Розділ 1. До катарців
«Парі Сен-Жермен» - клуб, за європейськими мірками, досить молодий. Більшість його «побратимів» по французькому елітному дивізіону ведуть своє літочислення або від початку минулого століття, або від часів між двома світовими війнами. В інших країнах континентальної Європи (Британські острови, де зародився футбол в сучасному вигляді і де «стартовою точкою» є Вікторіанська епоха, до уваги можна не брати) ситуація схожа. Що ж до «ПСЖ», то виник цей клуб у 1970-му році, як результат об’єднання ФК «Парі» (проєкту міської влади, в якого були лишень назва та гроші) та команди «Стад Сен-Жермен» (в цих були гравці й стадіон, плюс команда якраз вийшла до другого дивізіону). Мерію не влаштовувало, що у французькій столиці на той момент взагалі не було респектабельного клубу і вирішила таким чином виправити це непорозуміння. Новостворений клуб одразу вийшов до французької еліти, де посів непогане, як для дебютанта, 16-те місце.
Щоправда, вже 1972-го мерія поставила запитання: Чому це клуб паризький, а називається «Парі Сен-Жермен»? В результаті стався розкол на два самостійні клуби. Перший виступав з назвою ФК «Парі», отримав місце в елітному дивізіоні та щойно перебудований і відкритий, як футбольний стадіон, колишній велодром «Парк де Пренс». А от «друга частина» залишилася з назвою «ПСЖ» і як, по суті, новостворений клуб, відправилася в третій дивізіон.
Для повернення в еліту «ПСЖ» знадобилося два роки. Іронічно, що сталося воно тоді, коли «Парі» з цієї еліти вилетів (і не повертався туди аж до цього сезону, який у Франції стартував цієї п’ятниці). Більше парижани (це і місце базування, і прізвисько клубу) ніколи з неї не вилітали. З 1974-го ж року, і донині клуб грає на стадіоні «Парк де Пренс».
Щоправда, на тлі успішніших конкурентів більшість свого існування «ПСЖ» мало виділявся, будучи переважно середнячком. Хоча й не без успіхів: У 1983-му стали третіми, в 1986-му здобули перше в історії чемпіонство, а ще за три роки стали другими. Плюс двічі виграли Кубок Франції і ще один раз програли у фіналі.
Перші по-справжньому «стабільні» успіхи прийшли в 1991-му, коли власником клубу став телеканал Canal+. Тоді «ПСЖ» вперше став одним з найсильніших у Франції. У 1992-1997-му роках парижани двічі стали третіми в чемпіонаті, тричі – другими, а в 1994-му вдруге стали чемпіонами. Також за цей період вони двічі виграли кубок, а в 1996-му здобули і єврокубок – нині вже неіснуючий Кубок Володарів Кубків. За рік «ПСЖ» знову дійшов до фіналу цього турніру, але цього разу програв.
Надалі в клубу стали накопичуватися борги і він знову скотився до рівня середняка. Щоправда, тричі з 1998-го по 2011-ий виграли кубок, ще тричі програли у фіналі, двічі стали другими в чемпіонаті, але загалом «претендентом на великі досягнення» назвати парижан було важко.
Таке розмірене існування тривало до 31 травня 2011-го року: Дати, яка розділила існування клубу, як то кажуть «на до і після».
Розділ 2. КАТАРсис
Того дня 70% акцій «ПСЖ» викупив фонд Qatar Sports Investments (QSI). Французькі ЗМІ навіть приписували курування угоди тодішньому Президенту країни Ніколя Саркозі. Нові власники погасили борги клубу. А головне: Їм було мало французьких внутрішніх титулів, вони «цілилися» на те, щоб зробити «Парі Сен-Жермен» найсильнішим клубом Європи і виграти Лігу Чемпіонів. А тому почали «заливати» клуб грішми та поповнювати склад іменитими гравцями. Фактично, з того моменту у французькому футболі є «ПСЖ» і є «всі інші»: Адже рівень можливостей паризького клубу з іншими просто неспівставний.
Щоправда, перший успіх прийшов не відразу навіть в масштабах країни: в сезоні 2011/12 років чемпіоном Франції несподівано вперше в історії став середняк «Монпельє». Парижани стали другими (нижче відтоді вони вже не падали).
Влітку гравцем клубу став футболіст, який буде його «обличчям» наступні чотири роки – швед з боснійсько-хорватським корінням Златан Ібрагімовіч. В сезоні 2012/13 «ПСЖ» вперше за час володіння клубу QSI став чемпіоном Франції. Однак, як я вже казав, головною метою клубу стала Ліга Чемпіонів. А з цим з першого разу (попередній сезон парижани провели в Лізі Європи) не вийшло: в чвертьфіналі вилетіли від «Барселони». Картина повторилася в наступних двох сезонах: Запрошення відомих гравців, тріумф у чемпіонаті (2015-го ще й Кубок виграли), ставка на Лігу чемпіонів, виліт в чвертьфіналі. В 2014-му парижан зупинив англійський «Челсі», а рік потому – ще раз «Барселона».
За рік (2015/16) перевага «ПСЖ» над рештою у Франції стала відверто гротескною: Чемпіоном країни клуб став ще в березні (!), за два місяці (!!) і вісім турів (!!!) до завершення першості. Звичайно ж, для Франції це рекорд. Плюс знову виграли Кубок. Але в Європі справи йшли не так добре: чвертьфінал Ліги Чемпіонів, «Манчестер Сіті»… Одним словом, знову виліт.
А от наступного року був провал: У внутрішній першості лишень друге місце, чемпіоном став «Монако». В Лізі Чемпіонів – зустріч в 1/8 проти «Барселони». Здавалося б після перемоги в першій грі з рахунком 4:0 про прохід далі можна не переживати. Проте у другому матчі була поразка 1:6 з вирішальним голом в буквально заключній атаці каталонців. Як наслідок, ще один виліт, навіть на ранішій стадії, ніж зазвичай.
Влітку 2017-го року «ПСЖ» «відзначився» ще до початку сезону. За перехід бразильця Неймара з «Барселони» французи заплатили 222 мільйони євро – ця гігантська сума змусила говорити про перехід навіть «непрофільні» ЗМІ (тобто такі, які або не висвітлюють спорт взагалі або роблять це «залишковим принципом»), які створювали матеріали на кшталт: «Що можна придбати за такі гроші?». Також 180 мільйонів євро пішло на рахунки «Монако», а в Парижі опинився юний нападник Кілліан Мбаппе. Зайве й говорити, що це рекорди, до яких навіть ще не наблизилися (що вже говорити про перевершення). Все це дозволило парижанам знову стати чемпіонами і виграти Кубок, однак головна мета клубу залишалася недосяжною: в 1/8 фіналу Ліги Чемпіонів вони наштовхнулися на мадридський «Реал».
Наступного року – ще одне чемпіонство, поразка у фіналі Кубку, а в Лізі Чемпіонів – третій поспіль виліт в 1/8 фіналу. Що було, мабуть, ще більш прикро для парижан – цього разу на їхньому шляху став клуб, який переживав (і продовжує переживати), м’яко кажучи, не найкращі часи: англійський «Манчестер Юнайтед».
Далі був сезон 2019/20 років. До зими стало очевидно – наздогнати парижан у конкурентів вкотре не вийде. А потім стався ковід. Чемпіонат Франції зупинили і, на відміну від англійського, італійського, іспанського чи німецького, догравати не стали. «ПСЖ» був оголошений чемпіоном країни за результатами зіграних на той момент матчів. В липні команда знову виграла Кубок країни. А головне – нарешті почало щось виходити в Лізі Чемпіонів. В її «дограванні», яке відбувалося в серпні 2020-го року парижани вперше в своїй історії дійшли до фіналу. Де програли мюнхенській «Баварії» з рахунком 0:1.
Наступного року «ПСЖ» знову доволі успішно, порівняно з попередніми роками, виступив у Лізі Чемпіонів: дійшов до півфіналу, де програв «Манчестер Сіті». Також команда виграла Кубок Франції, а з чемпіонатом, втретє за час катарського періоду, не склалося: друге місце, парижан несподівано випередив «Лілль».
Влітку 2021-го, покинувши «Барселону», до «ПСЖ» прийшов Ліонель Мессі. З атакою, в якій грали водночас Мессі, Неймар та Мбаппе, здавалося, що довгоочікувана перемога в Лізі Чемпіонів не за горами. Адже Неймар та Мбаппе вважалися одними з найкращих гравців свого часу, а Мессі – взагалі одним з найкращих в історії футболу. Та не так сталось, як гадалось.
Чемпіонат країни парижани вкотре легко виграли. А ось у Лізі Чемпіонів зазнали поразки в 1/8 від мадридського «Реала». В сезоні 2022/23 історія повторилася: Перемога в чемпіонаті (до слова, 11-та в історії, що зробило «ПСЖ» рекордсменом, у попереднього – клубу «Сент-Етьен», було 10 титулів), але невдача в Лізі Чемпіонів – програли в 1/8 фіналу «Баварії». До всього, «відзначився» ще й тренер Крістоф Галтьє: його разом з сином затримала поліція, бо в 2021-му, будучи тренером «Ніцци», Галтьє обурювався тим, що в клубі «забагато» мусульман і темношкірих. Звичайно, після такого, «ПСЖ» свого тренера з ганьбою звільнив.
Наступного сезону, «з подачі» нового спортивного радника, португальця Луїша Кампуша, парижани змінили принципи комплектування команди. Відпустили Мессі та Неймара, які багато «тягнули на себе» і перестали «полювати» на іменитих футболістів. Тепер клуб зосередився на молодих гравцях, які вже встигли яскраво себе проявити на високому рівні і можуть стати лідерами клубу на довгі роки. Забігаючи наперед: саме так у Париж потрапив Ілля Забарний.
Новий курс вплинув на результати. Вкотре стали чемпіонами і виграли Кубок. А також вперше за три роки «далеко застрибнули» в Лізі Чемпіонів, дійшовши до півфіналу, де, втім, несподівано програли «Боруссії» з Дортмунда.
Ну, а ще через рік, в сезоні 2024/25 років, коли з команди пішов ще й Мбаппе, все нарешті запрацювало, як треба. Хоча й не відразу: з Ліги Чемпіонів парижани ледь не вилетіли ще до плей-офф. Весною знову здобули чемпіонство і виграли кубок. Та головні події відбувалися на міжнародній арені.
В першому раунді плей-офф Ліги Чемпіонів розбили земляків з «Бреста». Потім, в 1/8 фіналу, обіграли «Ліверпуль» (щоправда, лише в серії пенальті). Далі були впевнено переможені ще дві англійські команди: «Астон Вілла» та «Арсенал». А у фіналі парижани буквально зім’яли міланський «Інтер» - розгромна перемога з рахунком 5:0 і перший в історії тріумф в найпрестижнішому турнірі Європи.
Сезон 2025/26 років «ПСЖ» зустрічає, як чи не найкращий клуб світу. До вже звичних перемог у французькій першості тепер додалася Ліга Чемпіонів. Гравець паризького клубу Усман Дембеле є головним претендентом на здобуття «Золотого м’яча» - найпрестижнішої індивідуальної нагороди у футболі. Перемагати в Лізі Чемпіонів парижанам сподобалось, вони хочуть ще. І ось в таких умовах тут з’являється оборонець збірної України з перспективою через рік-два стати одним з лідерів команди. А також… потенційним конфліктом, адже в клубі другий рік перебуває російський воротар Матвєй Сафонов. Як цей потенційний конфлікт будуть вирішувати і чи не обернеться це неприємними для нас наслідками у вигляді футбольної «peace deal» - досить-таки цікавий сюжет.
Розділ 3. Навіщо це все?
Ну, а тепер про головне. А що, власне, «ховається» за всіма цими титулами з попередньої частини? Ну, крім важкої праці, звичайно ж🙂.
За роки панування катарських власників «ПСЖ» став одним з найвідоміших, найсильніших та найвпізнаваніших клубів у світі. А ще – одним з символів того, як не надто примітний до цього клуб можна вивести на позиції безсумнівного лідера в своїй країні і одного з континентальних лідерів завдяки багатим власникам, які витрачають на клуб шалені гроші. Інший такий яскравий приклад – англійський «Манчестер Сіті». Все це є приводом для антипатії до обох команд.
Та головне в цій історії інше. Власник «ПСЖ», Qatar Sports Investments, є державним фондом країни з Перської затоки. Іншими словами, клубом напряму володіє Держава Катар.
А це, своєю чергою, означає, що перед нами – яскравий приклад явища під назвою «sportswashing» - «відмивання репутації» через спорт. Катару, ясна річ, куди вигідніше, щоб державу асоціювали з успішним європейським футбольним клубом, який, до того ж, відкрито рекламує державні компанії, чи спортивними змаганнями найвищого рівня (головним з яких є Чемпіонат світу 2022 року), а не з конфліктами з сусідами, експлуатацією трудових мігрантів (за яку країну критикували, зокрема, в процесі підготовки до чемпіонату світу) та подібними проблемами.
Яскравим показником «ПСЖ», як вітрини Катару стало 18 грудня 2022 року. Фінал чемпіонату світу, який відбувається в Катарі. Головні «дійові особи»: у збірної Аргентини – Ліонель Мессі. У збірної Франції – Кілліан Мбаппе. Обоє (на той момент) грають за один з найсильніших клубів світу, який належить Державі Катар.
Чудова реклама маленької країни, чи не так?)
