомагає в окремих ситуаціях, але не перекриває загальну слабкість.
Окрема проблема — техніка гри при контакті. Дьокереш часто стоїть майже на прямих ногах, не сідає в стійку, не розставляє руки, не контролює простір корпусом. У повітрі це критично — такий баланс просто зламати навіть легким поштовхом.
Ще гірше, що Віктор не проявляє ініціативу в момент контакту: дозволяє захисникам першим увійти в боротьбу і отримати перевагу інерції. Замість того, щоб штовхнути чи "втиснути" суперника в потрібну позицію, він приймає удар на себе. У таких ситуаціях захиснику значно легше виграти дуель, і ця пасивність у боротьбі простежується регулярно.
В рамках АПЛ, наприклад, такі гравці як Кальверт-Люїн (1.89 м), Рауль Хіменес (1.87 м) і навіть нижчі за них Шаде (1.85 м) чи Траоре (1.78 м) показують кращі цифри за відсотком та кількістю виграних єдиноборств. Жоден з них не вищий за Віктора, але мають більш агресивну та технічно правильну манеру боротьби. У його випадку зріст не трансформується у домінування — і це не виняток, а закономірність.
Також він має слабку техніку удару головою — цього сезону не забив жодного м’яча головою. Детальніше про це — у першій частині розбору, присвяченій завершенню атак.
Єдиний більш-менш надійний аспект — гра в обороні. У своєму штрафному Віктор активно бореться, і ріст дає йому певну перевагу. Але й тут він не домінує.
Загалом, повітря — одна з найслабших зон у профілі Дьокереша. І в командах, які потребують стабільної боротьби на верхах, він не закриє це завдання.
Вплив голів Віктора на гру та кому саме швед забиває
У Дьокереша пристойна кількість перших голів у матчах та м’ячів, що принесли перемогу його команді — не топ, але достатньо. Частина з них — із пенальті, що варто враховувати.
У шведа 27 голів (без урахування пенальті) в сезоні 2024/25 — трішки більше половини із них (14) — у матчах проти команд, що фінішували в четвірці найгірших.
У чемпіонаті не забив ані «Порту», ані «Бенфіці», і лише одного разу відзначився у грі з «Брагою».
Команди, позначені чорним маркером, не виходили до Єврокубків понад 10 років.
Opta щороку публікує власний глобальний рейтинг чемпіонатів — він наочно ілюструє, наскільки контрастним є рівень команд у Прімейрі.
«Спортінг» (23-тє) та «Бенфіка» (24-те) входять до топ-25 клубів світу, «Порту» (56-те) та Брага» (70-те) у межах топ-70.
Але загальну планку ліги відчутно знижують інші: 11 із 18 команд взагалі не входять до топ-300 за версією Opta, що відповідає рівню пересічних клубів третього англійського дивізіону (League One).
«Португальська аномалія» в контексті забитих голів
У майже кожному блоці цього розбору фігурувала тема португальської аномалії. Контекст статистики ми вже розібрали — але що з голами?
Чи справді Прімейра — чемпіонат, який «ламає» трансфери нападників у топ-5 ліг?
Приклади під рукою — їх зібрали аналітики Opta Sports.
Дарвін Нуньєс: 26 голів у 28 матчах за «Бенфіку» (2021/22), але лише 25 у 89 матчах АПЛ за «Ліверпуль» за майже три сезони.
Його змінив Гонсалу Рамуш: 19 голів у 30 матчах Прімейри (2022/23), проте в ПСЖ — 17 у 44 іграх Ліги 1, лише 24 з яких — у старті.
Мехді Таремі: 64 голи у 122 матчах за «Порту», але в «Інтері» — 1 гол у 21 грі Серії A (4 старти).
Карлос Вінісіус: 18 голів за «Бенфіку» (2019/20), але після цього не забивав більше шести за сезон — ні в «Сперс», ні в ПСВ, ні у «Фулгемі».
Джексон Мартінес: 77 голів у Прімейрі — 2 голи в 15 матчах за «Атлетіко», потім Китай.
Є й зворотні кейси. Харіс Сеферович до переходу в «Бенфіку» ніколи не забивав більше 10 за сезон у топ-лігах. В Португалії — 23 у 2018/19, ще 22 — у 2020/21.
Найяскравіший приклад — Бас Дост. 76 голів у 83 матчах за «Спортінг» (2016–2019), але лише 12 у 36 іграх за «Айнтрахт».
Іслам Слімані: 27 голів у 33 матчах Прімейри, але 8 у 40 за «Лестер» і «Ньюкасл». Після того — жодного сезону з двозначним показником.
Але не без винятків.
Бруну Фернандеш після переходу до «МЮ» у 2020 став, фактично, обличчям клубу.
Еванілсон: 13 голів у 27 матчах Прімейри — 10 у 31 за «Борнмут», і додає з кожним туром.
Так, у Дьокереша був досвід в Англії за «Ковентрі». Так, більшість прикладів — це гравці з одним сезоном на високому рівні в Прімейрі, а Віктор тримає стабільну планку вже два роки.
Але це також гравець, який у 27 років ще не зіграв жодного матчу в команді з топ-5 ліг. І це не можна ігнорувати.
Інтенсивність, грав в обороні, доступність
Оцінити інтенсивність Віктора за клуб складно через відсутність відкритих даних із Ліги чемпіонів та Прімейри. У матчах Ліги націй швед пробігав в середньому 9.5 км за гру, пікова швидкість — 33.41 км/год, середня — 32.85 км/год.
Непогані показники як для форварда, але знову ж, через відсутність даних складно детально аналізувати. При перегляді матчів мені не здавалось, що Віктору не хватає витривалості чи швидкості.
Загальний рівень гри в обороні Дьокереша здається задовільним, проте варто враховувати як і рівень суперників Віктора, так і те, що «Спортінг» домінує і проводить мало часу без м'яча.
Ну і варто відзначити — швед частіше за всіх у цьому сезоні Прімейри вигравав м’яч у фінальній третині поля (26 раз).
Окрім того, Віктор демонструє високу доступність: швед пропустив близько 80 днів за чотири сезони — переважно через дрібні м’язові ушкодження. Єдина серйозна травма — коліно влітку 2024-го, проте без рецидивів після повернення.
Менталітет, працездатність та лідерство
Він не капітан. Не галасує після матчів. Не кричить на арбітра. Можливо, звучить смішно, але коли Віктор грає, відчувається, що поле трохи під його нахилом — у бік воріт суперника.
Коли Дьокерешу було 16, він перейшов до академії Brommapojkarna і відразу запам’ятався. Тренери казали: «Він тренується сім днів на тиждень». Не тому, що змушували — просто щось усередині не давало зупинитись. Завершував тренування — і залишався ще. Без камер. Без показухи. Лише м’яч, трава і самотня тиша.
У «Ковентрі» асистент тренера розповідав, як Віктор після занять брав мішок м’ячів, виходив на поле і «просто тренувався, поки не стане темно». Веслі Жобело, колишній партнер, згадував, що Віктор «одержимий покращенням», а в «Спортінгу» Рубен Аморім чесно сказав: «він не хоче відпочивати. Він завжди у напрузі, завжди фокусується на деталях, завжди хоче виграти».
Це не просто ментальність — це звичка жити з вимогою до себе. Сам Дьокереш говорив:
«Ти повинен пройти через низи, щоб цінувати вершини. Ти вчишся на цьому, і це робить тебе сильнішим».
Це дуже про нього. Віктор форвард, який завжди женеться. Навіть коли пізно. Навіть коли пас мертвий. Навіть коли всі навколо вже відпустили. Набі Сарр, який грав проти нього, сказав це найточніше: «Він як отрута. Його мислення: немає недосяжного м’яча».
Це й робить його лідером. Без слів. Без пов’язки. Просто людина, яка біжить, коли інші стоять. Працює, коли інші «перепочивають». А головне — робить це щодня. І не тільки у матчах.
Заключення
У підсумку, Дьокереш — не «універсальний форвард», як його часто називають, а гравець із дуже специфічним профілем: вибуховий, швидкий, з хорошими відкриваннями та просуваннями, але з обмеженнями у грі в тісному просторі, під тиском і без яскравого технічного арсеналу. Його потужна статистика — частково похідна від «португальської аномалії», де контекст працює на нього.
У добре структурованій системі, де йому створять простір і дадуть можливість бігти — він буде небезпечним. Але в умовах, де потрібно зламувати блоки, грати спиною до воріт чи тягнути атаку через себе — Дьокереш стане тінню.
Його перехід до топ-ліги — не питання «чи вистачить класу», а «чи співпадуть умови». Бо без них — Дьокереш швидко перетвориться з активу на баласт.
