Перші бойкоти
(Антверпен, 1920, Париж, 1924)
У 1920 році на Олімпіаду в Антверпені МОК не запросив Німеччину, Австрію, Угорщину, Туреччину та Болгарію – їх звинуватили у розв’язанні Першої Світової війни і таким чином покарали. За чотири роки, на Олімпіаду в Парижі Австрія, Угорщина, Туреччина та Болгарія таки потрапили. А от німців знову не запросили.
Німецький спортивний бум
(Амстердам, 1928)
У своїй книзі “Історія одного німця” письменник Себастіан Гаффнер згадував, що період приблизно з 1925-го по 1928-ий роки став в Німеччині часом справжнього спортивного буму. За цей період різко зросла кількість членів спортивних клубів та секцій, а також результати спортсменів. “Німеччина блискавично піднялася до рівня світової спортивної супердержави”, пише Гаффнер, і додає: “Боксери та спринтери ставали народними героями, а голови двадцятирічних були забиті результатами забігів, іменами, а також тими число-ієрогліфами, якими стають спортивні результати, потрапивши в газету”.
Піком цього буму стала саме Олімпіада в Амстердамі, коли Німеччина повернулась в Олімпійський рух після восьмирічної павзи.
Спорт німці розглядали, як можливість символічної “відплати” за приниження після поразки у війні. Яка потягнула, в тому числі і пропуск двох перших післявоєнних Ігор. Тож в Німеччині дуже болісно сприйняли “лише” друге місце в заліку нагород (нехай, і неофіційному). Спортивний бум після Олімпійських Ігор пішов на спад, а для його “описувача” став одним із “провісників близького лиха” - приходу до влади нацистів.
Олімпіада і Велика Депресія
(Лос-Анджелес, 1932)
Ювілейна, Х літня Олімпіада відбувалася в самісінький розпал Великої Депресії. Через це деякі делегації не змогли прибути до Лос-Анджелеса – в них просто не вистачало грошей. А безпосередньо Іграх виступило найменше спортсменів з 1904 року.
«О спорт, ти пропаганда!»
(Берлін, 1936)
Олімпіада в Берліні – мабуть, один з найвідоміших прикладів використання спорту, як пропагандистської зброї. А якщо брати період до завершення Другої Світової війни, то в цьому плані в неї взагалі немає конкурентів.
Однак, пропаганда – лише частина тієї Олімпіади. Можна впевнено говорити про те, що Ігри 1936 року визначили «обличчя» всіх наступних Олімпіад. Олімпійські Ігри перестали бути просто спортивним змаганням і стали таким собі рекламним майданчиком для країн-учасниць та країн-господарів. Для когось – за рахунок олімпійських перемог. Для когось – за рахунок проведення в країні чергової Олімпіади. Для когось – за рахунок поєднання цих чинників.
А якщо мова йде про авторитарну або тоталітарну країну (як нацистську Німеччину, СРСР або сучасний Китай), то тут йдеться ще й про «рекламу» для правлячого в цій країні режиму. Більше того – деякі олімпійські традиції зародилися саме у 1936-му – наприклад, естафета Олімпійського вогню (та й зрештою, традиція запалення на стадіоні вогню так, щоб він горів протягом всього періоду Ігор) чи “звичка” витрачати на організацію змагань величезні бюджети.
Про те, наскільки важливе значення мала для нацистів Олімпіада, право на проведення якої Берлін отримав ще до їхнього приходу до влади, свідчить збільшення початкового бюджету змагань з 5 до 100 мільйонів марок – у 20 разів. Нацистська пропаганда представляла спортивне змагання не як боротьбу окремих спортсменів, а як боротьбу представників різних націй та рас.
Ну а вершиною цього пропагандистського фестивалю став фільм «Олімпія», за який Лені Ріфеншталь навіть отримала Олімпійський диплом. Це при тому, що на той момент фільм був вже заборонений у США – за пропаганду ідей нацизму.
А ще перед тією Олімпіадою, в зв'язку з тим, хто її проводив, висувалися ідеї бойкоту змагань і навіть проведення альтернативних Ігор в Барселоні. Однак, як і в подальших випадках проведення великих спортивних змагань в країнах з авторитарними або тоталітарними режимами, вони виявилися безуспішними. Питання проведення “альтернативних Ігор” відпало ще й через початок в Іспанії громадянської війни.
Також на тій Олімпіаді сталася історія, яка прямо не пов’язана з місцем проведення та режимом, що панував на той момент в країні, яка була господарем Ігор.
Олімпійський марафон у 1936 році виграв Сон Кітей. Третім став Нан Сьорю.
Обидва японцями не були. Вони були корейцями, що були змушені виступати під японським прапором, адже на той момент Корея була колонією Японії. Сон Кітея насправді звали Сон Кі Джон, Нан Сьорю – Нам Сун Йон.
Відомою стала фотографія спортсменів на церемонії нагородження, на якій вони стоять, понуривши голови. Адже обидва намагалися підкреслити те, що не є японцями, однак безуспішно.
Далі у проведенні Олімпіад настала ще одна павза – Друга світова війна завадила проведенню Ігор у 1940-му (планувалися спершу в Токіо, згодом були перенесені до Гельсінкі) та 1944-му (мали провести в Лондоні).
(У третій частині - про перші Ігри після Другої світової війни, а також про те, як Олімпіади були частиною Холодної війни. І не лише про це🙂)
