Энцо Мареска розділив цьогорічний тріумф «Манчестер Сіті» в якості помічника Гвардіоли й отримав шанс працювати головним тренером, другий у своїй кар’єрі. Перший досвід у «Пармі» два роки тому виявився невдалим: Мареску звільнили після 13 турів, команда йшла на 14-мі місці. Тренер згадував, що вимушений був спілкуватися з гравцями чотирма мовами. Очевидно, щось було не так. Тепер він має показати результат у «Лестері», який вилетів у Чемпіоншип.
Мареска познайомився з Гвардіолою у 2020 році, іще до «Парми». Енцо був помічником Пеллегріні у «Вест Хемі». Його контракт закінчився, і він поїхав до Манчестера, щоб подивитися за тренуваннями під керівництвом Гвардіоли. Мареска залишився на базі клубу на чотири дні, познайомився з Пепом і вони одразу ж знайшли спільну мову, хоча до цього не перетиналися. Влітку того ж року «Сіті» запропонували Маресці очолити команду до 23 років. З нею Енцо вперше в історії переміг у чемпіонаті. Гвардіола відвідував тренування молодіжки і не пропускав її домашні матчі.
Вдруге Мареска приєднався до «МС» після «Парми». Невдачі тренера їх не збентежили: «У “Сіті” продовжували стежити за мною, — розповідає Мареска. — Вони бачили ігри “Парми”, оцінили ідеї, які я намагався донести до гравців. А з Пепом ми часто спілкувалися. Тож коли Хуанма Лілло, його помічник, пішов, він попросив мене приєднатися до штабу».
У «Сіті» Мареска займався всім, що пов’язано з тренуваннями гравців на полі. Він мав повну свободу і від початку почував себе невимушено. Але все одно хотів спробувати себе головним тренером знову. Призначення Енцо не стало для клубу несподіванкою.
«Було кілька варіантів, але проєкт із “Лестером” видався мені найцікавішим і найзахоплюючим, — каже Мареска. — І зараз одне з перших, що я зроблю — зателефоную Клаудіо Раньєрі. Він справжній авторитет для клубу, і думка про те, що я можу певним чином продовжити його успіхи або започаткувати нові, сповнює мене гордістю».
В Італії історія з Марескою дає привід поговорити про тренерські підходи Гвардіоли, та й узагалі про сучасні футбольні принципи й роль тренера, зокрема про повне занурення в роботу клубу й різнобічний вплив на розвиток команди. Мареска каже, що Гвардіола керує командою як диригент оркестром, приділяючи увагу всім деталям — від першої скрипки до хлопця, який раз у раз б’є в тарілки. Арріго Саккі у своїй колонці для GdS вживає термін «гвардіолізм»:
«Я знайомий з Марескою, він розумний хлопець, з великим бажанням вчитися й удосконалюватися, — пише Саккі. — Він узяв уроки в Гвардіоли, тепер справа за тим, щоб додати до них свої ідеї і створити той чудовий мікс, який перетворює команди на ідеально злагоджені оркестри. Я можу тільки аплодувати гвардіолізму, тому що він іде в тому напрямку, в якому повинен рухатися світ футболу: в напрямку постійного вдосконалення. Якщо ми зупинимося, то можемо очікувати лише небезпечного регресу».
Саккі каже, що гвардіолізм — це справжня філософія. Він описує її складники: зосередження на грі, на колективі, на переміщеннях гравців, що передбачають домінування на полі, це робота з командою, а не з окремим гравцем. Важливу роль грає інтелект. «У футболі перед тим, як зіграти ногами, думають головою», — пише Саккі і зазначає, що ці принципи з труднощами, але починають проникати в італійське футбольне середовище, мовляв, одне з найконсервативніших у Європі.
На думку відомого фахівця, у Серії А вже щонайменше кілька сезонів можна побачити команди, які намагаються грати в інший футбол, ніж у минулому, який відповідає європейським канонам. У цьому контексті Саккі найперше згадує чемпіонський «Наполі» і далі додає конкретики: «Такі тренери, як Саррі, Піолі, Гасперіні, Італьяно, показують, що це шлях уперед».
