Поразка від «Грімсбі» з четвертого дивізіону — це не випадок і не сенсація. Це логічне продовження всього, що робить «Манчестер Юнайтед» останні місяці.
І справа не в самих результатах. Мені особисто не критично вилетіти з якогось кубка чи програти кілька матчів. Я готовий терпіти поразки, якщо вони несуть сенс і розвиток. Але коли команда програє і водночас стоїть на місці — це вже вирок.
Учорашня ганьба лише підсвітила те, що давно було очевидно. Аморім не тягне рівень АПЛ, а нове керівництво INEOS поки що демонструє хаос замість стратегії. Далі — три блоки аналітичної рефлексії про наше становище.
«Юнайтед» сам робить своїх воротарів слабкими
Учорашня ганьба з «Грімсбі» вкотре показала: робити з Онани «козла відпущення» — це не просто помилка, це зручна маніпуляція. Так, воротарі грають нижче рівня «Юнайтед», пропускають дурні голи, іноді виглядають жалюгідно. Але проблема набагато глибша.
Хто визначив пріоритети на трансферному ринку? Хто вирішив, що атака важливіша за воротаря? Саме тренер і керівництво. На ринку знайти адекватного голкіпера за невеликі гроші реально — питання лише в тому, чи ти здатен побудувати систему, яка розкриє його сильні сторони й прикриє слабкі. Верни у ворота Де Хеа — нічого кардинально не зміниться. Постав Ламменса, Мартінеса, Доннарумму чи навіть Куртуа — результат буде той самий. Бо проблема не у прізвищах, а в тому, як ти їх використовуєш.
І сама система Аморіма не допомагає. Вона не підтримує воротаря, не мінімізує його слабкі сторони й не розкриває сильні. «Юнайтед» не вміє оборонятись якісно — позиційно, компактно, структурно. Але навіть кількісна «страховка» у вигляді п’ятірки захисників не дає результату: команда регулярно провалюється й виглядає безпорадно. На кутових суперники просто розчавлюють нас фізикою, ніхто не захищає воротаря — він залишається сам проти натовпу.
Коли створюєш умови, де твої голкіпери виглядають слабшими, ніж вони є насправді, не дивуйся, що їхня впевненість падає і вони починають помилятися ще частіше. Але відповідальність тут не на них. Чи Онана був посміховиськом в «Інтері»? Ні, він вийшов із командою до фіналу Ліги чемпіонів у сезоні 2022/23. Те саме й з Алтаєм: його не купували як завідомо слабкого воротаря.
Це не проблема персоналій. Це проблема системи. Від Тен Гаґа до Аморіма — спадковість одна й та сама: команди, що не вміють захищатися ні якісно, ні кількісно. Це регрес від поганого до ще гіршого. І якщо тут хтось винен, то це не тільки тренер, а й ті, хто його привели. Великий привіт INEOS. Великий привіт Серу Джиму Реткліфу. Великий привіт Берарді. І якщо саме він стояв за кандидатурою Аморіма, то хай збирає манатки разом із португальцем. Бо цей рівень футбольної компетентності не має жодного майбутнього в «Юнайтед».
Команда без перемог і без сенсу
Є два базових параметри, за якими можна оцінювати роботу тренера. Перший — це результати. Другий — це наміри: ідеї, система, те, що команда демонструє на полі, навіть якщо рахунок не на твою користь. У посереднього тренера має бути бодай щось одне — або пристойні результати, або принаймні цікава ідея. У топового тренера мусить бути одразу два пункти.
За цими критеріями робота Аморіма за 10 місяців — це нуль. Результати жахливі: 27 очок у 28 матчах АПЛ, ганебний виліт у Кубку ліги від клубу четвертого дивізіону, поразка у фіналі Ліги Європи тренеру, якого вже за два тижні звільнили з «Тоттенгема», і вильоти з обох внутрішніх кубків у минулому сезоні. Це рівень, нижчий за будь-які мінімальні очікування.
А що з намірами? Тут не краще. Ніякого прогресу, ніякої адаптації ідей до АПЛ, ніяких реальних змін. Лише окозамилювання: заміна жахливого на трішки менш жахливе, розмови про культуру й «внутрішні зміни», які не мають жодного відображення на полі.
Для контрасту — візьмемо попередніх тренерів. У Моуріньо ідеї були застарілі та далеко не видовищні, але він дав результат: виграв Лігу Європи, Кубок ліги й Суперкубок Англії. Сульшер жодного трофея не здобув, але вивів команду у фінал ЛЄ, двічі закінчував у топ-3 АПЛ і до приходу Роналду ставив доволі яскравий футбол, за яким справді було приємно спостерігати. Тен Гаґ швидко зрозумів, що його система з «Аякса» не працює в Англії, і почав грати від сильних сторін футболістів — у підсумку виграв Кубок ліги та Кубок Англії.
Аморім же провалюється і там, і там. Немає ні результатів, ні ідей. Це найгірший сценарій — команда без перемог і без сенсу.
І можна дати йому ще сотні мільйонів на трансфери, ще місяці й роки часу — нічого не зміниться. Людина відмовляється адаптуватися до АПЛ, а Прем’єр-ліга вже давно адаптувалася до нього. Сьогодні кожен стюард на англійському стадіоні знає, як обіграти «Юнайтед» — і зробити це без особливих проблем.
INEOS продовжили занепад, а не реформу
Тепер до нового керівництва — INEOS і його власника сера Джима Реткліффа. Клубу обіцяли порядок, стратегію, сучасний підхід, але все, що ми бачимо — хаос, замаскований під красиві фрази.
Почалося все ще з Тен Гага. Минулого літа його не звільнили, але через кілька місяців все одно вигнали. Для чого було витрачати час і ресурси, для чого підписувати під нього гравців, якщо вже тоді було зрозуміло, що довіри немає? Це рішення в стилі «ні туди, ні сюди» — зайві втрати й демонстрація безпорадності.
Потім трансфер Угарте за 50 мільйонів. Гравець з обмеженим функціоналом, який не підходив ні Тен Гагу, ні Аморіму. Це був типовий приклад, як клуб сам себе обманув: заплатили величезні гроші за футболіста, якого ніхто насправді не потребував, і тепер залишилися з активом, який складно інтегрувати.
Призначення Аморіма — ще один показник відсутності стратегії. Тренера без досвіду роботи в топ-лігах, із сумнівним бекграундом у єврокубках, під якого треба було перебирати майже весь склад. Це було не сміливе рішення, а банальна ставка на «моду», яка провалилася.
А далі — історія з так званим «bomb squad». Решфорд, Санчо, Гарначо, Антоні, Маласія — їх публічно «виживали» з клубу, влаштовуючи показові порки. Для чого? Для чого було самостійно знецінювати свої ж активи, робити це настільки агресивно і примітивно? Це не тільки вдарило по атмосфері, а й показало повну відсутність бізнес-логіки. Подивіться на «Челсі»: вони теж регулярно чистять склад, але роблять це грамотно — без галасу, без прилюдного приниження, з максимальним збереженням вартості. У «Юнайтед» же вирішили піти шляхом саморуйнування.
Не можна сказати, що INEOS нічого не роблять правильно. Є й позитивні зрушення — інвестиції в академію з залученням топових талантів з усієї Англії, модернізація інфраструктури, фінансове оздоровлення клубу. Це правильні кроки, які закладають фундамент на майбутнє. Але тепер потрібно закладати фундамент і в спортивному плані — а там поки що суцільна руїна.
Висновок
Можна шукати виправдання. Можна говорити про час, про адаптацію, про «культуру» чи про трансфери, які ще попереду. Але істина проста: якщо за 10 місяців немає ні результатів, ні ідей — їх не буде і через 20.
З Аморімом «Юнайтед» рухається в нікуди. А з INEOS клуб ризикує закріпити хаос ще на довгі роки. Потрібні рішення зараз — інакше «Юнайтед» остаточно перетвориться на клуб, якого в Англії вміє обіграти кожен.
****
